перша галузь:
100з + 20v + 20m = 140 = 16.6%;
друга галузь:
300c + 100v + 100m = 500 = 25%;
третя галузь:
50c + 50v + 50m = 150 = 50%.
Середня норма прибутку складе:
Р = 200m : (450c + 170v) * 100 = 32.3%
Було б неправильно визначати середню норму прибутку шляхом обчислення простої середньої арифметичної з трьох галузевих норм прибутку. У цьому випадку вийшов би помилковий результат, начебто середня норма прибутку дорівнює 30,5%. Такий метод визначення середньої норми прибутку неправильний, тому що дає кожній з галузевих норм прибутку однакове значення для суспільства, але в ці галузі вкладені нерівновеликі капітали. Тому розрахунок середньої норми прибутку повинний вестися на основі зваженій середньої арифметичної.
На середню норму прибутку впливають наступні фактори:
1. середня норма прямо пропорційна ступеню експлуатації всього соціального прошарку найманих робітників;
2. вона прямо пропорційна швидкості обороту всього суспільного капіталу;
3. вона зворотно пропорційна рівню вартісної структури всього суспільного капіталу;
4. середня норма прибутку залежить від галузевих норм прибутку;
5. середня норма прибутку залежить від розподілу сукупного суспільного капіталу між різними галузями виробництва.
При незмінних галузевих нормах прибутку середня норма прибутку буде тим нижче, ніж велика частка суспільного капіталу буде вкладена в галузі з низькою нормою прибутку, і тем вище, ніж велика його частка буде вкладена в галузі з високою нормою прибутку.
5. Погляди на природу прибутку видатних економістів.
Адам Сміт писав: "Лише тільки в руках приватних осіб починають нагромаджуватися капітали, деякі з них, природно, прагнуть використовувати їх для того, щоб зайняти роботою працьовитих людей, яких вони постачають матеріалами і засобами для існування в розрахунку одержати вигоду на продажі продуктів їхньої праці чи на тім, що ці працівники додали до вартості оброблюваних матеріалів".[1] У цьому положенні чітко виражений історичний процес виникнення капіталізму.
Сміт говорив, що зі створеної працею й визначаємою кількістю цієї праці вартості товару робітник отримує у виді заробітної плати лише деяку частину. Інша частина доданої працею вартості являє собою прибуток капіталіста-підприємця. У деяких випадках частину його він повинний віддати у виді земельної ренти, частину - у вигляді позичкового відсотка, якщо використовував позиковий капітал.
Сміт називав прибутком усю різницю між доданою працею вартістю і заробітною платою й у цих випадках мав на увазі прибавочну вартість. В інших випадках Сміт розумів під прибутком залишок після сплати ренти, а також відсотка, і тоді прибутком називав, підприємницький доход капіталіста.
Він рішуче відкидав думку, що прибуток - це просто інший вид заробітної плати, що відшкодовує працю по нагляду і керуванню підприємством, і приводив в обґрунтування свого погляду переконливі аргументи. Розміри прибутку визначалися, на його думку, не кількістю, вагою чи складністю цеї передбачуваної праці по нагляду й управлінню, а розмірами вкладеного в справу капіталу. Крім того, на багатьох великих підприємствах функції нагляду і керування передаються найманому керуючому. Сміт вважав прибуток закономірним результатом продуктивності капіталу і винагородою капіталістів за їхню діяльність, працю і ризик.
Сміт відзначав тенденцію норми прибутку до зниження, вказував, що прибуток більш низький у розвитих капіталістичних країнах. Пряме обчислення норми прибутку він вважав практично неможливим, але пропонував замінити порівняння норми прибутку в часі і просторі порівнянням ставок позичкового відсотка. В Англії, писав він, звичайно вважається, що відсоток може складати біля половини прибутку. Сміт дає наступне пояснення тенденції зниження відсотка і норми прибутку: у багатих країнах з ходом економічного розвитку утвориться надлишок капіталу, що викликає ріст конкуренції капіталів і зниження прибутковості. Низький рівень відсотка і норми прибутку Сміт розглядав як прояв економічної розвиненості і здоров'я нації.
Карл Маркс відзначав, що норма прибутку повинна відрізнятися від норми прибавочної вартості [11].
Якщо взяти для прикладу капітал у 5000 марок, з яких 4100 складають постійний, 900 - перемінний капітал і 900 - прибавочну вартість. Норма прибавочної вартості складала, отже, 900/900, чи 100%. Норма ж прибутку в цьому випадку дорівнює 900/5000 чи 18%.
Але між нормою прибавочної вартості і нормою прибутку крім цього чисто формального розходження, заснованого на іншому способі розрахунку, існує ще інше розходження.
Очевидно, що та сама норма прибавочної вартості дасть різні норми прибутку, якщо міняється структура капіталу, тобто якщо на ту ж кількість заробітної плати приходяться різні кількості постійного капіталу. Але структура капіталу різна в різних областях виробництва в залежності від технічних умов і висоти розвитку техніки.
