Види страхування та iх характеристика (стр. 5 из 74)

Рис. 2.14. Схема характеристики страхового портфеля страховика.

При аналізі страхового портфеля треба звертати увагу на його:

динамічність (характеризується співвідношенням між договорами, які
вже закінчуються, і новими договорами, що укладаються);

однорідність (за обсягом страхової суми об'єктів по відповідній їм
сукупності ризиків).

Але, як вже зазначалось, це елементи менеджменту страхової
діяльності.

Формуючи тарифну політику страховик прагне вирішити подвійне
завдання: за мінімальних тарифів, доступних для широкого кола
страхувальників, забезпечити достатній обсяг страхової відповідальності.

Якщо тарифна ставка розрахована правильно, то створений
страховиком фонд є достатнім для виконання страхових зобов'язань і тим
вище фінансова надійність страховика. Розглянемо прийоми та методики
розрахунків страхових тарифів за об'єктами страхування.

4. Розрахунки страхових тарифів

Використані терміни: страховий платіж, страховий тариф, страхова сума,
страхова оцінка, страхова статистика, ступінь ризику, нетто-ставка,
брутто-ставка, надбавка, навантаження, актуарні розрахунки.

Страховик розраховує страхові тарифи, виходячи з того, що сума
страхових премій, обчислених на основі тарифів, має бути такою, щоб по -
перше, він міг виконувати свої зобов'язання перед страхувальниками з
конкретних видів страхування (тобто зробити виплати), а по-друге - покрити
витрати на утримання страхової компанії і дістати прибуток. Тому повний
страховий тариф (брутто-тариф) включає в себе дві невіддільні частини:
нетто-тариф і навантаження. Структуру страхового тарифу унаочнює
рис. 2.15.

Страхові резерви

Рис. 2.15 Структура страхового тарифу.

В загальному розумінні тарифна ставка (рис. 2.16):

Рис. 2.16. Визначення страхового тарифу.

Таким чином, з огляду на вищевказане схематично можна побудувати
залежність (рис. 2.17):

Страховий тариф - основа розрахунку
страхового платежу.

Страхові платежі - основа формування
страхових резервів.

Страхові резерви - основа фінансової
надійності страховика.

Рис. 2.17. Схема наповнення страхових резервів страховика.

Тарифна політика у галузі страхування повинна базуватися на таких
принципах:

еквівалентності страхових відносин сторін;

доступності страхових тарифів для широкого кола страхувальників;

сталості розмірів тарифної ставки протягом тривалого часу;

забезпечення самоокупності та рентабельності страхових операцій.
При розрахунку тарифів спочатку обчислюється нетто-тариф. Саме він

забезпечує формування страхових резервів для виконання страховиком своїх
функцій. Тому рівень нетто-тарифу має бути визначений якомога точніше. У
розрахунках страхових тарифів застосовуються такі методи:

на основі теорії ймовірності та методів математичної статистики з
використанням часових рядів;

на базі експертних оцінок;

за аналогією до інших об'єктів або компаній;

з використанням математичної статистики і розрахунку доходності.
Після визначення нетто-тарифу обчислюється навантаження.

Структура страхового тарифу з погляду співвідношення між нетто -
тарифом і навантаженням не однакова для різних видів страхування. Існують
"дорожчі"і "дешевші" види страхування залежно від того, скільки коштів
витрачає страховик на укладення договорів страхування і їх обслуговування.

Якщо нетто-тариф обчислюється спеціалістами (актуаріями) з
використанням математичних методів на базі теорії ймовірності (це
характерно у особистому страхуванні), то навантаження визначається
емпіричним шляхом, з урахуванням фактичних розмірів витрат на ведення
справ, що склалися за попередній період.

З добровільних видів страхування структуру тарифної ставки визначає сам
страховик і характерним, особливо для українських страхових компаній, є
завищення страхових тарифів. Причому це робиться з метою отримання
більшого прибутку та неорганізованості витрат на ведення справи. Тарифи,
як правило, формуються вищі за середні, що склалися у конкретному виді
страхування. Це порушує принцип еквівалентності у взаємовідносинах
страховика і страхувальника, де страхувальник переплачує за страхування,
що призводить до того, що страховики втрачають клієнтів, оскільки
потенційні страхувальники не хочуть платити занадто високу ціну за той вид
страхування, який в іншій країні коштує дешевше (наприклад: страхування
вантажу). Таке становище склалось і тому, що українському страховику,
згідно з законом України "Про страхування": заборонено використовувати
дві його головні функції розпорядження грошовими засобами: на
превентивні роботи (по зменшенню, локалізації чи виключення дії
страхового ризику) та інвестиційні вкладення в довгострокові прибуткові
проекти. А таке приводило б до покриття витрат на ведення справи та
отримання прибутку за рахунок надходжень від такої діяльності - від
інвестиційних вкладень та зменшень сум по відшкодуванню збитків від
прояву страхових ризиків, як це робиться у страховиків на Заході. Отже,
страхові тарифи, як і ціни на будь-які інші товари, послуги, регулюються
попитом і пропозицією. Але слід відзначити, що використання демпінгових
тарифів, особливо нижчих, ніж ставка нетто-тарифу, вкрай небезпечно з
огляду позбавлення страховій компанії можливостей сформувати адекватні
страхові резерви. Тобто нагромадити об'єктивно необхідні кошти для
виконання своїх зобов'язань перед страхувальниками. Через те (в тому
числі), органи нагляду за страховою діяльністю ретельно контролюють
рівень страхових тарифів з метою недопущення краху фінансового стану
страхової компанії, її платоспроможності.

Під час проведення обов'язкових видів страхування державою
встановлюються граничні нормативи нетто-ставок та ставок навантаження по
видах страхування. Наприклад, норматив витрат на ведення страхової справи
не повинен перевищувати:

з обов'язкового державного страхування - 6% розміру брутто-тарифу;

з обов'язкового особистого страхування - 15% розміру брутто-тарифу;

з обов'язкового страхування майна та відповідальності - 20% розміру
брутто-тарифу.

І, як вже говорилось вище, такими ж нормативами визначаються
допустимі розміри страхових сум, страхових тарифів (брутто-тарифів),
страхових платежів, а також перелік об'єктів, які підлягають страхуванню,
порядок сплачення страхової премії, строку дії договору страхування і т. ін.