Основні роботи М. Калецького вийшли в 1930-1950-х роках у виді розрізнених статей і були перевидані вже після Другої світової війни у виді двох трохи дублюючих один одного збірників: "Теорія економічної динаміки. Нарис про циклічні і довгострокові зміни в капіталістичній економіці". ["Theory of Economіc Dynamіcs. An Essay on Cyclіcal and Long-Run Changes іn Capіtalіst Economy"] (1956); "Обрані нариси з приводу динаміки капіталістичної економіки. 1933 - 1970". ["Selected Essays on the Dynamіcs of the Capіtalіst Economy. 1933 - 1970"] (1971).
У ряді своїх робіт, частина яких була опублікована ще в 1930-і роки, польський економіст М. Калецький незалежно від Дж. М. Кейнса прийшов багато в чому до аналогічних висновків, а в окремих аспектах його аналіз виявився значно глибше. Тому разом із Дж. М. Кейнсом М. Калецького можна розглядати як засновника макроекономіки в цілому і єретичній макроекономіці зокрема (і насамперед , посткейнсіанської макроекономічної теорії).
М. Калецький запропонував оригінальну теорію прибутку. Ця теорія описується в такий спосіб.
Y = Cп + Сw + І. (1)
Y = П + W. (2)
Формули (1) і (2) є відомими макроекономічними формулами визначення ВВП відповідно по витратах і по доходах. З одного боку, ВВП дорівнює сумі споживання (а воно, у свою чергу, підрозділяється на споживання підприємців (капіталістів), Cп, і робітників, Cw) і інвестицій. З іншого боку, він дорівнює сумі доходів - прибутку і заробітної плати.
Далі М. Калецький вводить спрощуєче (але не дуже нереалістичне) допущення, відповідно до якого робітники не зберігають. Це означає рівність заробітній платі і споживанню робітників:
W = Cw. (3)
Звідси випливає, що
П = Cп + І. (4)
М. Калецький дав крилатий опис двох останніх формул: "Робітники витрачають те, що одержують; капіталісти одержують те, що витрачають".
Споживання підприємців, у свою чергу, залежить від наступних факторів:
Cп = Ca + lп, (5)
де Ca - споживання капіталістів, що не залежить від їхнього прибутку, а l - константа (0 < l < 1). З врахуванням (4) і (5) формулу функції прибутку можна записати в такий спосіб:
П = Ca + lп + І = (Ca + І/1 - l). (6)
З огляду на, що l - константа, а Ca навряд чи відрізняється сильною мінливістю, можна прийти до висновку, відповідно до якого прибуток капіталістів визначається насамперед їхньою інвестиційною активністю.
Таким чином, радикальна відмінність підходу М. Калецького до аналізу розподілу доходу від неокласичного підходу полягає в наступному: якщо ж у неокласиків розподіл доходів власників факторів виробництва зв'язано з граничною продуктивністю цих факторів, то в Калецкого - з макроекономічною обстановкою, і насамперед , з інвестиційною активністю (таким чином, на противагу точці зору представників магістрального напрямку сучасної економічної теорії про те, що необхідний пошук "мікрооснов макроекономіки", М. Калецький, навпроти, намагався шукати "макрооснови мікроекономіки").
Висновки
Провівши дослідження природи прибутку можна зробити наступні висновки. Прибуток нерозривно зв'язується з категорією доходу, капіталу, відсотка, у практичному ж плані прибуток представляє собою різниця між загальним виторгом від реалізації товарів і послуг і сукупними витратами.
Адам Сміт називав прибутком усю різницю між доданою працею вартістю і заробітною платою й у цих випадках мав на увазі прибавочну вартість. В інших випадках Сміт розумів під прибутком залишок після сплати ренти, а також відсотка, і тоді прибутком називав, підприємницький доход капіталіста.
Він рішуче відкидав думку, що прибуток - це просто інший вид заробітної плати, що відшкодовує працю по нагляду і керуванню підприємством, і приводив в обґрунтування свого погляду переконливі аргументи. Розміри прибутку визначалися, на його думку, не кількістю, вагою чи складністю цеї передбачуваної праці по нагляду й управлінню, а розмірами вкладеного в справу капіталу.
К. Маркс у "Капіталі" визначив прибуток як перетворену форму прибавочної вартості. Остання по Марксові являє собою неоплачену прибавочну праця найманого робітника, зайнятого в сфері матеріального виробництва. Робітник своєю працею створює вартість більшу, ніж коштує його робоча сила. Ця різниця залучає капіталіста і заради її він розвиває свою бурхливу діяльність.
К.Маркс зазначав, що в багатьох виробництвах, особливо в сільському господарстві, рік складає природний виробничий період, після закінчення якого виробництво починається заново. Тому установився звичай обчислювати норму прибутку у виді відносин всієї кількості річного прибутку до кількості капіталу, витраченого протягом того ж року на виробництво.
