Види страхування та iх характеристика (стр. 32 из 74)

Вивчаючи умови страхування суден, слід мати на увазі дві особливості:

по-перше, незважаючи на заборону втручання з боку держави в
добровільні види страхування (стаття 41 закону України "Про
страхування"), окремі питання, пов'язані з укладанням договорів
страхування морських ризиків, повною мірою законодавчо врегульовані;

по-друге, оскільки майновому страхуванню корпусів суден належить
певна частка серед інших видів страхування, об'єднаних поняттям
"страхування водного транспорту", але торкатимемось іноді будемо і
інших видів в цьому страхуванні.

Головним законодавчим актом, що регулює умови морського
страхування, є прийнятий у грудні 1994 р. "Кодекс торговельного
мореплавства України" (далі - Кодекс), який містить розділ "Морське
страхування". Розглянемо положення зазначеного Кодексу, що стосуються

страхування морських суден та договорів морського страхування в контексті
з міжнародною практикою страхування суден.

Стаття 242 Кодексу до об'єктів морського страхування відносить будь -
який інтерес, пов'язаний із мореплавством, а саме: судно, зокрема й таке, що
будується, вантаж, фрахт, плата за проїзд, орендна плата, очікуваний від
вантажу прибуток і вимоги, що забезпечується судном, вантажем і фрахтом,
заробітна плата, інші винагороди капітана, інших осіб судового екіпажу,
цивільна відповідальність судновласника і перевізника, а також ризик, узятий
на себе страховиком (перестраховиком).

Основні засади здійснення морського страхування були закладені в
законі Великобританії про морське страхування 1906 р. В цьому законі
закладені принципи (норми) взаємовідносин сторін, які можна й потрібно
застосовувати для договорів з будь-яких видів страхування.

Розглядаючи ці норми, можна зіставити з ними положення статей
зазначеного Кодексу. Скажімо, обов'язковість наявності страхового інтересу
передбачена згаданою щойно статтею 242.

Найвищий ступінь довіри сторін передбачає, що вони, укладаючи
договір страхування, з'ясовують усі суттєві обставини, що стосуються
об'єкта страхування та можливого ризику. Аналогічні норми передбачаються
статтею 243, "Інформація про стан ризику". У ній, зокрема, зазначено, що в
разі укладання договору страхувальник зобов'язаний повідомити страховика
про обставини, які мають істотне значення для визначення міри ризику, і
відомі або повинні бути відомі страхувальнику, а також відомості, запитані
страховиком.

Страхувальник звільняється від цього обов'язку щодо загальновідомих
фактів, а також фактів, що відомі або повинні бути відомі страховику.

У разі приховування страхувальником істотних відомостей або надання
ним неправильних відомостей страховик має право відмовитись від договору.

Ідеологічно до цієї норми можна віднести також статті 254 "Обов'язки
страхувальника за генеральним полісом" (ця стаття стосується здебільшого
страхування вантажів) та статті 262 "Повідомлення страхувальника про зміну
страхового інтересу". Так, страхувальник зобов'язаний негайно, як тільки
йому стане відомо, повідомити страховика про будь-яку істотну зміну, що
сталася з об'єктом або стосовно об'єкта страхування (перевантаження, зміна
способу перевезення, порту розвантаження, відхилення від обумовленого або
звичайного шляху, залишення на зимівлю тощо). Зміна, що збільшує
небезпеку, дає страховику право переглянути умови договору або зажадати
сплати додаткової премії. Якщо страхувальник не погодиться з цим, то
договір морського страхування припиняється з моменту настання змін.

Третій принцип, закладений законом Великобританії щодо наявності
причинно-наслідкового зв'язку збитку і випадку, який до нього призвів,
становить основу договору страхування. Ушкодження або знищення об'єкта
страхування не завжди може розглядатись як страховий випадок. Дуже
важливо, через що такі збитки сталися, оскільки одні причини передбачають
виплату страхового відшкодування, інші - ні.

Це пояснюється насамперед тим, що страховики беруть на себе
відповідальність лише за відомі ризики, які можна спрогнозувати і
розрахувати. Саме тому договори страхування мають досить великий перелік
винятків із страхових випадків. Відмова надати страховий захист від явищ,
що мають масовий характер (війна, ядерне забруднення), пояснюється
іншими причинами. Відповідні ризики беруться на страхування за
додаткових умов і за додаткову страхову премію.

