одночасно двох подій - страхового випадку за договором страхування і
виконання прийнятого на себе зобов'язання. Таким чином, страхова виплата
є прямим наслідком випадкової події, тому що під час відсутності цієї події
вона не буде зроблена. Інакше кажучи, зменшення майна страховика
відбувається в результаті випадкової події, під час відсутності якої це майно
було б збережене. Потенційна можливість зменшення власного майна
внаслідок випадкової події завжди створює страховий інтерес, незалежно від
того чи зіграла роль у цьому зменшенні майна ще яка-небудь подія. Цей
інтерес специфічний, тому що тут насправді немає збитків, і не даремно
англійський законодавець у вже згаданому п.1 статті 9 Закону 1906 р.
позитивно встановив наявність страхового інтересу у страховика стосовно
виплат. Те ж саме повторив і вітчизняний законодавець у п.1 статті 967 ЦК.
Суть з усього вищесказаного: у договорі перестрахування об'єктом
страхування є інтерес страховика, пов'язаний з можливими витратами
на виплати, що можуть виникнути внаслідок його підприємницької
діяльності. Тобто, він зрозуміло визначений законом і немає необхідності
спеціально погоджувати його у договорі.
Термін дії договору, або точніше - термін закінчення дії договору,
тому що термін початку дії договору визначений статтею 957 ЦК. Звичайно у
договорах перестрахування встановлюють який-небудь термін закінчення,
наприклад, 31 грудня того року, у якому укладений договір. Можуть
виникнути і виникають ситуації, коли страховий випадок за прямим
договором відбувся у період дії договору перестрахування, але врегулювання
збитків по ньому тривають досить довго і виплата за прямим договором
перестрахувальником була вже зроблена, коли договір перестрахування вже
закінчився. Якщо дотримуватися розглянутої вище концепції, що
перестрахування проводиться на той же випадок, що і пряме страхування, то
страховий випадок за договором перестрахування збігається зі страховим
випадком за прямим договором і перестрахувальна виплата повинна бути
зроблена. Однак, як ми бачили, чинне законодавство встановлює, що не
страховий випадок за прямим договором, є предметом договору, а страхова
виплата в зв'язку з ним є страховим випадком договору перестрахування.
Тому у розглянутій ситуації перестрахувальна виплата буде незаконною, бо в
період дії договору перестрахування страхових випадків по ньому не
відбувалося. Для врегулювання цього питання досить включити в договір
таке: "Умови цього договору зберігають свою силу і після закінчення
терміну його дії стосовно тих витрат перестрахувальника, які зроблені
ним після закінчення терміну дії договору перестрахування, але у
зв'язку зі страховими випадками за прямим договором, що відбулися в
період дії договору перестрахування".
Описаний у ЗМІ випадок із судової практики, коли перестраховик
саме в такій ситуації відмовився виплатити відшкодування і був підтриманий
судами всіх інстанцій. У результаті перестрахувальник поніс великі
непередбачені витрати.
Страхова сума - обов'язковий елемент будь-якого договору
страхування.
Як випливає з ЦК, до перестрахування застосовуються правила
страхування підприємницького ризику і для нього діє правило статті 949 ЦК:
"Якщо у договорі страхування... підприємницького ризику страхова сума
встановлена нижче страхової вартості, страховик... зобов'язаний
відшкодувати страхувальникові (вигодонабувачу) частину понесених
останнім збитків пропорційно відношенню страхової суми до страхової
вартості". Страхова вартість при страхуванні підприємницького ризику
визначається в п. 2 ст. 947 ЦК у такий спосіб: "...збитки від підприємницької
діяльності, що страхувальник поніс би при настанні страхового випадку".
Таким чином, при перестрахуванні, страхова вартість дорівнює страховій
сумі прямого договору. Оскільки звичайно страхова сума договору
перестрахування менше страхової суми прямого договору, приведене вище
правило статті 949 ЦК діє у розмірі перестрахувальної виплати, яке теж
прямо залежить від співвідношення страхової суми за договором
перестрахування і страхової суми за прямим договором. Розглянемо це
співвідношення у різних видах перестрахувальних договорів.
У договорах ексцедента суми погоджують суму "власного
утримання" перестрахувальника і величину "ексцедента", кратну власному
утриманню. Величина ексцедента з одного боку, визначає ліміт
відповідальності перестраховика, тобто є страховою сумою за договором
перестрахування, а з іншого - визначає розмір перестрахувальної виплати,
кратний розмірові виплати, що припадає на власне утримання. Так, при
страховій сумі прямого договору 100 одиниць, власному утриманню
перестрахувальника 7 одиниць, ексцеденті у 6 власних утримань
перестрахувальника, страхова сума договору перестрахування складе 42
одиниці, тобто 42% від страхової вартості. Отже, за статтею 949 ЦК і
перестрахувальна виплата повинна складати 42% від виплати за прямим
договором. Оскільки власне утримання складає тут 7%, то і розмір виплати,
що приходиться на власне утримання складає 7% від збитків, що
відшкодовуються перестрахувальником за прямим договором, а розмір
перестрахувальної виплати - необхідні 42% від виплати за прямим
договором. Тобто у договорах ексцедента сум співвідношення статті 949 ЦК
завжди виконується.
