Страхові організації створюють свої страхові об'єднання - спілки,
асоціації, страхові групи (холдінги), концерни, синдикати, консорціуми,
страхові пули. Створення таких об'єднань проводиться на базі положень
статті 12, "Об'єднання страховиків", закону України "Про страхування".
Страхові об'єднання створюються для координації діяльності
страховиків, захисту їх інтересів та здійсненню спільних програм, що в
кінцевому результаті позитивно впливає і на обслуговування
страхувальників.
На сьогодні в Україні створені такі об'єднання страховиків (рис.2.6),
які діють згідно з чинним законодавством.
Рис. 2.6. Об'єднання вітчизняних страховиків.Страховий посередник - один із трьох головних дійових осіб на страховому ринку поряд зі страхувальником і страховиком.Страховий бізнес використовує різні типи посередників та їх комбінації. Закон України "Про страхування", стаття 14, дає визначення місця діяльності посередників: "Страховики можуть здійснювати страхову діяльність через страхових посередників, страхових агентів і страхових брокерів".Основна функція посередників (страхових агентів і страхових брокерів) - сприяння продажу страхових послуг.Принципи діяльності страхових посередників наведені в табл. 2.2.Таблиця 2.2Принципи діяльності страхових посередників Страхові агенти | Страхові брокери |
Уповноважена особа | Уповноважена особа страхувальника або страхової |
Діє згідно з агентською угодою | Діє на підставі доручень страховика або |
Розмір комісійної винагороди | Отримує комісійну винагороду (брокераж), яка |
Склад таких посередників та їх зв'язок з іншими головними
учасниками страхового процесу унаочнюється схемою на рис. 2.7.
Рис. 2.7. Схеми зв'язку головних учасників страхового процесу.
Діяльність страхових агентів і страхових брокерів багато в чому має
спільні риси, але юридичний статус таких осіб різний.
Страховий агент є уповноваженим страховика і діє згідно з агентською
угодою на визначеній території. Страховий брокер, навпаки, є
уповноваженим страхувальника або страхової компанії, що бажає
перестрахувати ризики за взятими на себе зобов'язаннями (див. табл.. 2.2 та
рис. 2.7). Незалежність брокера від страховика - ключова відмінність брокера
від агента. Саме незалежність брокера є гарантом того, що він, обираючи
страхову компанію для свого клієнта, керується виключно інтересами
останнього. А для того, щоб клієнт йому довіряв, брокер повинен мати на
ринку "ім'я", що приходить з досвідом, професіоналізмом та
відповідальністю.
У міжнародній практиці діяльність брокерів визначена як професійна
діяльність осіб, які, діючи з повною свободою вибору, зводять разом осіб, що
мають потребу задовольнити свій попит та пропозиції, в нашому випадку -
страхування та перестрахування. Діяльність страхових агентів теж визнана як
професійна діяльність осіб, що мають інструкцію або уповноважені діяти від
імені та за дорученням одного чи більше страховиків з надання,
пропонування і виконання підготовчої роботи для укладення або з укладення
договорів страхування чи надання допомоги в застосуванні та виконанні
таких договорів, зокрема під час виникнення вимог страхового
відшкодування.
У різних країнах світу співвідношення між кількістю агентів та
брокерів, що діють на страховому ринку, помітно різні. На одних ринках
переважають агенти (Франція, Німеччина), на інших - брокери (Нідерланди,
Великобританія, США). Має значення те, як історично розвивався страховий
ринок в тій чи іншій країні, особливості законодавчої системи, національні
традиції та деякі інші фактори. На жаль, в нашій країні ні інститути
брокерства, ні інститути агентства поки що не мають помітного розвитку на
ринку в цілому, страхуванні особливо. Причина відставання у розвитку
такого ринку. Проте все ж помітна перевага розвитку агентської діяльності
на страховому ринку над брокерською.
3. Класифікація та об'єкти страхування.
Використані терміни: класифікація страхування, класифікація за
історичною ознакою, класифікація за економічними ознаками, класифікація
за юридичними ознаками, класифікація за об'єктами, обов'язкове і
добровільне страхування, особисте страхування, майнове страхування,
страхування відповідальності, фінансова надійність, страховий портфель,
тарифна ставка.
Страхування, як і кожна сфера діяльності чи система знань, потребує
внутрішньої впорядкованості. Без цього неможливо організувати будь-яку
справу, виробити методологію наукових досліджень, побудувати
впровадження результатів дослідження. І чим складніше справа, тим більше
відчувається потреба в класифікації - поділі предметів певної сукупності за
спеціальними ознаками з утворенням системи класів цієї сукупності.
Страхування як наука, як галузь знань та як сфера бізнесу
характеризується багатьма специфічними поняттями (ознаками). Без
класифікації цих понять не можна виконувати ні теоретичні дослідження, ні
практичну роботу. В основу класифікації у страхуванні покладено
розбіжності у сферах діяльності страхових компаній, у підходах щодо
забезпечення страхового захисту майнових інтересів фізичних і юридичних
осіб, у визначенні об'єктів страхування, обсягів страхової відповідальності, у
формах проведення страхування тощо. У зв'язку з цим можна вирізнити такі
найістотніші класифікаційні ознаки страхування:
історичні;
юридичні;
економічні;
форми проведення страхування.
Класифікація за історичною ознакою пов'язана з виокремленням етапів
розвитку страхової справи з точки зору часу виникнення тих чи інших видів
страхування. Така класифікація має швидше теоретичне, аніж практичне
значення. Проте слід зауважити, що теоретичні знання історії страхової
справи, її витоків, генезису допомагають практикам орієнтуватися у
процесах, що відбуваються на страховому ринку, прогнозувати тенденції
його розвитку, будувати відносити між собою з урахуванням досвіду,
нагромадженого за багаторічну історію зарубіжного і вітчизняного
страхування.
Класифікація за юридичними ознаками - це виокремлення певних
класів страхування згідно з міжнародними нормами (директиви
Європейського Союзу - 7 класів довгострокового страхування життя і пенсій
та 18 класів загального страхування) та ліцензування страхової діяльності.
Тобто йдеться про класифікацію страхування з офіційного погляду згідно з
вимогами внутрішнього законодавства. В Україні перелік видів страхування,
на які видаються ліцензії, подано в інструкції "Про порядок видачі суб'єктам
підприємницької діяльності ліцензії на здійснення страхової діяльності на
території України. Умови і правила її здійснення та контроль за їх
дотриманням", яка затверджена наказом від 15 липня 1996 року за № ЛП -
18/78 Ліцензійної палати при Міністерстві економіки України та Комітетом у
справах нагляду за страховою діяльністю і зареєстрована в Міністерстві
юстиції. Така класифікація передбачає 20 видів страхування (життя і
здоров'я, майнового страхування та страхування відповідальності).
Саме цю класифікацію Укрстрахнагляд використовує для цілей
ліцензування. Порівняно з класифікацією, прийнятою ЄС, вона здається дещо
спрощеною і недостатньо послідовною. Проте безперечна її перевага полягає
в тому, що вона значною мірою наближена до загальноєвропейських
стандартів. Це сприяє взаєморозумінню між вітчизняними та іноземними
страховими компаніями, що з огляду на інтернаціональний характер
страхового бізнесу є дуже позитивним.
Класифікація за юридичними ознаками передбачає можливість
застосування форм проведення страхування - обов'язкового і добровільного,
водорозділом між якими є відповідні права та обов'язки сторін страхування.