3. Інфляційні очікування. Спекуляція. В Україні феномен спостерігається з початку 90-х: пришвидшення темпів зростання цін збільшує інфляційні очікування українців, які скуповують продукти харчування у великих кількостях, що ще більше розганяє інфляцію. На тлі інфляційних очікувань багато товаровиробників і ритейлерів необгрунтовано (спекулятивно) підвищують ціни.
4. Високі інфляційні очікування зазвичай виникають унаслідок частої зміни влади в країні, недовіри населення до політиків і центрального банку.
5. Зниження курсу долара і зростання евро на світових ринках. Причини здешевлення долара - світова фінансова криза (джерело - США), стагнація американської економіки і загальне переоцінювання долара щодо більшості світових валют.
6. Брак доступних і високодохідних інвестиційних інструментів. Інфляція розганяє інфляцію - так економісти називають явище одночасного зростання цін і споживаїня.
Для того щоб зупинити зростання цін, в Україні, потрібно використовувати певні довгострокові та короткострокові заходи.
До короткострокових можна віднести (зростання цін сповільниться через 3-4 місяці):
1. Державне адміністрування цін. Уряд може дозволити місцевим органам влади встановлювати граничну торговельну націнку на деякі товарні позиції у споживчому кошику. Заборона встановлювати торговельні націнки вище, наприклад, ніж 15% закупівельної ціни, може знизити вартість молока, хлібобулочних, макаронних виробів, яєць, м'яса.
2. Ревальвація гривні. Підвищення вартості національної валюти зробить імпортні товари для українців дешевшими, загальні темпи зростання цін сповільняться.
3. Обмеження споживання. Держава різними методами обмежує обсяги споживчого кредитування і знижує темпи зростання доходів населення: урізає соціальні виплати, підвищує податки тощо.
4. Скасування імпортного мита на продукти харчування (зокрема, молоко і м'ясо).
5. Продовольчі інтервенції. Створення повноцінного держрезерву. Зі зростанням цін або появою дефіциту того чи іншого продукту на ринку Держрезерв продає частину запасів, знижуючи у такий спосіб ринкову ціну.
До довгострокових відносимо (зростання цін сповільниться щонайменше через рік):
1. Стимулювання сільського господарства, тваринництва.
2. Таргетування інфляції. Національний банк та уряд визначають прийнятний рівень інфляції на рік і за рахунок монетарних та фіскальних механізмів підтримують показник на заявленому рівні. Якщо протягом 2-3 років підтримується заявлений рівень зростання цін, інфляційні очікування населення істотно знижуються.
3. Масштабна модернізація промисловості, нарощування темпів зростання виробництва.
4. Поява нових інвестиційних інструментів з високою дохідністю. [2]
Збалансування впливу тенденцій для утримання інфляції у прийнятних межах є магістральним напрямом антиінфляційної політики. При цьому вибір антиінфляційних заходів має будуватися на їх чіткому системному зв'язку з довгостроковими задачами структурної перебудови і модернізації економіки України.Іншими словами, антиінфляційнізаходи повинні бути об’єктивно включені в стратегію розвитку і поєднані зі стратегічними заходами щодо розвитку галузей.
Відтак зберігається актуальність завдань реалізації антиінфляційних заходів структурного характеру. Для цього, зокрема, необхідним є наступне:
1. Зосередити увагу на налагодженні ефективної системної підтримки сільгоспвиробників. Зокрема:
- у пріоритетному порядку передбачити при перегляді Державного бюджету належне фінансування програм компенсації кредитних відсотків за кредитами для закупівлі сучасних техніки, обладнання, засобів агрохімії;
- запровадити механізми придбання державою у виробників на засадах лізингу сільгосптехніки та утворення міжгосподарських технічних станцій;
- запровадити механізми захисту сільгоспвиробників, які потерпіли внаслідок значного падіння цін на ринку зернових і нині знаходяться під загрозою неможливості відновлення свого бізнесу в новому сезоні, або втрати його через несплачену заборгованість;
2. Урегулювати динаміку цінових показників у житлово-комунальному господарстві:
- завершити реорганізацію системи регулювання тарифоутворення на ринках природних монополій та забезпечити економічну обґрунтованість тарифоутворення;
- запровадити з належним фінансуванням здійснення бюджетних програм, орієнтованих на зниження енергетичних втрат у житлово-комунальному секторі, підвищення надійності постачання комунальних послуг, стимулювання ощадливості через впровадження приладів обліку тощо.
