Склад основних країн, куди поставлялися турецькі товари в 2000 році, не перетерпів особливих змін. Як свідчить таблиця нижче, найбільш великими покупцями турецьких товарів продовжують залишатися Німеччина, США, Англія, Італія, Франція й Голландія:
Таблиця 3. Розподіл турецького експорту
по основних країнах в 1998-2000 р.
млрд. долл.
| 1998 | 1999 | 2000 | 2000/1999 % зміни | ||||
| об'єм | частка | об'єм | частка | об'єм | частка | ||
| Німеччина | 5,50 | 20,2 | 5,50 | 20,6 | 5,15 | 18,8 | -5,3 |
| США | 2,30 | 8,3 | 2,40 | 9,0 | 3,05 | 11,2 | 25,6 |
| Англія | 1,70 | 6,4 | 1,80 | 6,7 | 2,02 | 7,4 | 12,2 |
| Італія | 1,50 | 5,8 | 1,68 | 6,4 | 1,75 | 6,4 | 4,0 |
| Франція | 1,30 | 4,8 | 1,56 | 5,8 | 1,64 | 6,0 | 5,1 |
| Голландія | 0,88 | 3,3 | 0,93 | 3,5 | 0,87 | 3,2 | - 6,7 |
| Росія | 1,35 | 5,0 | 0,58 | 2,2 | 0,63 | 2,3 | 7,6 |
Як видно з таблиці, при загальному незначному рості сукупного обсягу експорту на 2,6 % найбільш швидкими темпами в 2000 р. збільшився експорт турецьких товарів у США (26,6 %), Англію (12,2 %) і Росію (7,6 %).
Одночасно відбулося скорочення експорту в Німеччину (6,3 %) і Голландію (6,7 %) - провідної країни ЄС, що може свідчити про деяке зниження попиту на турецькі товари на європейських ринках.
Що стосується Росії, те після значного скорочення в 1998 р. в 2000 році у зв'язку з пожвавленням господарської кон'юнктури на російських ринках відбулося збільшення імпорту з Туреччини - майже на 8 %. У результаті частка Росії в експорті Туреччини в 2000 р. трохи збільшилася й склала 2,3 %.
У географічному розподілі турецького імпорту також основне місце займають країни ОЕСР і вхідні в неї країни ЄС. Більше того, в 2000 році обсяг імпорту із цих угрупувань ще більше збільшився, що видно з наступної таблиці:
Таблиця 3. Розподіл турецького імпорту в 1998-2000 р.
млрд. долл.
| 1998 | 1999 | 2000 | 2000/1999 % зрад. | ||||
| обсяг | частка | обсяг | частка | обсяг | частка | ||
| Країни ОЕСР, | 33,5 | 72,9 | 28,3 | 69,5 | 35,3 | 65,5 | 24,7 |
| у т.ч. країни | |||||||
| ЄС | 24,0 | 52,2 | 21,4 | 52,5 | 26,4 | 48,9 | 23,4 |
| ЧЕС | 4,3 | 9,4 | 4,3 | 10,6 | 6,6 | 12,2 | 53,5 |
| ЕКО | 0,9 | 2,0 | 1,1 | 2,7 | 1,5 | 2,8 | 36,7 |
| СНД | 3,7 | 8,1 | 3,73| | 9,2 | 5,8 | 10,8 | 55,5 |
| Тюркські держави | 0,45 | 1,0 | 0,46 | 1,1 | 0,65 | 1,2 | 41,3 |
У розвитку турецького імпорту в 2000 році спостерігалася зворотна тенденція, а саме триваючого скорочення питомої ваги країн ОЕСР і вхідних в неї членів ЄС. Вищенаведена таблиця наочно це демонструє: за три роки (1998 - 2000 р.) частка ОЕСР скоротилася з 72,9 % до 65,5 %, а ЄС - з 52,2 % до 48,9 %.
У той же час, у розглянутий період відбулося збільшення частки держав - учасників ЧЕС - з 9,4 % до 12,2 % і СНД - з 8,1 до 10,8 %. Слід зазначити, що в 2000р. більше всіх збільшився ввіз у Туреччину товарів із країн СНД - 55,5 %, головним чином за рахунок збільшення імпорту з Росії:
Таблиця 4. Найбільш великі експортери товарів у Туреччину в 1998-2000 р.
млрд. долл.
| 1998 | 7999 | 2000 | 2000/1999 % зрад. | ||||
| обсяг | частка | обсяг | частка | обсяг | частка | ||
| Німеччина | 7,3 | 15,9 | 5,9 | 14,5 | 7,5 | 13,3 | 21,6 |
| США | 4,0 | 8,7 | 3,08 | 7,5 | 3.86 | 7,16 | 25,3 |
| Росія | 2,15 | 4,7 | 2,37 | 5,8 | 3,86 | 7,16 | 62,9 |
| Франція | 3,0 | 6,5 | 3,1 | 7,6 | 3,51 | 6,5 | 12,9 |
| Італія | 4,2 | 9,1 | 3.2 | 7,8 | 4,30 | 7,9 | 34,4 |
| Англія | 2,7 | 5,9 | 2,2 | 5,4 | 2,70 | 5,0 | 22,7 |
Дані таблиці свідчать про те, що в 2000 році всі без винятку основні зовнішньоторговельні партнери збільшили свій експорт у Туреччину. Причому рекордний рівень турецького імпорту в 2000 р. в 53,9 млрд. дол. був досягнутий насамперед завдяки значному росту імпорту з Росії (майже на 63 %), а також з Італії - 34,4 %. У результаті частка Росії в турецькому імпорті збільшилася з 5,8 % в 1999 р. до 7,16 % в 2000 р., у той час як частка практично всіх зазначених вище країн (за винятком Італії) скоротилася. Зафіксовано однаковий зі США рівень експорту (3,86 млрд. дол.). Росія, що в 1999 р. займала 5 місце серед великих постачальників товарів у Туреччину, в 2000 р. пересунулася на третю позицію, слідом за Німеччиною й Італією.
