Таблиця 3.3
Показники надходжень інвестицій в економіку України за 1994-1999 рр. *
Показники
1994
1995
1996
1997
1998
1999
Прямі іноземні інвестиції, млн. дол. (на кінець періоду)
367
896,9
1438,2
2056,9
2706,9
3457
Приріст прямих іноземних інвестицій до попереднього року, млн. дол.
147,6
529,9
541,3
618,7
650
750
Відношення прямих іноземних інвестицій до ВВП, %
1,28
1,42
1,22
1,25
1,78
2,55
Капітальні вкладення, млн. грн.
2300
9378,2
12557,3
10416
13500
16000
Частка капітальних вкладень у ВВП, %
19,1
17,2
15,4
11,3
13,2
13,6
Відношення прямих іноземних інвестицій до валових інвестицій, %
6,0
5,2
4,0
5,3
4,2
3,9
*За даними Держкомстату України
В Україні така ситуація склалася в деяких підгалузях транспорту (усі види послуг фрахту, пакування, експедиції, страхування перевезень, крюїнгу, бункерування на флоті та оптового постачання пально-мастильних матеріалів для автотранспорту), в оптово-торговельних ланках хімічної, металургійної та харчової промисловості. У цих підгалузях більшість обороту практично монополізовано підприємствами з іноземними інвестиціями, тоді як у використанні та модернізації базових фондів галузей частка іноземних інвесторів мізерна.
Основними негативними ознаками інвестиційного клімату в економіці України сьогодні є:
– стагнація на ринку внутрішніх інвестицій;
– нестабільна законодавча база з питань іноземного інвестування;
– низький рівень розвитку інфраструктури інвестиційного ринку;
– погіршення платоспроможної здатності населення;
– інфляція, яка руйнівним чином діє на всі сторони господарського життя, особливо на галузі з сезонним характером виробництва і тривалим виробничим циклом, та є перепоною стабілізації фінансового стану підприємств;
– спад виробництва, глибина якого залежить від масштабів успадкованих деформацій у структурі економіки, обмеження попиту, що відбувається в процесі макроекономічної стабілізації, а також від термінів, протягом яких вони відбуваються;
– зниження накопичень інвестиційної активності, які втрачають значення при високій інфляції. Накопичення відновлюються після досягнення позитивної (щодо рівня інфляції) ставки банківського процента. Вони ефективно трансформуються в інвестиції (перш за все виробничі) тільки при досягненні сталої макроекономічної стабілізації;
– обмеження можливості держави регулювати господарські процеси, криміналізація їх помітної частини, яка особливо сильно проявляється там, де відсутні сталі та загальновизнані правові обмеження, відпрацьовані інструменти підтримки законності та правопорядку;
– диференціація доходів та матеріального забезпечення, соціальне розшарування, що частково посилюються внаслідок ліквідації зрівняльного розподілу, в основному, під впливом інфляції, яка завжди призводить до перерозподілу доходів у бік збитків менш заможних прошарків населення;
– зростання безробіття, що виникає в результаті спаду виробництва та структурних зрушень в економіці, необхідність перерозподілу значної частини робочої сили між галузями та регіонами;
– проблема інвестицій на заміщення та відновлення виробничого апарату, поповнення оборотних коштів.
Резерви стабілізації та зростання виробництва за рахунок використання наявних виробничих потужностей при збільшенні попиту, які здаються значними, насправді не настільки великі, оскільки навіть при збільшенні масштабів виробництва на цих потужностях витрати і якість продукції не будуть відповідати новим вимогам та не забезпечать її конкурентоспроможності.
Тому проблема полягає саме в інвестиціях. Сутність її не просто в нарощуванні обсягів. Підвищення частки споживання у ВВП при відносному скороченні інвестицій є, з одного боку, природним бажанням населення зберегти в період кризи, перш за все, рівень життя. Але з іншого – скорочення обсягу інвестицій у перехідний період складає неминуче в процесі зміни режимів відтворення основного капіталу: від властивого системі планово-розподільчого режиму, при якому ефективність вкладень, що знижувалась, поповнювалася зростанням їх обсягів, до режиму, при якому зростання ефективності інвестицій дозволить отримати більший результат при тих же обсягах або обсягах, що зменшуються.
Тому головне в проблемі інвестицій – їх ефективність, створення умов для вкладення в найбільш ефективні, конкурентоспроможні виробництва, що дають швидку віддачу, дозволяють максимально збільшити доходи підприємств, населення та бюджету, обмежити капіталовкладення та інші затрати, що призводять до розбазарювання ресурсів та посилення інфляції.
3.3. Державна політика заохочення іноземних інвестицій
Вирішальна роль у зміні ситуації, що склалася з інвестиційним кліматом України, належить державній політиці щодо іноземних інвестицій.
