безпеку на випадки прояву нещасних випадків. Останнє також робить спробу
залучити до страхування третіх осіб: своїх робітників, службовців, своїх
дітей та онуків. І в цьому роль держави безмежна та безперечна.
5. Проблеми та напрямки державної політики в галузі особистого
страхування в Україні
Використані терміни: дожиття, пенсії, рента, татьєма, нещасний випадок,
накопичення, вік застрахованого, оподаткування.
У більшості країн світу за обсягом надходжень до страховиків
страхових премій є особисте страхування (на дожиття, пенсій, ренти тощо).
При цьому виплати, пов'язані із втратою життя і здоров'я внаслідок
нещасного випадку, становлять менш як 10%. Решта являє собою
заощадження. Вони виплачуються з урахуванням інвестиційного прибутку в
разі дожиття застрахованого до певного віку або події.
Як бачимо, при мінімальній сумі внеску у страхову компанію клієнт
(страхувальник) зразу ж отримує страховий захист, як правило, значно
більший, ніж ця сума, чи сума, яку він можливо має у своєму розпорядженні і
вкладає її до банку на депозит. Це дає йому змогу, по-перше, самому
розпоряджатися значною кількістю своїх коштів у часі, а не передавати їх в
управління банку, що розвиває його індивідуальність та розумові якості в
цілому, а, по-друге, дає можливість бути "захищеним" страховою
відповідальністю (страховою сумою по договору) страховиком у термін дії
договору страхування. А в разі розкриття негативних сторін ризику (смерть
застрахованої особи, точка tx на схемі), страхувальник (вигодонабувач)
отримує ще й компенсацію від суспільства через страховика (хорда ІІІ на
схемі). І ця компенсація, як правило, значна. Вона дозволяє вигодонабувачу
покрити практично всі витрати, оскільки такі витрати (тобто - страхова сума)
наперед вже розраховані завчасно з урахуванням наслідків розкриття
застрахованих ризиків та економічної ситуації (цін) в країні. І в цьому велику
роль відіграє держава, як гарант таких вкладів.
Сприяючи розвитку заощаджувальних видів страхування, держава
отримує більшу змогу активно впливати на вирішення соціальних проблем
суспільства, поліпшувати стан грошового обігу, підвищувати купівельну
спроможність національної валюти, збільшувати інвестиційні можливості
країни. Уряди та парламенти багатьох країн світу застосовують режими
найбільшого сприяння щодо підтримання зоощаджувальної функції
страхування. З цією метою створюються пільгові умови оподаткування
страхових внесків та страхових виплат, спадщини, доходів страхової
компанії, а також інші ефективні заходи.
В нашій країні такого розуміння поки що не відчувається. Це
відноситься здебільшого до питань управління страховими
резервами і, головним чином, у використанні їх насамперед у
фінансуванні превентивних робіт по ліквідації, локалізації чи
зменшенні проявів несприятливих (страхових) подій. А у цьому
зацікавлені всі учасники страхового ринку, і насамперед держава. І
тут держава повинна не тільки декларувати свою роль у захисті інтересів
страхувальників, а й при цьому надавати можливість страховику проводити
попереджувальні (превентивні) роботи, і впроваджувати такі роботи в
обов'язки страховику, а не навпаки.
Добре зарекомендувала себе практика 70-80-х років, що передбачала
забезпечення за рахунок страхових ресурсів спорудження і обладнання
технікою пожежних депо, придбання медикаментів і утримання персоналу
служб, що мають своїм завданням боротьбу з інфекційними захворюваннями
сільськогосподарських тварин, фінансування заходів із запобігання
дорожньо-транспортним пригодам і т.ін.
Сьогодні через відсутність у законі України "Про страхування"
передбачення обов'язкового створення фонду запобіжних заходів чи
використання страхових резервів на фінансування превентивних робіт,
значно ускладнюються та звужуються можливості страхування, що
терміново потребує правового забезпечення та нормативів їх впровадження і
використання.
Тема 4. Майнове страхування
Еволюція майнового страхування.
Значення, види та принципи майнового страхування.
Страхування технічних ризиків.
Страхування майна сільськогосподарських підприємств.
Страхування транспортних засобів і вантажів.
Страхування майна громадян.
Страхування фінансових ризиків і принципи організації депозитного
страхування.
Проблеми та напрями державної політики в галузі майнового страхування
в Україні.
Прикладні задачі в майновому страхуванні.
Завдання для практичних (семінарських) занять.
Рекомендована література.
Основна: 2; 3; 4; 5; 12; 28; 29; 33; 34-38; 75; 86; 88; 90.
Додаткова: 6-11; 13-27; 50; 57; 61; 101-105; 111.
У темі розкриваються конкретні напрями страхування майна як
юридичних, так і фізичних осіб. Надаються принципи та правила укладання
угод у страхуванні майна, перелік майна та страхових ризиків, що беруться
на страхування і що не беруться. Обгрунтування цього та пояснення. Також
надаються принципи та правила оцінки і отримання відшкодування при
наступі страхового випадку.
4.1. Еволюція майнового страхування.
Використані терміни: майнове страхування, оцінка страхова, генеральний
поліс, збиток прямий, збиток страховий, рівень страхового відшкодування.
