Економічні ті соціальні наслідки інфляції (стр. 3 из 11)

(Індекс цін поточного року- Індекс цін мин. року)* 100%

Темп інфляції =

Індекс цін минулого року

Наприклад, у 2008 р. індекс цін на споживчі товари дорівнював 113,6, а в 2009 р. – 118,3. Рівень інфляції для 2009 р. обчислюється в такий спосіб:

118,3-113,6

Темп інфляції = *100% = 4,1%

118,3

Так зване “правило величини 70” дозволяє швидко підрахувати кількість років, необхідних для подвоєння рівня цін. Треба тільки розділити число 70 на щорічний рівень інфляції:

Наприклад, при інфляції 3% через, 23 роки ціни подвояться. [22]

1.4. Види інфляції.

У літературі зустрічаються десятки різних формулювань видів інфляції. При цьому автори не завжди дотримуються певних критеріїв для визначення того чи іншого виду. Тому поряд можуть вживатися такі поняття інфляції, як інфляція цін, імпортована інфляція, інфляція попиту, інфляція податкова, інфляція витрат тощо. При такій класифікації інфляція втрачає будь-яку визначеність і змістовність, істотно ускладнюється пізнання її сутності.

Найбільш коректною є класифікація видів інфляції за такими критеріями: формами прояву, темпами знецінення грошей,в залежності від прогнозування, чинниками інфляції.
За формами прояву інфляції можна виділити:
- цінову інфляцію, що проявляється у формі зростання цін;
- інфляцію заощаджень, коли знецінення грошей проявляється у зростанні вимушених заощаджень при зафіксованих державою цінах і доходах;
- девальвацію, за якої знецінення грошей проявляється у падінні їх курсу до іноземних валют.
Основним видом інфляції в розвинутій ринковій економіці є цінова інфляція, оскільки в умовах лібералізованого ринку вимушені заощадження взагалі неможливі, а девальвація звичайно розглядається як відносно самостійне явище.
За темпами знецінення грошей звичайно виділяють три види інфляції:

- повзучу, що характеризується прискореним зростанням маси грошей в обороті без помітного підвищення чи з незначним зростанням цін - до 5% на рік;

- помірну, відкриту, яка проявляється у прискоренні знецінення грошей у формі зростання цін, що коливається в межах 5-20% на рік. Така інфляція стає відчутною для економічних суб'єктів, і вони починають вживати адаптаційні заходи. Найбільше це вдається підприємствам монополізованих секторів економіки, особливо "природним монополістам". Зайняті тут підприємці починають прискорено підвищувати ціни на свої товари у відповідь на зростання попиту, їх покупці починають нести додаткові витрати, а тому підвищують ціни на свої товари. Поступово інфляція поширюється на всі сектори економіки, порушуючи рівновагу всього ринку;

-галопуюча інфляція, коли зростання цін 20-50%, а інколи 100% на рік. Для цього виду інфляції характерне стрибкоподібне, вкрай нерівномірне зростання цін, яке важко передбачити і яке не піддається регулюванню. Від такої інфляції важко захиститися, і вплив її на економіку різко негативний. Такі швидкі темпи у 80-хроках ХХ століття мали місце, наприклад, в ряді країн Латинської Америки(Аргентина, Бразилія), деяких країнах Південної Азії, а в першій половині 90-х років – в країнах колишнього СРСР, в тому числі в Україні. Ціни в Україніу 1992 році зросли більш ніж в 20 разів. У 1993 році зростання цін виявилосяще більш значним (більш ніж в 100 разів). В Україні лише у 1994-1997 рокахвідбулося зниження темпів зростання цін, але в цілому вони залишалисявисокими.

- гіперінфляція, що характеризується надзвичайно високими темпами зростання цін - більш як 100% на рік. При гіперінфляції гроші починають втрачати здатність виконувати свої функції, падає їх роль в економіці, відбувається натуралізація господарських зв’язків, поширюються бартерні операції, порушуються фінансовий і кредитний механізми, розвиваються
неорганізовані, стихійні процеси в економіці тощо. При гіперінфляції
виникає стагфляція.

Стагфляція (від лат. stagno – роблю нерухомим і inflatio – надуття) –
сполучення, поєднання стагнації та інфляції, стан економіки, при якому
відбуваються одночасно спад виробництва, зростання цін і безробіття,
поєднання економічної кризи з інфляцією.

В залежності від прогнозування розрізняють очікувану і неочікувану інфляції.
Очікувана інфляція – прогнозоване зростання цін в якомусь періоді. Це передбачуваний рівень; темп інфляції, який очікується через певний період часу в майбутньому.

Неочікувана (непередбачена) інфляція характеризується рівнем, якийвиявився вищим ніж очікуваний за певний період.Неочікувана інфляція виникає стихійно, прогноз неможливий. Якщо очікуваний темп
інфляції 10% в рік, а фактичний - 15% за той же період, то непередбачений
темп інфляції складає 5%.

Різні види інфляції схематично можна зобразити в такий спосіб:

Очікувана	Неочікувана
Збалансована	№1	№2
Незбалансована	№3	№4

Комбінація №1 у схемі (очікувана + збалансована інфляція) найменш небезпечна. Комбінація № 2 більш небезпечна (неочікувана, але збалансована). Комбінація № 3 означає наростання негативних наслідків інфляції для бізнесу. І, нарешті, комбінація №4 (незбалансована + неочікувана) - найгірша з усіх.