Під інвестиційною політикою розуміється сукупність державних підходів і рішень, які визначають напрями використання капітальних вкладень у сферах і галузях економіки; мобілізацію засобів підприємств та створення сприятливого клімату для іноземних інвесторів за допомогою введення податкових та інших пільг; інституціональну визначеність в управлінні процесом залучення, планування та реалізації інвестицій і дебюрократизацію діяльності відповідних організаційних структур. Особливе значення в цьому аспекті має правове регулювання інвестиційної діяльності, яке, як правило, пропонує законодавство про власність, включаючи положення про іноземні інвестиції; податкове законодавство, в тому числі щодо іноземних інвесторів; законодавство про працю, соціальну захищеність окремих груп населення; антимонопольне законодавство: законодавство про охорону природи в зв’язку з виробничою діяльністю та ін.
Уявлення про законодавчу базу України в галузі регулювання іноземних інвестицій дає наступний перелік:
– Закон України «Про іноземні інвестиції» від 13.03.92 № 2198-ХХІ;
– Декрет Кабінету Міністрів «Про режим іноземного інвестування» від 20.05.93 № 55-93;
– Закон України «Про режим іноземного інвестування» від 19.03.96 № 93-96 ВР;
– Указ Президента України «Про деякі питання іноземного інвестування» від 07.07.98 № 748/98 (діє з 14.09.98);
– Постанова Верховної Ради України «Про внесення зміни до Постанови Верховної Ради України «Про порядок введення в дію Закону України «Про режим іноземного інвестування» від 06.07.99 № 823-ХІV;
– Указ Президента України «Про угоди про розподіл продукції» від 25.05.99 № 564/99 (діє з 29.06.99).
В Україні вже запроваджено такі найважливіші зміни у сфері регулювання інвестиційної діяльності:
– врегульовано відносини щодо розподілу продукції, одержаної від видобування корисних копалин на території України;
– визначено умови концесії державного та комунального майна.
Значний вплив на інвестиційний клімат в Україні має Закон «Про розподіл продукції» від 14.09.99, який регулює відносини, що виникають у процесі укладення, виконання та припинення дії угод про розподіл продукції. Відповідно до угоди про розподіл продукції Україна доручає інвестору проводити пошук, розвідку та видобування корисних копалин на визначеній ділянці надр, а інвестор зобов’язується виконати доручену йому роботу за свій рахунок і на свій ризик за умови, що згодом компенсує свої витрати та отримає винагороду у вигляді частини продукції.
Закон «Про розподіл продукції» визначає наступні умови та пільги для інвестора:
– угоду про розподіл продукції укладають із переможцем конкурсу, проведеного відповідно до порядку, визначеного в законі, що створює рівні стартові умови для потенційних інвесторів;
– держава гарантує, що до прав і обов’язків сторін, визначених в угоді про розподіл продукції, протягом терміну її дії застосовуватиметься законодавство, чинне на момент її укладення. Це положення суттєво знижує ризик для інвестора;
– на інвестора не поширюється дія нормативно-правових актів органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, якщо такі акти обмежують права інвестора, визначені в угоді про розподіл продукції, за винятком приписів органів державного контролю та нагляду за користуванням надрами; в угодах про розподіл продукції, які укладають за участю іноземного інвестора, передбачено відмову держави від судового імунітету, імунітету щодо попереднього забезпечення позову та виконання судового рішення;
– стягнення коштів з банківських рахунків, які відкрив інвестор на території України для обслуговування діяльності, передбаченої в угоді про розподіл продукції, не можна здійснювати в безакцептному порядку; для працевлаштування в Україні іноземців, яких найняв інвестор у межах та за спеціальностями, визначеними в угоді про розподіл продукції, не потрібно отримувати дозволу на працевлаштування.
З іншого боку, Закон встановлює норми, які обмежуватимуть свободу діяльності інвестора та, відповідно, привабливість інвестицій. Закон визначає, що в угоді про розподіл продукції належить вказати такі обов’язки інвестора:
– надання переваги продукції, роботам та послугам українського походження за рівних умов щодо ціни, терміну виконання, якості та відповідності міжнародним стандартам;
– наймання на території України працівників для виконання зазначених в угоді робіт переважно поміж громадян України.
Важливим став і Закон України «Про концесії» від 16.07.99, який визначив поняття концесії. За Законом, концесією є надання (на платній та строковій засаді) суб’єкту підприємницької діяльності права на створення (будівництво) та (або) управління (експлуатацію) об’єкта концесії. Таке право надає уповноважений орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування, державного і комунального майна, а також він визначає умови і порядок її здійснення. У Законі подано перелік сфер господарської діяльності, де працюють державні підприємства, які можна надавати в концесію. До цього досить великого списку увійшли галузі міської інфраструктури.