Майнове страхування - це галузь страхової діяльності, у якій об'єктом
страхування виступає майно в різноманітних його видах.
Як відомо, переважну частину національного багатства всіх країн світу
становить майно підприємств різних форм власності. Зі зміною форм
власності на основі приватизації державного майна, в зв'язку з економічною
реформою в Україні, важливою проблемою стала мінімізація
підприємницького ризику, забезпечення безпечного бізнесу.
Нерідко на бізнес впливають непередбачені обставини і такі явища, як
стихійні лиха, пожежі і крадіжки, що негативно впливає на відтворювальний
процес, оскільки матеріальні носії основних і оборотних засобів істотно
пошкоджуються. Щоб забезпечити відшкодування збитків, потрібні грошові
резерви. Світовий досвід довів, що найекономнішою формою страхового
захисту є страхування майна.
Існують різні версії з приводу того, який вид майна і від якого ризику
вперше було взято страховиком під свій захист і в якій формі. В одних
джерелах є посилання на те, що це сталося в ХІІІ ст. в Ісландії, де заможні
селяни острова об'єдналися у спілку для взаємного захисту від втрат на
випадок вогню або загибелі худоби. У разі нещастя частину збитків
потерпілим відшкодовували грішми, частину - матеріалами або працею.
Більш переконливими є свідоцтва про те, що страхування майна зародилося
на морському транспорті та в торгівлі.
Механізм морського страхування будувався на договорі бодмереї
(кредитор спочатку надавав страхувальнику страхову суму, а потім, у разі
благополучного закінчення плавання, тобто за відсутність страхового
випадку, йому ця сума поверталася плюс премія за бодмерею). Збільшення
попиту на страховий захист зумовило перехід до продажу страхових полісів,
а не надання "живих" грошей, що відволікало значний капітал з обороту на
кілька місяців, а іноді й років. Є дані про те, що перший морський поліс був
виданий судовласнику в 1347 р. в Генуї. Сам документ отримав назву
"POL^A", а сплачений судовласником платіж - "PRAMrE". Ці терміни у
страховій справі використовуються у всіх країнах всього світу й до нині. Слід
ще вказати, що на той же час в Венеції, як на той час розвинутої морської
держави, був розроблений і вступив в дію "Кодекс морського страхування"
(1468 р.), основні положення якого теж ввійшли в подібні Кодекси чи інші
Акти, що нормують умови пароплавства практично всіх країн світу.
Також відомо, що страхування від вогню (пожежі) будівель і споруд,
теж зародилось дуже давно (Німеччина - 900 р. н.е. виникають перші гільдії
пожежників, які створили систему та сформулювали принципи страхування
від вогню). Біля 1500 р. н.е. з'являються перші "пожежні" контракти, які
мали умови відповідальності громади поселень перед мешканцями у
випадках, коли втрати від пожежі будуть більшими ніж можливості
погорільця. Майже одночасно виникає страхування посівів від знищення або
пошкодження стихією (градом, посухою, зливою і т.п.).
В Україні чумаки, що просувалися по "чумацькому шляху" створювали
каси взаємодопомоги для відновлення транспортних засобів (волів чи візків)
при їх загибелі чи пошкодженні в період перевезення вантажів. У поселеннях
гуртом проводили так звану "толоку" на користь однієї родини, якщо
трапилась біда - пошкодження зазнала будівля, котру треба було відбудувати
чи повністю збудувати. Класичне страхування до України (як і в Росію)
прийшло із Західної Європи ще на початку XVIII ст.
У Полтаві було створено товариство взаємного страхування від вогню.
Згодом порівняно великі товариства цього спрямування з'явилися також у
Києві, Одесі та Харкові. Такі товариства здебільшого обслуговували великих
домовласників, купців і фабрикантів. У більшовицькій Росії всі види
проведення страхування були монополією держави, усі приватні та іноземні
страхові компанії і товариства були ліквідовані (Декрет Совнаркому "Про
організацію страхової справи у Російській федерації", 21.11.1918 р.). З 1921 р.
страхування майна державних підприємств і організацій здійснювалось на
добровільних засадах, з 4.09.1929 р. Постановою ЦВК і РНК СРСР
запроваджено обов'язкове страхування у державній промисловості, яке на
той час вже охоплювало практично все майно країни. Страхові платежі
(страхові премії) були включені до складу податку з обороту, що зумовило і
зміну в порядку відшкодування збитків. Тоді ж (1931 р.) страхування майна
кооперативних і громадських підприємств, куди ввійшли і колгоспи, були
теж переведені на державну основу, і всі роботи щодо страхування були
доручені створеному на той час Держстраху СРСР, який один в своїй особі
виконував роботи як з обов'язкових видів страхування майна, так і з
добровільних видів. Всі страхові платежі фізичних та юридичних осіб
зараховувалися до бюджету. Слід сказати ще, що Держстрах СРСР ніколи не
був юридичною особою, завжди він входив як підрозділ до складу
Мінекономіки, а згодом Мінфіну СРСР і працював на основі Положення про
підрозділ. Це був прямий інструмент держави. До відома: таким же
інструментом був і Інгострах СРСР, але вже зі статусом самостійності.