5.МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД ПРОВЕДЕННЯ АУДИТУ
Країни розвинутого ринку Європи та Америки мають багатовіковий досвід проведення аудиту. Як інститут правової економіки і сучасного цивільного суспільства, аудит сформувався саме на Заході. Тому, у період радикальних перетворень, спрямованих на вдосконалення системи фінансового контролю в Україні, доцільним є вивчення організації та правового забезпечення фінансового контролю й місця в ньому аудиту в зарубіжних країнах.
Бухгалтерські звіти компаній підтверджують аудиторські звіти, виконані незалежними професійними аудиторами.
У більшості країн встановлюється стандартна форма аудиторського звіту, де вказують його обов'язкові основні положення.
В окремих країнах на основі вимог закону необхідно подавати не один аудиторський звіт. Наприклад, іспанські бухгалтерські звіти можуть включати як незалежні аудиторські звіти, так і звіти аудиторів-акціонерів.
Національні закони по-різному визначають тих, кому адресовані аудиторські звіти — це або акціонери, або рада директорів. Також мають бути визначені частини щорічної звітності, яка підлягає аудиту.
В аудиторських нормах рекомендовано вказувати стандарти, на які орієнтується аудитор при складанні звітів. Якщо це не робиться, то вважають, що аудитор застосовує національні стандарти. При аналізі аудиторських звітів стандарти застосовувалися менше, ніж у 60 % аудиторських звітів, і не застосовувалися жодною компанією Австрії та Німеччини.
У різних країнах по-різному підходять до того, вказувати у звіті прізвище аудитора чи назву аудиторської фірми. Назва фірми може бути корисною на міжнародному рівні, а прізвище — на національному, де знайомі з репутацією цього спеціаліста.
При проведенні аудиторських перевірок слід дотримуватися збалансованого складу між спеціалістами, що працюють "на виїзді" в різних країнах, і місцевими аудиторами. В будь-якому випадку дисбаланс зумовлює додаткові витрати.
При орієнтації на національних аудиторів:
—необхідні витрати на їх додаткову підготовку за стандартами;
—знизиться можливість порівняння роботи аудиторів різних країн;
—місцеві аудитори можуть виявити поблажливість до керівництва місцевої філії на шкоду загальним інтересам;
—місцеві аудитори можуть бути не ознайомлені в повному обсязі зі стратегією діяльності міжнародних бухгалтерських організацій.
Залучення тільки аудиторів, що працюють на міжнародному рівні, створює проблеми:
—високі транспортні видатки та високі ставки цих спеціалістів;
—аудитори часто досконало не знають особливостей бізнесу, культури та менталітету, які добре відомі місцевим спеціалістам, а це, у свою чергу, потребує додаткової спеціальної підготовки;
—витрати часу на переїзди спеціалістів.
У зв'язку з цими проблемами використовують комбінований підхід: основну частку роботи покладають на місцевих спеціалістів, а окремі завдання вирішують аудитори з центру. Під час аудиторської діяльності можуть виникнути практичні труднощі. Так, в окремих країнах деякі типи аудиторських перевірок не проводяться, що створює проблеми в спілкуванні з третіми країнами.
Національні особливості можуть сприяти небажанню третьої сторони підтверджувати баланси. Наприклад, Лондонська брокерська фірма, яка має клієнтів із країн із суворими законами в біржових операціях, може зіткнутися з тим, що клієнти негативно поставляться до деталізації своїх бухгалтерських звітів, передусім надісланих поштою. З іншого боку, в Японії вважається неможливим просити підтвердження звіту: оскільки аудиторська процедура призначена для підтвердження, то аудит у цій країні вважають образою.
6. ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ АУДИТУ В УКРАЇНІ
У 1631р. з Голландії в Плімут (Массачусетс) було скеровано бухгалтера для здійснення аналізу надходжень податків із колонії. Це була перша контрольна перевірка в Америці.
У найрозвиненішій державі того часу - Великобританії - група знаних бухгалтерів (в основному шотландців за походженням) створила професійне об'єднання, метою якого була перевірка фінансових звітів. Ця подія і стала початком розвитку незалежного аудиту. На державному рівні створювалися спеціальні органи, які контролювали державні видатки та збір податків. Однак у подальшому значно зросла кількість великих підприємств і одночасно збільшилось число управлінців, яких наймали власники підприємств. Тобто відбулося розмежування функцій між власниками та підприємцями. А тому для попередження зловживань з боку підприємців власник був змушений звернутися до перевірки фінансової звітності незалежними аудиторами.
Таким чином, виникла потреба обов'язкового аудиту, закон про який був прийнятий у Великобританії у 1862 р., у Франції - 1867 р., у США - 1887 р., Німеччині - 1931 р.