Норма прибутку повинна відрізнятися від норми прибавочної вартості. Очевидно, що та сама норма прибавочної вартості дасть різні норми прибутку, якщо міняється структура капіталу, тобто якщо на ту ж кількість заробітної плати приходяться різні кількості постійного капіталу.
Вартісну структуру капіталу, оскільки вона визначається його технічною структурою і відбиває це останнє, К.Маркс називав органічною структурою капіталу... Капітали, що містять більший відсоток постійного і, отже, менший відсоток перемінного капіталу, чим середній суспільний капітал, він називав капіталами вищої структури. Навпаки, капітали, у яких постійний капітал займає відносно менше, а перемінний відносно більше місце, чим у середньому суспільному капіталі, він називає капіталами нижчої структури. Нарешті, капіталами середньої структури він називає такі, структура яких збігається з структурою середнього суспільного капіталу
К.Маркс відзначав, що капіталіст робить заради прибутку, а не для задоволення якої-небудь суспільної потреби. Йому байдуже, чи робити голки чи локомотиви, ваксу чи одеколон. Йому усього важливіше одержати якнайбільше прибутку на свої гроші.
Що ж станеться, якщо в одній галузі виробництва підприємства будуть давати 50 % прибутку, а в іншій - тільки 17%? Капітал почне уникати галузь C, наскільки це можливо, і буде з всією енергією спрямовуватися в галузь А. Усередині А виникне сильна конкуренція, і виробництво товарів у цій галузі незабаром розшириться до того, що капітали знову почнуть переходити в C.
Теорія прибутку, за К.Марксом, є теорія розподілу видобутку - прибавочної вартості - між різними прошарками панівних класів. Саме промисловий чи сільськогосподарський капіталіст змушує робити прибавочну вартість, але він не в змозі удержати її цілком.
Йому приходиться не тільки уступати частину прибавочної вартості іншим капіталістам, що вклали свої капітали в галузі виробництва з більш високим органічним складом капіталу, у тому випадку, якщо він вкладає свій капітал у галузь виробництва з низьким органічним складом капіталу.
Оригінальну теорію прибутку запропонував польський вчений М.Калецький.
Радикальна відмінність підходу М. Калецького до аналізу розподілу доходу від неокласичного підходу полягає в наступному: у неокласиків розподіл доходів власників факторів виробництва зв'язано з граничною продуктивністю цих факторів, у Калецького - з макроекономічною обстановкою, і насамперед, з інвестиційною активністю.
Таким чином, на противагу точці зору представників магістрального напрямку сучасної економічної теорії про те, що необхідний пошук "мікрооснов макроекономіки", М. Калецький, навпроти, намагався шукати "макрооснови мікроекономіки".
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Адам Смит «Исследование о природе и причинах богатства народов». Книга 1. Глава IX "О прибыли на капитал". М.: Дело,1991.
2. Батурина И., Непринцева Е. Производство и предложение. Издержки и прибыль. // Ж. "Российский экономический журнал", №3, 1997, с.119-130.
3. Белобжецкий И.А. Прибыль предприятия. // Жур."Финансы", №3, 1993, с.40.
4. Борисов Е. Ф. Економічна теорія. Курс лекцій для студентів вищих навчальних закладів. К.: Вища школа. 1996.
5. Борисов. Е. Ф. Економічна теорія. - К.: Вища школа, 2000.
6. Ильин, Васильева. Экономика. Справочник студента. М.: Изд-во АСТ, 1999.
7. Дешківський А.В. Економічна теорія: фінансово-кредитна система, грошовий обіг, інфляція. – К.: НОК ВО, 1991
8. Кодацкий В.П. Проблемы исчисления и планирования прибыли.// Жур."Финансы",№9,1992,с.28.
9. Кодацкий В.П. Проблемы формирования прибыли. // Жур."Экономист",№3,1993,с.49-60.
10. Кочетков В.Я Принципи економічної теорії. – К.: Либідь, 1998.;
11. Курс экономической теории. Под ред. Чепурина. Киров.: АСА, 1996.
12. Макконел К.Р., Брю С.Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика. – К.: Хагар-Демос, 1993. – 785с.;
13. Самуэльсон П. Анализ издержек. // Экономикс. Гл.2,22,24. Жур. "Экономические науки",№7,1999.
14. Самуэльсон П., Нордхаус В. Анализ издержек. // Экономикс. Гл.21. Жур. "Экономические науки",№7,1990.
15. Экономическая теория. Учебник. / Под ред. И. П. Николаевой. – М.: «Проспект», 1999.
16. Экономическая теория: Учебник для вузов. / Под ред. Камаева. М.: Владос, 2000.