3. У зв’язку з прискоренням процесів запровадження платності надання послуг у сфері охорони здоров’я:
- прискорити запровадження єдиних стандартів надання медичних послуг з метою врегулювання ціноутворення у цій сфері;
- на перехідний період до запровадження системи загальнообов’язкового медичного страхування сприяти поширенню децентралізованих форм страхування (добровільне медичне страхування, лікарняні каси тощо);
- здійснити поширення позитивного досвіду реформування системи охорони здоров’я на муніципальному рівні.
4. Забезпечити належну реалізацію заходів щодо підтримки розвитку внутрішнього ринку:
- всебічного захисту ефективної конкуренції заходами антимонопольної політики;
- концентрації цільової державної допомоги сільгосппідприємствам на розвитку мережі закупівлі та зберігання сільгосппродукції;
- пріоритетного розвитку мережі засобів прямих поставок сільськогосподарської та продовольчої продукції споживачеві;
- розбудови із залученням галузевих об’єднань підприємців, розбудови маркетингово-збутових мереж вітчизняних товаровиробників;
- поширення практики створення муніципальних торговельних закладів з метою забезпечення рівномірності охоплення населення торговельною мережею.
5. Удосконалення системи соціального захисту з метою радикального послаблення її інфляційного ефекту:
- забезпечення практичної реалізації принципів адресності при наданні соціальної допомоги;
- практичне запровадження дохідного цензу при набутті права отримання соціальної допомоги.
У зв’язку з тим, що отримання позитивного ефекту від вищенаведених заходів матиме певний часовий лаг, вони мають поєднуватися з виваженою антиінфляційною політикою у грошово-фінансовій сфері. Зважаючи на те, що глибинними факторами інфляції в Україні є системні чинники, які за своєю природою є немонетарними, слід наголосити, що загальмувати інфляцію за допомогою обмеження грошової пропозиції неможливо.
За ситуації, коли інфляція провокується нераціональною структурою витрат, експортно орієнтованою та слабко диверсифікованою структурою економіки, високим рівнем монополізації, а також імпортується ззовні з високою динамікою цін на енергоносії та продовольчі товари, таргетування інфляції послаблює свою ефективність. Боротьба з монетарним фактором інфляції через стримування грошової пропозиції й підвищення відсотків створюють сприятливі умови для заміщення внутрішніх фінансових ресурсів зовнішніми та гальмує діяльність підприємств, що через скорочення пропозиції вітчизняних товарів стає реальним фактором інфляції з боку пропозиції. Таким чином, на поточному етапі розвитку України таргетування інфляції не відповідає реальним потребам її економіки, не забезпечує реалізацію антиінфляційних завдань, перешкоджає втіленню стратегічних цілей розвитку України в частині модернізації та реструктуризації реального сектора економіки.
За нинішньої кризової ситуації та визначальної ролі курсової динаміки для руху цін НБУ доцільніше повернутися до таргетування валютного курсу у формі курсового коридору. Хоча перехід до гнучкого курсу є однією з базових умов надання Україні стабілізаційного кредиту МВФ, проте застосування комплексу заходів щодо недопущення надмірних курсових коливань є допустимим і застосовується практично усіма центральними банками зарубіжних країн. Стабілізація курсу сприятиме недопущенню інфляційно-девальваційної спіралі, створить основу для врегулювання заборгованості по валютним кредитам у банківському секторі, слугуватиме чітким і зрозумілим орієнтиром для населення і бізнес-структур, надасть економіці час для пристосування до нової системи цін на основі нових курсових значень, поліпшить середовище для інвестицій.
Отже, центральним пунктом антиінфляційної політики має бутивизначення науково обґрунтованих курсових орієнтирів та розробка комплексу інструментів для їх послідовного досягнення. Посилити антиінфляційний ефект такого монетарного якоря дозволить підвищення прозорості валютно-курсової політики НБУ в частині не лише оприлюднення курсових орієнтирів, але й їх обґрунтування.
Відтак монетарна політика НБУ має бути ужорсточена в частині:
- посилення контролю за станом валютного ринку та спекулятивними операціями з валютними цінностями, підтримання пропозиції іноземної валюти (зокрема, доцільним виглядає тимчасове поновлення нормативу обов’язкового продажу частини валютної виручки експортерів з подальшим передбаченням законодавчої можливості для НБУ вводити цю норму в кризових ситуаціях);
- посилення контролю над валютними й фінансовими потоками у спосіб:
o ужорсточення норм валютного контролю за вивозом капіталу;
o розгляду можливості запровадження оподаткування спекулятивного капіталу („податку Тобіна”) у формі високого (15 %) оподаткування капіталу, що виводиться з країни менш ніж через рік після його введення;
o активнішого проведення операцій НБУ на відкритому ринку;