Зарубіжний досвід свідчить про те, що аудит - це обов'язковий атрибут ринкової економіки будь-якої країни. Обов'язковий аудит в Україні було проведено тільки за 1994, 1995 рр. всіма без винятку суб'єктами підприємницької діяльності, що позитивно вплинуло на вирішення проблеми адаптації аудиторства в Україні. Однак починаючи з 1996 р. обов'язкового аудиту позбулася превалююча частина господарюючих суб'єктів. Причинами цього стали: брак коштів у окремих підприємств на проведення обов'язкового аудиту; здійснення на деяких підприємствах внутрішньовідомчого контролю; недостатня кількість кваліфікованих аудиторських кадрів, а звідси -і неосвоєний ринок аудиторських послуг тощо.
Поява перших аудиторських фірм в Україні пов'язана зі створенням спільних підприємств із часткою в статутному фонді іноземного капіталу, тому виникала необхідність підтвердження незалежними експертами (аудиторами чи аудиторськими фірмами) результатів фінансово-господарської діяльності таких суб'єктів господарювання. Основними видами послуг перших аудиторських фірм в Україні були консультації з питань бухгалтерського обліку, правил оподаткування, здійснення бухгалтерського обліку та складання звітності.
Особливого розвитку незалежний аудит набуває в умовах формування ринкової економіки. Аудит почав активізуватися після ухвалення Закону України « Про внесення змін до Закону України «Про аудиторську діяльність» у 2006 р.
Таким чином, система незалежного аудиту сприяє стабілізації економіки, інтеграції України у світове співтовариство. У практику аудиту насамперед було впроваджено Національні нормативи аудиту та Кодекс професійної етики аудиторів України (1998 р.), у 2004 р. в дію запроваджені Міжнародні стандарти аудиту.
Достовірність фінансової звітності впливає на довіру до підприємства його засновників, акціонерів, інвесторів, інспекторів.
Внаслідок входження України у систему світогосподарських зв'язків посилюється завдання виходу національного аудиту на міжнародний рівень. Переклад Міжнародних стандартів аудиту (МСА) державною мовою здійснено Аудиторською палатою України (АПУ) згідно із Меморандумом про порозуміння з Міжнародною федерацією бухгалтерів (МФБ) у 2004 р. Стандарти аудиту видання 2004 р. призначені для використання в Україні як посібник для аудиторів, бухгалтерів, керівників фінансових установ та підрозділів, а також для студентів та викладачів вищих навчальних закладів. Однак Міжнародні стандарти аудиту дослівно переведені з англійської мови на українську без урахування нашого національного досвіду та специфіки ведення бухгалтерського обліку в Україні.
Основними проблемами сучасного професійного аудиту є розробка та впровадження економічного механізму регулювання аудиту, що включає в себе великі штрафні санкції за неякісні аудиторські перевірки, страхування аудиторської відповідальності, розвиток цивілізованої конкуренції на ринку аудиторських послуг тощо. На сьогоднішній день відсутні достатній законодавчий фундамент і досвід судового розгляду позовів щодо аудиторів (аудиторських фірм), немає методики оцінки розмірів збитку користувачів від неякісного аудиту, суди не завжди оперативно вирішують справи і впроваджують їх у життя, страхові фірми не здатні і не підготовлені до масового страхування аудиторської відповідальності. У відповідності з цим основним аспектом підвищення якості аудиту залишається професійний контроль за якістю аудиторських перевірок. При недотриманні затверджених нормативів до аудиторських фірм (аудиторів) можуть бути застосовані адміністративні санкції аж до позбавлення сертифіката і свідоцтва на право аудиторської діяльності. Але конкретні процедури застосування санкцій ще необхідно розробити. Крім того, слід також розробити порядок оскарження у суді рішення про позбавлення свідоцтва, захист аудитора від необгрунтованого переслідування тощо. Якщо користувач аудиту пред'явить позов аудиторській фірмі щодо відшкодування завданого збитку, то розміри відшкодування повинні суттєво залежати від того, чи дотримувався аудитор аудиторських стандартів.
Одним з недоліків діючої нормативної бази в Україні є відсутність прямої відповідальності аудиторських фірм за якість аудиту перед третіми особами. Оскільки треті особи приймають певні управлінські рішення на підставі підтвердженої аудиторами фінансової звітності суб'єкта господарювання, тому аудитори повинні нести відповідальність саме перед ними.
Практика показує, що відповідальність аудитора за договором не знаходить застосування у сучасній вітчизняній практиці через наступні обставини: а) підприємство-замовник, як правило, не передбачає відповідальності аудитора в договорі, оскільки воно є зацікавленою стороною у здійсненні аудиту та отриманні позитивного висновку про фінансову звітність; б) аудитори не несуть відповідальності перед третіми особами — дійсними користувачами фінансової звітності, оскільки між ними та аудиторською фірмою не укладається договір, що є неврегульованим на законодавчому рівні питанням; в) збитки через недостовірну, фальсифіковану звітність, яка підтверджена аудитором несе не підприємство-замовник аудиту, а користувач фінансової звітності.