Страхування відповідальності, як процес, як захист, як підхід до
вирішення загострених проблем в суспільстві, надто молодий. Але з точки
зору суті страхування відповідальності можна сказати: через таке пройшов
кожен народ світу. І вже в середині XIX ст. постала гостра потреба в
законодавчих актах, які регулювали б взаємини товаровиробника і
споживача, роботодавця і працівника, упущення під час виконання
професійних обов'язків і т. ін. Проте перші законодавчі норми в цьому
забезпечували відносно слабкий правовий захист таких взаємин. Подальший
розвиток законодавства європейських та інших економічно розвинутих країн
Заходу і Сходу привів до встановлення строгої відповідальності щодо цих
питань. Тоді ж було закладено підвалини страхування відповідальності в
різних сферах життєдіяльності людини. Так, при збільшенні одиниць
транспортних засобів, що однозначно визнане як джерело підвищеної
небезпеки, практично у всіх країнах світу діють норми страхування цивільної
відповідальності власників транспортних засобів. Відчутне збільшення рік у
рік забруднення навколишнього середовища привернуло увагу людства та
загострило розуміння небезпеки для життя, здоров'я, господарської
діяльності людини у неможливості вже використовувати певні водні та
земельні ресурси, примусило уряди багатьох країн ухвалити закони, які
регулюють питання відповідальності та компенсації за забруднення.
Гостро постала проблема охорони навколишнього середовища
і в країнах колишнього СРСР. Політика вирішення господарських
завдань "за будь-яку ціну", відсутність або порушення нормативів,
екстенсивне природокористування негативно відбилися і на
екології України. Збитки за рахунок централізованих резервів
держава не може вже відшкодувати. З переходом до ринкової
моделі економіки ця функція лягла на місцеві органи влади, які теж
не мають достатніх коштів. Вихід бачиться (і він має позитивну
оцінку в країнах світу) у страхуванні ризиків на користь
потерпілих, тобто - страхування відповідальності кожного за його
дії (або бездіяльність).
5.2.Сутність, види та принципи страхування відповідальності
Використані терміни: презумпція вини, принцип генерального делікту,
правомірні дії, неправомірні дії, вина винуватця, відповідальність безумовна,
відповідальність сувора, непереробна сила, умисел потерпілого, заявлені
позови, позови "з довгим хвостом ", потрібні умови.
У підрозділі 2.3 другої теми цього посібника подані короткі
характеристики об'єктів страхування за економічною ознакою
класифікування, в тому числі і страхування відповідальності. На рис. 2.9;
2.10; 2.11 перелічені підгалузі такого страхування, учасники страхування,
особливості збитків та функції такого страхування, а також загальні види
відповідальностей, в яких страховик, маючи вже розроблену нормативно -
правову базу, створює і пропонує свої послуги по відшкодуванню
матеріальних втрат страхувальнику і третім особам, яким страхувальник
може завдати (чи завдав) збитки.
В таких діях страховика і закладена функція страхування
відповідальності - захисті інтересів як клієнта (страхувальника), так і
інтересів пересічного громадянина країни. Відповідно обсяг відповідальності
страховика включає виплату відшкодування страхувальникові чи третій особі
в разі настання передбаченої договором страхування страхової події, яка
(при даному страхуванні) вважається як факт настання відповідальності
страхувальника, що встановлюється судовими органами або
добровільно визнається самим страхувальником.
Як правило у більшості держав світу захист інтересів третіх
осіб, коли їм завдається шкода, проводиться у формі обов'язкового
страхування.
В основу всіх видів страхування, а також всіх видів
страхування відповідальності, покладено норми вітчизняного та
міжнародного права. Рівень розвитку страхування відповідальності
прямо залежить від досконалості національних правових інститутів.
Так, як суми компенсацій можуть бути дуже значними (збитки
часто мають катастрофічний характер, наприклад, в екологічному
страхуванні), а сам процес урегулювання позовів за такими
збитками, досить тривалий.
Розглянемо види страхування відповідальність докладніше. Це
цивільна , матеріальна та адміністративна відповідальність.
Адміністративна відповідальність - одна з форм юридичної
відповідальності громадян і правових осіб за здійснення ними
адміністративного правопорушення.