"Вартісна структура капіталу, оскільки вона визначається його технічною структурою і відбиває це останнє, ми називаємо органічною структурою капіталу... Капітали, що містять більший відсоток постійного і, отже, менший відсоток перемінного капіталу, чим середній суспільний капітал, ми називаємо капіталами вищої структури. Навпаки, капітали, у яких постійний капітал займає відносно менше, а перемінний відносно більше місце, чим у середньому суспільному капіталі, ми називаємо капіталами нижчої структури. Нарешті, капіталами середньої структури ми називаємо такі, структура яких збігається з структурою середнього суспільного капіталу"
Тепер подивимося, як складається норма прибутку в залежності від різної структури капіталу.
Візьмемо три підприємства в трьох різних галузях виробництва.
Перша галузь є, припустимо, технічно відсталою. У ній використовується мало машин порівняно c числом робітників, немає великих фабричних будинків і т.д. Це - виробництво з нижчою органічною структурою капіталу.
Друга галузь нехай буде із середньою структурою капіталу, а третя - настільки високорозвиненою, що на кожного робітника приходиться велика кількість вартості у виді матеріалів і споруджень. Отже, у цьому виробництві органічна структура капіталу буде високою.
Щоб можливо більш спростити приклад, допустимо, що у всіх трьох галузях виробництва норма прибавочної вартості однакова, що весь витрачений капітал робить один оборот у рік, тобто цілком споживається у виробництві протягом року, що продукт виходить наприкінці року і потім без залишку розпродається. Усе це - лише припущення, що навряд чи зустрічаються в дійсності, але доцільно до них удатися щоб уникнути непотрібного ускладнення і затемнення приклада.
У кожнім із трьох підприємств зайнято по 100 робітників, що одержують у рік заробітної плати по 1000 марок. Норма прибавочної вартості складає 100%. Загальна сума виданої заробітної плати дорівнює, отже, 100 000 марок, а прибавочна вартість також дорівнює 100 000 марок. Постійний капітал у підприємстві А складає 100 000 марок, у підприємстві В - 300 000 марок і, нарешті, у С - 500 000 марок.
Таким чином, ми маємо:
| Підприємство | Капітал Перемінний | Прибавочна вартість | Норма прибавочної вартості | Норма прибутку | Капітал | ||
| Постійний | Весь | ||||||
| A | 100000 | 100000 | 200000 | 100000 | 100% | 50% | |
| B | 100000 | 300000 | 400000 | 100000 | 100% | 25% | |
| C | 100000 | 500000 | 600000 | 100000 | 100% | 16,6% | |
| Всього | 300000 | 900000 | 1200000 | 100000 | 100% | 25% | |
Отже, при однаковій нормі прибавочної вартості норми прибутку дуже різні, якщо товари продаються точно по їх вартості.
Але такі розходження в нормах прибутки являють собою явище, що не може протягом тривалого часу існувати при капіталістичному способі виробництва. Адже капіталіст робить заради прибутку, а не для задоволення якої-небудь суспільної потреби. Йому байдуже, чи робити голки чи локомотиви, ваксу чи одеколон. Йому усього важливіше одержати якнайбільше прибутку на свої гроші.
Що ж станеться, якщо в одній галузі виробництва підприємства будуть давати 50 % прибутку, а в іншій - тільки 17%? Капітал почне уникати галузь C, наскільки це можливо, і буде з всією енергією спрямовуватися в галузь А. Усередині А виникне сильна конкуренція, і виробництво товарів у цій галузі незабаром розшириться до того, що капітали знову почнуть переходити в C.
Ми вступаємо тут в область конкуренції, в область попиту та пропозиції. Ми вже бачили, що вартість і ціна - дві різні речі, хоча остання визначається першою. Ціни відхиляються від вартості і стоять то вище, то нижче останніх. У ряді причин, що викликають це явище, найважливішої є коливання в попиті з боку покупців і в пропозиції з боку продавців.
При пануванні вільної конкуренції попит та пропозиція є регуляторами сучасного способу виробництва. Попит та пропозицію обумовлюють такий розподіл існуючих робочих сил між різними галузями виробництва, при якому в загальному кожна з них робить стільки, скільки вимагає суспільство за даних умов.
Припустимо, якого-небудь товару зроблено більше, ніж можуть чи бажають купити платоспроможні члени суспільства за даною ціною. Тоді ціна товару падає. Завдяки цьому розширюється коло тих членів суспільства, що можуть чи хочуть його купити.
Але разом з ціною знижується і прибуток. Якщо вона падає нижче середнього рівня, то капітал відливає з відповідної галузі. Виробництво скорочується. Унаслідок цього ціна знову підвищується доти, доки не досягне висоти, що відповідає середньому рівню прибутку.
Польський економіст Михайло Калецький запропонував свою теорію прибутку [7].