Види страхування та iх характеристика (стр. 73 из 74)

У випадку перестрахування, страховик як вже наголошувалось, повністю
залишається відповідальним за відшкодування збитку у межах повної
страхової суми по застрахованому об'єкту. Однак ексцедент, тобто
перевищення страхової суми над "власним утриманням" страховика ( у
нашому прикладі - 70 тис. грн.) при цьому покриється перестраховиком. У
якості останнього може виступати або інше страхове товариство, або
спеціалізована перестраховочна компанія. При перестрахуванні страховик
передає і частину нетто-премії, що відповідає ризику, прийнятому
перестраховиком. Згода страхувальника на таку передачу відповідальності не
потрібна, тому що ніяких правових взаємин між страхувальником і
перестраховиком не виникає. Відповідальність перед страхувальником по
відшкодуванню можливого збитку, повністю як вже наголошувалось, несе
страховик, з яким страхувальник уклав договір страхування. У цьому
випадку стосовно страхувальника страховик, який уклав договір
страхування, виступає у ролі "першого" або "прямого" страховика, а
перестраховик - у ролі цесіонарія.

У розглянутому прикладі, коли цедент по окремих застрахованих об'єктах
передає перестраховику відповідальність у розмірах, що перевищують власне

утримання, між ним і перестраховиком має місце ексцедентний договір чи
"перестрахування договору ексцедента суми". Оскільки збитки, що при
цьому будуть сплачувати цедент і перестраховик (цесіонарій) розподіляться
між ними у тій же пропорції, у якій між ними були розподілені страхова сума
і нетто-премія. Ексцедентний договір є різновидом найбільш
розповсюдженого виду так званих "пропорційних договорів
перестрахування".

Приклад 3. Розгляньмо ще одну ситуацію. Портфель страховика трохи
відрізняється від попереднього (див. рис. 6.24.) тим, що два об'єкти мають
більшу вартість.

100 тис.

30 тис.

100 тис.

30 тис.

Рис. 6.24. Графічне зображення приклада 3.

Здавалося б, після розв'язання приклада 2, у цьому прикладі страховик
повинен передати в перестрахування ексцедент у сумі 70 тис. грн. по
об'єктах A і D. Однак, як вже було зазначено, що протягом року гине тільки
один об'єкт, тобто передавати у перестрахування обидва об'єкти на умовах
договору ексцедента суми для страховика не має рації - при цьому він
перечислить перестраховику зайву суму страхових внесків. Тому розумно
було б укласти договір "ексцедента збитку", по якому перестраховик буде
брати участь у відшкодуванні збитку першого страховика тільки тоді, коли
його збиток у результаті одного страхового випадку перевищить обумовлену
суму, що складає у нашому прикладі 30 тис. грн. Даний договір звичайно
поширюється між цедентом і перестраховиком прямо пропорціонально до
обсягу відповідальності по якому-небудь застрахованому об'єкту. Тому
договір ексцедента збитку відноситься до так званих "непропорційних
договорів перестрахування".

Розглядаючи цю форму перестрахувального захисту, необхідно зробити
зауваження, що у майновому страхуванні, особливо при страхуванні
будинків, споруджень, устаткування і т.п., випадки повної загибелі
застрахованих об'єктів бувають досить рідкими. Отже, величина
максимального збитку, що може бути заподіяний застрахованому об'єкту
наслідками одного страхового випадку, звичайно менше страхової суми
об'єкта. Допустимо, що розглянуті нами об'єкти є будівлями і застраховані
на випадок пожежі. Причому об'єкти B, C і E побудовані з
пожежонебезпечних матеріалів. При виникненні пожежі вони згорають
швидко і повністю, а об'єкти A і D, по-перше, набагато більші за розміром,
по-друге, побудовані з вогнестійких матеріалів, по-третє, їхня велика вартість
до деякої міри зумовлена витратами, що страхувальники зробили з метою
мінімізації можливого збитку при виникненні пожежі. Очевидно, що за таких