Тому в полісах поряд із заявою про те, що "застраховано від усіх
ризиків", передбачається список застережень і винятків. Коли йдеться про
договори морського страхування, до таких винятків належать збитки, що
сталися внаслідок навмисних дій страхувальника, збитки внаслідок
неморехідого стану судна, збитки від природних властивостей вантажу,
ядерна шкода, воєнні ризики, піратські дії, арешт. Ці самі застереження
передбачені відповідними статтями 255-261 Кодексу.

Четвертий принцип - здійснення відшкодування в межах фактичних
збитків. Стаття 250 "Страхова сума" передбачає, що страхувальник
зобов'язаний оголосити суму, на яку він страхує відповідний інтерес. Якщо
ця сума нижча за вартість застрахованого інтересу (страхову вартість),
страховик відповідає за збитки пропорційно відношенню страхової суми до
страхової вартості. Якщо страхова сума, що вказана в договорі морського
страхування, перевищує страхову вартість, договір є недійсним щодо тієї
частки страхової суми, яка перевищує страхову вартість.

Стаття 251 "Перевищення страхової суми над страховою вартістю"
також унеможливлює здійснити страхове відшкодування понад розмір
збитку, якщо інтерес застрахований у кількох страховиків, на суму, що
перевищує його страхову вартість.

До витрат, які підлягають відшкодуванню страховиком, стаття 267
відносить і витрати страхувальника, зроблені ним з метою зменшити збитки,
за які відповідає страховик чи запобігти їм, а також витрати, зроблені з
метою виконати вказівки страховика (стаття 263 "Запобігання або зменшення
збитків"), з'ясувати й установити розмір збитків, що їх має відшкодувати
страховик, і для складання диспаші із загальної аварії.

Стаття 276 "Отримання відшкодування від третіх осіб" також доповнює
зазначені нормоположення, передбачаючи, що страховик сплачує лише
різницю між сумою, належною до сплати за умовами договору морського
страхування, і сумою, отриманою від третіх осіб, якщо страхувальник
отримав відшкодування збитків від третіх осіб.

Стаття 269 "Суброгація" передбачає, що в разі сплати страхової суми,
за винятком звільнення страховика від зобов'язань за договором, до
страховика за його згодою переходять: 1) усі права на застраховане майно - у
разі страхування на повну вартість; 2) право на частку застрахованого майна,
яка пропорційна відношенню страхової суми до страхової вартості - у разі
страхування на неповну вартість.

Аналогічна норма передбачена статтею 274 "Право страховика щодо
третіх осіб". До страховика, який сплатив страхове відшкодування,

переходить у межах сплаченої суми право вимоги, що його страхувальник
(або інша особа, яка отримала відшкодування) має до особи, відповідальної
за заподіяну шкоду. Це право здійснюється страховиком з дотриманням
порядку, встановленого для особи, яка отримала відшкодування.

Якщо страхувальник відмовиться від свого права щодо особи,
відповідальної за заподіяну шкоду, або здійснення цього права стане
неможливим з його вини, страховик звільняється від сплати страхового
відшкодування повністю або у відповідній частині.

Інша, дуже схожа за суттю норма має назву "Абандон", але тут
ініціатором відмови від своїх прав на застраховане майно виступає
страхувальник. Стаття 271 Кодексу передбачає, що страхувальник може
заявити страховикові про відмову від своїх прав на застраховане майно
(абандон) і отримати повну страхову суму у випадках:

пропажі судна безвісті;

економічної недоцільності відбудування або ремонту застрахованого
судна;

економічної недоцільності ліквідації пошкоджень або доставки
застрахованого вантажу в місце призначення;

захоплення судна або вантажу, застрахованого від такої небезпеки, якщо
захоплення триває більше двох місяців.

Угода сторін, що суперечить правилам цієї статі, недійсна.

Заява про абандон повинна бути зроблена страхувальником протягом
шести місяців з моменту закінчення термінів (настання обставин).

Із закінченням шестимісячного терміну страхувальник втрачає право на
абандон, але може вимагати відшкодування збитків на загальних підставах.

Страхування каско суден. На страхування приймають: корпус судна,
зокрема й такий, що будується, з його машинами, обладнанням,
устаткуванням і такелажем. Обсяг страхового покриття визначається
відповідними умовами страхування. Незважаючи на те, що єдиних для всього
світу умов не існує, усі вони мають багато спільного, головним чином
передбачаючи захист від знищення, пошкодження корпусу, машин,
обладнання суден (каско); видатків у разі настання відповідальності перед
третіми особами (відповідальність); видатків судовласників на зменшення
збитків (витрати).