на тему:
Структура та стратегії розвитку інформаційного комплексу ООН.
Західні вчені і політологи зі світовими іменами, фахівці-практики і провідні політичні керівники вже достатньо довгий час приділяють проблемі інформації дуже серйозну увагу. Прем'єр-міністр Індії Індіра Ганді вважала, що інформація - це основа основ усіх видів людської діяльності. Широке поширення одержала точка зору про те, що інформація стає засобом виробництва, а її власники перетворюються в новий клас.
Розгляд думок і позицій провідних вчених Заходу з проблем інформації є дуже важливим, оскільки в другій половині ХХ ст. представники академічних кіл міцно посіли місця в установах, де формується реальна державна політика.
В офіційній доповіді Національної академії наук США 1981р. говорилося: «Сучасна ера електроніки означає кульмінацію другої промислової революції. Її вплив на суспільство може стати навіть більш глибоким, ніж те, що зробила перша промислова революція».
Протягом багатьох років робота ООН в області суспільної інформації часто ставала предметом пильної уваги з боку держав-членів, що історично дотримувалися в даному питанні різних точок зору. Ще в 1960 р. проф. Принстонського університету Л. Горденкер провів аналіз діяльності тодішнього Управління публічної інформації (УПІ). Він відзначив, що незабаром після створення ООН політика і бюджет тодішнього УПІ перетворилися в «об'єкт багаторічних складних дебатів». У ході цих дебатів чітко проявилося зіткнення інтересів і пріоритетів. Уряди, що виступали за економію засобів, виражали невдоволення змістом програм УПІ, і вимагали скорочення асигнувань на інформаційну діяльність. Проти них виступала більшість, у тому числі всі держави Латинської Америки і багато слаборозвинених країн, що заявляли про свою підтримку і змісту інформаційних програм, і бюджету. Разом з тим проф. Горденкер відзначив, що, незважаючи на кількаразові суперечки і різкі заяви, Управління виявилося життєздатним і діючим.
Величезною є інформаційна роль ООН у запобіганні численних регіональних конфліктів. Змістовною тут є ідея колишнього Генерального Секретаря ООН Переса де Куельяра стосовно створення при організації багатостороннього центру щодо зменшення воєнної небезпеки. Це міг би бути механізм міжнародного контролю за виконанням угод щодо зменшення міжнародної напруженості, обмеження озброєнь та ін. Насамперед цей механізм мав би включати різні методи та форми контролю щодо збору інформації та її опрацювання для передачі до РБ та інших органів. Це давало б можливість мати об’єктивну картину подій у світі. На основі такої інформації можна було б заздалегідь готувати пропозиції щодо можливостей превентивної дипломатії, вжиття упереджуючих політичних рішень, які б запобігали воєнному конфлікту чи обмежували його масштаби.
Взагалі, всі останні Генсеки ООН приділяли комунікаційно-інформаційним проблемам величезну увагу. Б. Галі, визначив такі цілі ООН на початок 1990-х: виявлення конфліктів на ранній стадії і намагання ліквідувати джерела небезпеки; миротворчі зусилля, спрямовані на рішення проблем, при виникненні конфлікту; сприяння миробудівництву в різних аспектах; вживання заходів у відношенні глибинних причин конфліктів. Погодьтесь, що досягнення цих цілей неможливе без налагодження методів збору інформації, комплексного її аналізу для прогнозування, вирішення проблеми інформування громадян та ін.
Превентивні кроки повинні ґрунтуватися на своєчасних і точних фактах. Як визначив у 1992р. Б. Галі, для ООН необхідна інформація повинна охоплювати економічні і соціальні тенденції, а також політичні події. Для успіху постконфліктного миробудівництва необхідною в інформаційному плані діяльністю він назвав: консультації персоналу для забезпечення безпеки, нагляд за виборами, інформування для підвищення довіри, культурний обмін і обмін в області освіти.
Одною з найважливіших думок Б.Галі є теза про те, що миру неможливо досягнути тільки зусиллями ООН. Результату буде досягнуто тільки при залученні всіх: урядів країн-членів, НУО, ділових кіл, ЗМІ і широкої громадськості. Отже, покращення діяльності в області інформації зміцнить здатність ООН вирішувати глобальні проблеми.
Генеральний Секретар ООН К. Аннан своїми виступами та діями надав величезного поштовху розвитку ООН в області інформації. Він наполягає на тому, що функція комунікації повинна знаходитись в самому центрі процесу керування Організацією та є найважливішим інструментом сприяння досягненню головних її цілей. В доповіді "Ми, народи: роль ООН у XXI столітті" він зазначає, що „формальним організаційним структурам найчастіше бракує широти охоплення, швидкості й інформаційного потенціалу, що дозволяють не відставати від швидко мінливого глобального порядку денного.”Тому мобілізація ресурсів глобальних діючих сил може бути пов’язана з формуванням нежорстких глобальних мереж з питань політики, що не визнають кордонів. ООН, вважає К. Аннан, прекрасно підходить для того, щоб заохочувати і підтримувати такі неформальні коаліції.