умов перший страховик при будь-якому розмірі збитку буде змушений
зробити страхову виплату, тоді як перестраховик може бути звільнений від
компенсації збитку зовсім (тобто якщо фактичний збиток по об'єкту A або D
не перевищить 30 тис. грн.), навіть у випадку, якщо протягом року
постраждає більше ніж один об'єкт. Тому, зрозуміло це, у перестраховиків у
таких випадках не виникають відмови від участі в страхуванні цих об'єктів
на основі умов договорів ексцедента збитку.Приклад 4. У розглянутих вище прикладах виходили з того, що щорічно у
результаті страхового випадку в обов'язковому порядку одному з
застрахованих об'єктів наноситься збиток, причому два або більше об'єктів
протягом одного року постраждати не можуть. Однак на практиці усяке
можливе. Техніка страхування базується на тому, що страховик у своїй
діяльності виходить з деяких середніх за кількість років числа страхових
випадків і середнього розміру збитку по одному об'єкту. При цьому кількість
страхових випадків рік від року міняється. У деякі роки їх буває багато, в
інші - значно менше. Тобто, якщо у середньому за який-небудь аналізований
період щорічно з 5 застрахованих об'єктів страждає у результаті страхового
випадку один, то цілком можливо, що у даному конкретному році всі об'єкти
можуть залишитися непошкодженими. І, навпаки, потерпілими можуть
виявитися два, три і навіть усі п'ять застрахованих об'єктів, що не можна
цілком виключати (особливо при невеликому портфелі договорів). Ясно, що
у останньому випадку доля прямого страховика і його страхувальників буде
жалюгідною навіть при наявності у нього договорів перестрахування
ексцедента суми і ексцедента збитку. У зв'язку з цим страховик може
укласти договір ексцедента збитковості (англ. stop loss), за якими
перестраховик покриває не окремі збитки, а збитковість по всьому портфелю
договорів, що мається у цедента по даному виду страхування. Договір
ексцедента збитковості може доповнювати вже наявні форми
перестрахувального захисту. Відмінна його риса полягає у тому, що
перестраховик бере участь у відшкодуванні збитків, коли збитковість
перевищить обумовлений договором перестрахування відсоток. Договір
ексцедента збитковості, як і договір ексцедента збитку, є видом
непропорційного перестрахування.Приклад 5. Повернемося до умов прикладу 1, доповнивши їх тою
обставиною, що 5 розглянутих нами об'єктів були застраховані не одним, а
трьома страховиками, умовно іменованими X, Y, Z (див. рис. 6.25).

30 тис.
грн.

Рис. 6.25. Графічне зображення приклада 5.

Оскільки кожний з об'єктів однаковою мірою підданий впливу
несприятливих обставин, кожний зі страховиків повинен бути готовий до
того, що йому доведеться у поточному році виплатити страхове
відшкодування у сумі 30 тис. грн. Якби кожний зі страховиків діяв в
ізольованому просторі і був 100-відсотковим монополістом у наданні
страхових послуг на деякій території, то, щоб виконати зобов'язання по
відшкодуванню збитку, страховики X і Z повинні були б одержати від своїх
страхувальників по 15 тис. грн. як нетто-премії, а страховик Y - 30 тис. грн.,
тобто суму, рівну вартості застрахованого об'єкта. Однак, якби величина
страхових тарифів визначалася числом договорів, що зміг укласти окремий
страховик, страхування стало б повним абсурдом.

Насправді ми маємо ситуацію іншу. У нашому прикладі на ринку діють
три страховики, що займаються страхуванням об'єктів. При чому об'єктивно
імовірність знищення кожного з цих об'єктів складає 20 відсотків. Стягувати
зі страхувальників нетто-премію, що перевищує 20 відсотків вартості
належного їм майна, за цих умов було б неправильним, оскільки порушився б
один з основних принципів страхування - принцип еквівалентності
взаємовідносин сторін. Відповідно до цього принципу нетто-премія, що
сплачується страхувальником, повинна цілком відповідати ризику настання
страхового випадку.