3.2. Міграція робочої сили.
Сучасна міжнародна міграція населення являє собою багатогранне явище, що впливає на всі сторони розвитку суспільства, будь то економіка або політика, демографічні процеси або національні відносини, ідеологія або релігія. Вона базується на наступних закономірностях:
Таким чином, міжнародні міграційні процеси послужили основою формування світового ринку робочої сили, що охоплює різноспрямовані потоки трудових ресурсів, що перетинають кордони. У своєму сучасному стані він з'єднує національні й регіональні ринки робочої сили, а іноді й спричиняє формування етнічних анклавів з так названою етнічною економікою.
Найважливішим центром притягання іноземної робочої сили є Західна Європа, на яку доводиться більше чверті іноземної робочої сили миру. Приплив іммігрантів у Західну Європу в середині 90-х років оцінювався на рівні 180 тис. чоловік у рік. Більше того, тут створений і розвивається загальний ринок робочої сили, що припускає вільне переміщення працівників між країнами ЄС й уніфікацію трудового законодавства.
У цьому регіоні основним імпортером робочої сили є Німеччина, де живе в цей час 7,4 млн. іноземців. Сюди приїзди робоча сили безпосередньо із країн ЄС, а також Югославії, Польщі, Туреччини, СНД, Східної Європи й навіть інших континентів.
За останні 40 років у Німеччину переселилося більше 30 млн. чоловік (за той же період звідси виїхало 21 млн. чоловік). Близько 70 % іноземного населення проживають у чотирьох західних землях: Баден-Вюртенберге, Баварії, Гессені й Північної Рейн-Вейфалії.
Привабливості Німеччини сприяють наступні причини:
Зовсім особливим центром притягання трудових ресурсів є нафтовий регіон Перської затоки. Його специфікою є наявність величезних запасів нафти в таких державах, як Саудівська Аравія, Бахрейн, Катар, Об'єднані Арабські Емірати, що мають як невелику чисельність населення, так і небажання його змінювати свій спосіб життя. Як слідство - збільшення притягання іноземної робочої сили кожним з відзначених держав, причому не тільки в сфері нафтовидобутку, але й в інших сферах. Так, наприклад, наприкінці 90-х років у Саудівській Аравії налічувалося близько 4 млн. працюючих мігрантів, а у всьому регіоні близько 10 млн.
Політика нафтовидобувних країн відносно притягання робочої чинності спрямована на залучення насамперед арабів і мусульман з таких країн, як Єгипет, Сирія, Туреччина, Пакистан, Малайзія, Індія й ін. Специфіка цього регіону проявляється й у тім, що частка іноземної робочої сили в деяких державах становить більшу частину зайнятих у народному господарстві.
3.3.Влютно-фінансові відносини.
Головною особливістю валютно-фінансового положення Туреччини в 2000 році з'явилося загострення ситуації в банківському секторі, яке призвело до серйозного погіршення його ліквідності, й у лютому, що виявилося потім у широкомасштабній кризі 2001 р.
Слід зазначити, що кризова ситуація в банківському секторі дозрівала поступово й не виникла сама по собі, а з'явилася результатом більш загальної макроекономічної кризи. В останні два-три роки функціонування кредитно-банківської системи Туреччини відбувалося на фоні економічного положення і зовнішньої торгівлі країни, що погіршилися. Це, природно, відбилося на діяльності банків і формуванні кон'юнктури внутрішнього кредитного ринку. Зокрема, протягом 1999 - 2001 р. на ринку переважали високі ставки банківських кредитів, що досягали 35-40 %. Зростання вартості кредитів ще більше підсилювали застій в окремих, і, насамперед, в експортоорієнтованих галузях. В умовах низького попиту на кредитні ресурси багато банків стали відволікатися від роботи в реальному секторі економіки, віддав перевагу всіляким спекулятивним угодам, й заробляли "швидкі гроші" на інфляції. Крім того, все частіше з'являлася інформація про те, що через окремі турецькі банки став збільшуватися відтік із країни капіталу в різні офшорні зони.
Особливо підсилилися ці тенденції в 2000 р. і початку 2001 р., коли й без того напружений фінансово-кредитний ринок наприкінці року пережив серйозне потрясіння. Слід зазначити, що на відміну від 1998 р., коли на погіршення економічного становища Туреччини вплинули азіатські й російський фінансові кризи, дестабілізація фінансово-кредитного ринку країни кінця 2000 - початку 2001 р. - це один з результатів все більше посиленої невідповідності цього ринку потребам реального сектора економіки.
Поступово склалася така ситуація, коли економіка й фінансовий сектор практично стали функціонувати автономно один від одного, за своїми законами й правилам, а точніше без правил.
Положення в банківському секторі й збільшення скарг від бізнесменів змусили уряд ще в середині 1999 р. утворити незалежний орган по посиленню державного втручання в діяльність фінансових і банківських інспекторів країни - "Рада по контролю й вдосконаленню банківської системи" на чолі з колишнім міністром фінансів З.Темізелем.