Наростання номера комбінації означає наростання труднощів адаптації до неї. Тому, чим швидше ростуть ціни, тим сильніше негативні наслідки кожної з чотирьох комбінацій.

За критерієм відкритості розрізняють відкриту і затамовану
(пригнічену).

Відкрита інфляція – інфляція за рахунок зростання цін на
товари і послуги. Виникає на ринках, де відбувається вільне ціноутворення.

Затамована (прихована) інфляція виникає внаслідок товарного дефіциту, який супроводжується прагненням державних органів стримувати ціни на попередньому рівні. Це досягається шляхом блокування (замороження) цін.

За чинниками, що спричинюють інфляційний процес, можна виділити багато видів інфляції. Проте на практиці всі ці чинники часто діють одночасно, накладаючись один на одного. Тому чітко вичленити такі види інфляції практично неможливо, і в літературі за цим критерієм заведено виділяти лише два види інфляції:

- інфляцію витрат;
- інфляцію попиту.

Ці два види інфляції, по суті, виділені залежно від того, з якого боку здійснюється тиск на ціни - з боку пропозиції чи з боку попиту. Такий тиск на ціни з кожного боку може провокуватися багатьма чинниками, а відтак інфляція витрат і інфляція попиту є багатоскладовими її видами. Проте для розуміння суті інфляції та розроблення ефективної антиінфляційної політики такої узагальненої класифікації видів інфляції достатньо. [17,c.15-19]

Інфляція витрат спричинюється тиском на ціни з боку зростання виробничих витрат. Це передусім зростання заробітної
плати, витрат на енергетичні й сировинні ресурси, а також падіння продуктивності праці, посилення монополізації виробництва і ринку, зростання в структурі виробництва галузей з уповільненими темпами підвищення продуктивності праці (наприклад, послуг), з високою часткою витрат на заробітну плату та низькою питомою вагою виробництва предметів споживання тощо. В усіх цих випадках, щоб зберегти обсяги виробництва і пропозиції на попередньому рівні, необхідно збільшувати грошові виплати, що призведе до зростання попиту, а отже і цін. Якщо грошові виплати не збільшувати, то вказані чинники призведуть до скорочення виробництва і пропозиції, що при попередньому попиті теж підштовхуватиме ціни вверх. Тут теж виникне "зайвий" попит, що провокуватиме зростання цін.

Інфляція попиту спонукається тиском на ціни з боку грошей унаслідок зростання їх пропозиції банківською системою і зумовленого цим збільшення платоспроможного попиту на товарних ринках. Визначальним чинником цієї інфляції є зростання пропозиції грошей, тому її ще називають монетарною інфляцією. Саме зростання пропозиції грошей може бути викликане використанням сеньйоражу для покриття бюджетного дефіциту чи переходом до ліберальної монетарної політики або обома чинниками одночасно.
На перший погляд, складається враження, що інфляція попиту розвивається цілком самостійно відносно інфляції витрат. Насправді вони між собою тісно пов'язані, по суті є двома проявами одного й того ж самого явища інфляції як глибокої і тривалої розбалансованості економіки. Адже бюджетний дефіцит спричинюється в кінцевому підсумку тими ж чинниками, що й зростання затратності виробництва, а лібералізація монетарної політики - спробами уряду та центрального банку підтримати неефективну, затратну економіку за рахунок "емісійного податку", що стягується з усього суспільства. Більше того, лібералізація монетарної політики ще більше провокує економічних суб'єктів до затратного господарювання, посилення вимог щодо підвищення заробітної плати, до нарощування доходів за рахунок підвищення цін при скороченні обсягів виробництва тощо. Тому поділ інфляції на два види - інфляцію витрат і інфляцію попиту - це скоріше прийом наукового аналізу, ніж реальність. Однозначно оцінити ту чи іншу інфляцію як інфляцію витрат чи інфляцію попиту надзвичайно складно, а то й просто неможливо. [12,c.83-91]

2. Особливості інфляції в Україні.

2.1.Економічні та соціальні наслідки інфляції.

Інфляція призводить до відчутних негативних наслідків у багатьох сферах суспільного життя, насамперед у соціальній та економічній.
У соціальній сфері інфляція створює передумови для перерозподілу доходів між окремими найманими працівниками та підприємцями на користь підприємців. Зростання цін на товари і послуги як прояв інфляції сприяє збільшенню прибутків господарських суб’єктів і зменшує реальні доходи робітників, службовців та інших верств населення, які змушені купувати товари за зростаючими цінами. Водночас підприємці не лише реалізують, але й купують товари, а працівники не лише купують товари, а й продають свій товар — робочу силу. Ціни на товари, які купують підприємці, та ціни на робочу силу в період інфляції також зростають. Тому виграші або втрати від інфляції можуть мати різні соціальні групи. Все залежить від темпів зростання цін на товарному і ресурсному ринках. Якщо, наприклад, ціни на робочу силу зростають повільніше від цін на споживчі товари, що є найхарактернішим, то матеріальне становище робітників погіршується.
Особливо негативно інфляція впливає на людей похилого віку. Вони живуть за свої заощадження. Внаслідок інфляції ці заощадження знецінюються або зникають зовсім. [5, c.16]