Матеріальна відповідальність - це обов'язок працівника відшкодувати
збитки, завдані підприємству, згідно з порядком, установленим трудовим
законодавством. Матеріальна відповідальність настає тільки за збитки, які
виникли внаслідок явно протиправної поведінки працівника, такої, що її
можна поставити йому у винну. (Це витікає з посадової інструкції,
наприклад, у комірника).
Цивільна (цивільно-правова) відповідальність виникає як юридичний
наслідок невиконання або неналежного виконання особою передбачених
цивільним правом обов'язків, що пов'язане з порушенням суб'єктивних
цивільних прав іншої особи. Цивільна відповідальність полягає у
застосуванні до правопорушника в інтересах потерпілого встановлених
законом або договором заходів впливу (санкцій) майнового характеру.
Це й відшкодування збитків, сплата неустойки (штрафу, пені), компенсація
шкоди.
У цивільній відповідальності розглядаються такі випадки:
• наявність вини у заподіювача шкоди;
відсутність вини, але відповідальність настає, згідно з
юридичними канонами;
не звільняється заподіювач шкоди від відповідальності при
настанні випадку чи дії непереборної сили;
ураховується специфіка діяльності, під час здійснення якої
заподіюється шкода.
І
* •••
ще: цивільне право засновується на презумції вини,
згідно з якою, відсутність вини має доводитися самим
правопорушником. Правопорушник вважається винним доти,
доки він не доведе свою невинність.
У цьому потерпілий зобов'язаний довести факт здійснення
проти нього правопорушення, наявність у нього збитків та
наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою та
збитками.
У цивільному праві діє так званий принцип генерального делікту, згідно
з яким сам факт заподіяння шкоди вважається протиправним, якщо
заподіювач шкоди не доведе, що мав права на дії, що спричинили шкоду.
Протиправна заподіяна шкода підлягає відшкодуванню в усіх випадках.
Шкода, спричинена правомірними діями, підлягає відшкодуванню тільки у
випадках, передбачених законом.
Прикладом відповідальності за шкоду, спричинену
правомірними діями, служать передбачені "Кодексом
торговельного мореплавства" зобов'язання щодо розподілу збитків,
що звуться загальною аварією. Згідно з правилами про загальну
аварію, збитки, що виникли під час морського перевезення в
результаті цілеспрямованих пошкоджень, здійснених з метою
рятування судна, фракту та вантажу, що перевозиться на судні, від
загальної для них небезпеки, розподіляються між судном, фрактом
та вантажем співрозмірно до їх вартості.
Також на спеціальних умовах будується і відповідальність власника
джерела підвищеної небезпеки, відповідальність професійного охоронця та у
деяких інших випадках. Для виникнення таких видів відповідальності не
вимагається наявності вини винуватця шкоди. В цьому, особи, діяльність
яких пов'язана з підвищеною небезпекою для оточуючих (вище надані
приклади, а також ще наприклад: транспортні організації; промислові
підприємства; будівництво; власники автотранспортних засобів і т.п.),
зобов'язані відшкодувати шкоду, спричинену джерелом підвищеної
небезпеки, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок непереборної
сили або умислу потерпілого. Виняток становлять застереження у
Повітряному кодексі країн, в тому числі й у "Повітряному кодексі України",
які покладають відповідальність на особисту шкоду, спричинену пасажирові
при старті, польоті або посадці літака навіть у разі дії непереборної сили.
Оскільки позови за конкретним договором страхування потенційно
можуть бути пред'явлені протягом кількох років виникають труднощі з
визначенням терміну страхування з позиції визначення "відповідального".
Тому важливо, які саме принципи покладені в основу таких договорів
страхування. Як правило вибір залежить від діяльності страхувальника та
виду страхування відповідальності.
Якщо період між можливою необережністю страхувальника та
фактом шкоди незначний, то договір укладається на основі
"прояву". А, якщо такий період може бути надто тривалим
(наприклад, при страхуванні фармацевтичних препаратів), то
доцільніше укласти договір із "заявленими позовами", іноді їх
називають ще договорами за умовою "поданих вимог".
У першому випадку зазначається, що страхувальник несе
відповідальність за шкоду, яка виявилася протягом дії договору (хоча
причиною виникнення такої шкоди можуть бути дії, яких припустився
страхувальник до початку дії цього договору). Проте страховик не відповідає
за шкоду, що виявилася після закінчення терміну дії договору. Але, якщо
збитки стали очевидні після закінчення такого терміну страхування, а дія
шкоди виявилася ще в момент страхування, то такі збитки покриваються
страховиком.