У квотному договорі визначається частка від загального збитку
за прямим договором (квота), що повинна відшкодовуватись пере-
страховиком. Наприклад, якщо страхова сума за прямим договором складає
100 одиниць, а квота 80%, то відшкодовується 80% збитку. Якщо в договорі
немає інших застережень, то страхова сума договору перестрахування
складає 80 одиниць і співвідношення статті 949 ЦК виконується. Однак у
квотних договорах, крім самої квоти, як правило, установлюється ліміт
відповідальності перестраховика, що менше ніж відповідна частка страхової
суми прямого договору. Наприклад, у розглянутому випадку ліміт
відповідальності може бути встановлений у 60 одиниць. Страховою сумою
договору перестрахування у такому випадку є 60 одиниць і за статтею 949
ЦК виплата повинна складати 60% від збитку, тобто при виплаті у 80%
необхідне співвідношення не виконується. Однак, у квотному договорі
підвищений розмір перестрахувальної виплати, як бачимо, передбачений. У
абзаці другому статті 949 ЦК є спеціальне застереження: "Договором може
бути передбачено більш високий розмір страхового відшкодування... " і тому
виплати підвищеного розміру за квотним договором будуть цілком
законними.
• У договорах ексцедента збитку і ексцедента збитковості
сторони погоджують власне утримання перестрахувальника - ту
максимальну величину збитку за прямим договором або максимальну
величину суми збитків по сукупності прямих договорів, понад які
перестраховик компенсує витрати перестрахувальника. У договорі
визначається також ліміт відповідальності перестраховика, тобто страхова
сума перестрахування. Але тут розмір виплати ніяк не зв'язаний зі
співвідношенням між страховими сумами договору перестрахуваня і прямого
договору. У договорі, як правило, ніяких застережень щодо розміру виплати
не буває. Тому виплата, яка не відповідає статті 949 ЦК, може бути визнана
незаконною. Для того, щоб цього не сталося у договорах ексцедента збитку і
збитковості варто передбачити таке положення: "Відшкодуванню
підлягають усі витрати перестрахувальника над виплатами понад його
власного утримання у межах ліміту відповідальності перестраховика."
Це, природно передбачається сторонами договору перестрахування, але без
внесення цього у текст договору не буде приведене в дію застереження з
абзацу другої статті 949 ЦК.
Страхові випадки. Уже неодноразово відзначалося, що страховими
випадками при перестрахуванні є страхові виплати за прямим договором. Це
встановлено у п.1 статті 967 ЦК і немає потреби роз'яснювати це у договорах
перестрахування. Однак, не всі виплати і не завжди тільки виплати є
страховими випадками.
У так званих, "пропорційних" договорах (квотному і ексцедента
сум) будь-яка виплата за прямим договором є страховим випадком
перестрахувального договору і, відповідно, при будь-якій виплаті за прямим
договором виплачується перестрахувальне відшкодування. У договорі
ексцедента збитку страховими випадками є не всі виплати за прямим
договором, а тільки ті, котрі перевищують погоджену у договорі величину
власного утримання перестрахувальника. У договорі ексцедента збитковості
страховими випадками є тільки ті виплати, у результаті яких витрати
перестрахувальника при виплаті по групі прямих договорів перевищать
погоджену величину - рівень збитковості по даній групі. Виходить не слід
описувати у договорі перестрахування, які саме виплати є страховими
випадками договору. На це питання у автора немає однозначної відповіді. З
одного боку, характер страхового випадку - істотна умова будь-якого
договору страхування, у тому числі і перестрахування ( стаття 942 ЦК), тому
угода про характер події, на випадок якої проводиться перестрахування,
повинна бути досягнута сторонами, щоб договір перестрахування вважався
укладеним (п.1 статті 432 ЦК). З іншого боку, погодивши вид договору
(квотний, ексцедента сум, ексцедента збитків або збитковості) і розмір
власного утримання в ексцедентних договорах, сторони в неявному виді
погоджують і ті виплати, що вважаються страховими випадками. А це є саме
виплати за прямим договором, установлені законом. Причому узгодження це
досить визначене і немає основ для розбіжностей щодо того, чи є дана
виплата за прямим страховим договором чи за перестрахувальним
договором. Однак, завжди варто пам'ятати, що будь-які угоди, про які
говориться легше заперечити, ніж ті, котрі внесені в договір.