ГСООН зазначив, що революція в області глобальних засобів комунікації породила нові надії на те, що страждання людей будуть полегшені, а основні права захищені. В цьому плані він віддав належне Інтернету як інструменту, що являє собою найбільш швидко зростаючий засіб комунікації за всю історію цивілізації, і порівняв важливість впливу інформаційних технологій із впливом промислової революції. Найважливіше полягає в тому, що ці технології дозволяють вступати в прямий контакт людям, що інакше були б розділені відстанню і розшаруванням на культурні й економічні групи, забезпечуючи їм потенційну можливість краще зрозуміти, що собою представляють інші народи.
Розглядаючи в своїй Доповіді про роботу Організації 2000р. проблеми операцій на користь миру, він відзначив, що нинішній рівень підтримки ОПМ недостатній. Деякими зі шляхів вирішення цієї проблеми ГСООН визначив необхідність поліпшення обміну інформацією як між державами-членами і Секретаріатом, так і в рамках самого Секретаріату; і потребу в більш ефективному і своєчасному аналізі інформації. Подальший ріст числа і масштабів операцій ООН в області миру обумовлює необхідність розширення інформування громадськості й інформаційно-пропагандистської діяльності на місцях.
Крім того, К.Аннан підкреслив, що одна з головних задач ООН полягає в тому, щоб справлятися зі зростаючим обсягом роботи без відповідного збільшення обсягу ресурсів. Нинішня програма реформи ООН націлена на рішення цієї задачі шляхом підвищення ефективності, причому не в останню чергу завдяки прогресу в інформаційній області. Реалізація нової інформаційної політики спрямована на рішення проблем використання інформаційних технологій і їхнього застосування як засобу поширення інформації і керування нею. Вона забезпечить керівникам своєчасний доступ до всебічної інформації, а також підвищення загальної продуктивності. Треба зазначити, що саме з реформами К.Аннана пов’язана величезна увага, яка приділяється області комунікацій у всій системі ООН.
Відношення ж до інформаційної революції у СРСР та інших соціалістичних державах було негативне. Хоча проблемі ООН було присвячено багато робіт, питання інформаційної діяльності розглядалося дуже рідко та односторонньо. В інформаційному плані вагомою є робота В.Л. Чолганської 1977р., в якій вона проводить аналіз публікацій ООН та її спеціалізованих установ з 1945 по 1975 роки. У книзі узагальнений і систематизований весь комплекс цих публікацій як важливих джерел для вивчення міжнародних відносин, а також історії і політики окремих країн. Аналізуються публікації ООН загального характеру, спеціальні публікації по соціально-економічних питаннях, включаючи доповіді і дослідження Департаменту по соціально-економічних питаннях, а також публікації ЮНЕСКО. Зокрема, один з підрозділів стосується видань ЮНЕСКО в області масової комунікації.
Про видання ООН також згадує К.Г. Борисов. У його книзі «Міжнародні Організації», у цілому присвяченій історії створення ООН і характеристиці її головних органів, повідомляються короткі дані про видання ООН, що автор розділяє на: офіційні документи і публікації по історії створення ООН; загальні матеріали про діяльність ООН, а також видання головних органів ООН; і збірники міжнародних договорів і угод. До публікацій головних органів він відносить офіційні звіти, доповнення і додатки до них. Крім того, поверхово згадується, що в структуру Секретаріату 1967р. входило Управління Публічної Інформації.
Досліджуючи проблеми інформації в міжнародних організаціях Ю.Б. Кашлев зазначає, що потому, як обмін інформацією набував масового характеру, ця тема ставала предметом розгляду і в міжнародних організаціях, першою з яких став Всесвітній Поштовий Союз. Потім її так чи інакше торкалися Міжнародний Союз Електрозв’язку та Ліга націй. Сьогодні інформаційна проблематика розглядається в більшості всесвітніх організацій. В ООН це відбувається у трьох напрямках: найважливіші аспекти підіймаються на сесіях ГАООН, де приймаються відповідні резолюції; існує спеціальний підрозділ ООН – Департамент Публічної Інформації (ДПІ), що, на думку дослідника, в основному займається пропагандою діяльності ООН; та існує Комітет ООН з інформації, який розглядає відносини між державами в цій області.
Серйозне дослідження міжнародного обміну інформацією з правової точки зору провела Єрмішина Є.В. В своїй книзі „Международный обмен информацией” серед документів, що регламентують цей обмін вона виділяє декілька резолюцій ООН, зокрема, резолюцію ГАООН 110 (ІІ) „Меры, которые должны быть приняты против пропаганды и поджигателей новой войны” та 127 (ІІ) „Ложная и извращенная информация” (1947р.). Крім цього, вона відносить до регламентуючих декілька декларацій, що містять положення про інформацію, а саме: Декларація ООН про соціальний прогрес і розвиток 1969р. та Декларація ООН про проголошення нового міжнародного економічного порядку 1974р. Окреслюється важливий вклад ООН в розробку принципів діяльності ЗМІ, заборони пропаганди війни та агресії та основні документи з цього приводу. Авторка вважає, що з появою концепції Нового Міжнародного Інформаційного Порядку питання інформації почали привертати до себе все більшу увагу, що відобразилось і на діяльності ООН: вона зайняла центральне місце в боротьбі за викорінення нерівноправ’я в міжнародному обміні інформацією та створенні нових основ міжнародних відносин в цій області. В цілому, В.Є. Єрмішина розглядає інформаційну роботу в системі ООН з точки зору протистояння двох блоків та з акцентом на правові питання.