Операції МВФ. У п’ятдесятирічній історії МВФ можна виділити два окремі періоди. Впродовж першого, який завершився у 1973 році, МВФ спостерігав за дотриманням загальної конвертованості основних валют, системою фіксованих обмінних курсів, прив’язаних до вартості золота, та надавав короткострокове фінансування країнам, які потребували швидкого вливання іноземної валюти для підтримання паритету своїх валют або пристосування до змін економічної ситуації. Труднощі, пов’язані з підтриманням фіксованих обмінних курсів, призвели до нестабільності монетарної і фінансової систем світу та змусили світове співтовариство замислитися над тим, як забезпечити найбільш ефективну діяльність МВФ за умови плаваючих обмінних курсів. Після п’яти років аналізу й переговорів (1973 – 1978) із внесенням поправок до статуту МВФ, якими розширювалися його функції, дозволяючи вирішувати проблеми, що постали після краху системи валютних паритетів, розпочався другий період діяльності МВФ.
По-перше, МВФ продовжує спонукати своїх членів до забезпечення обміну без обмежень національних валют на валюти інших країн-членів. Станом на травень 1996 року 116 країн-членів погодились на повну конвертованість національних валют. По-друге, замість здійснення моніторингу країн-членів щодо дотримання ними зобов’язань у системі фіксованого обмінного курсу, МВФ наглядає за економічними заходами, які впливають на платіжний баланс цих країн у легалізованому режимі плаваючого обмінного курсу. Нагляд забезпечує можливості раннього попередження будь-якої проблеми, пов’язаної з валютним курсом або платіжним балансом. МВФ у цьому випадку відіграє переважно консультативну роль. Він організовує регулярні (як правило, щорічні) наради зі своїми членами, аналізуючи їх економічне становище та повідомляючи про наявні та потенційні проблеми, зумовлені їх економічною політикою, а також інформуючи про це країни-члени. По-третє, МВФ продовжує надавати коротко- та середньострокову фінансову допомогу країнам-членам, які мають тимчасові труднощі з платіжним балансом. Ця фінансова допомога здебільшого включає надання МВФ конвертованої валюти для поповнення вичерпаних валютних резервів країни-члена, однак лише за умови, що уряд даної країни вживатиме заходів, спрямованих на коригування економічної політики, яка призвела до виникнення проблеми з платіжним балансом. Роль МВФ у таких випадках полягає не в подальшому субсидуванні дефіциту платіжного балансу, а в полегшенні складного переходу країни до життя відповідно до наявних засобів.
Як МВФ допомагає своїм членам на практиці? Отримання допомоги від Фонду залежить, перш за все, від платіжного балансу країни-учасниці, узгодженості його платежів і надходжень. Іноземні платежі повинні бути більш-менш збалансованими: в ідеальному випадку країна повинна отримувати стільки ж, скільки вона сплачує. Якщо фінансові проблеми призводять до того, що вартість валюти країни-учасниці та її товарів випадають із загального ряду, то неминучими будуть і труднощі з платіжним балансом. Якщо це станеться, то країна-учасниця на підставі статей Угоди може звернутися за допомогою до МВФ.
Для ілюстрації розглянемо приклад невеликої країни, основою економіки якої є сільське господарство. Аби полегшити торгівлю, її уряд, як правило, прив’язує національну валюту до конвертованої валюти: певну кількість одиниць національної валюти до одного долара США або одного французького франка. Незважаючи на те, що обмінний курс час від часу змінюють, щоб врахувати зміни у відносних цінах, ставку національної валюти здебільшого завищують, встановлюючи її, наприклад, таким чином, що одна одиниця національної валюти відповідає одному долару США, тоді як на підставі відносних цін можна припустити, що більш реалістичним було б співвідношення двох одиниць національної валюти до одного долара США. Однак уряди часто піддаються спокусі і погоджуються із завищенням курсу національної валюти, оскільки тоді імпорт дешевший, ніж він був би у разі встановлення належного курсу.
На жаль, існує й зворотний бік медалі – завищений курс національної валюти робить експорт дорожчим і, отже, менш привабливим для іноземних покупців. Тому якщо курс національної валюти завищений, то надходження від експорту зменшаться (експорт стає надто дорогим) і зростуть видатки на імпорт (імпортні товари дешеві і їм надається перевага порівняно із вітчизняними). Як наслідок, країна заробляє менше, видає більше, виникає борг і вона опиняється у скрутному становищі, яке до того ж зазвичай загострюється іншими економічними проблемами. Фермери, опинившись у ситуації, коли експорт їх продукції зменшився, а уряд встановив низькі ціни на внутрішньому ринку, змушені або займатись нелегальним експортом, або взагалі втрачають стимул до виробництва. Багато хто залишає сільське господарство й шукає роботу в перенаселених містах, що призводить до примноження соціальних та економічних проблем. Скорочення вітчизняного сільськогосподарського виробництва змушує державу використовувати і так незначні (внаслідок зменшення експортних надходжень) валютні резерви для закупок продовольства за кордоном. Платіжний баланс небезпечно спотворюється.
Країна, що є членом МВФ, у такій скрутній ситуації може звернутися до Фонду за консультативною та фінансовою допомогою. Спільними зусиллями вони можуть спробувати усунути причини платіжного дисбалансу, розробляючи комплексну програму, яка, залежно від конкретної ситуації, може містити підвищення цін виробника на сільськогосподарську продукцію, що сприятиме виробництву і запобігатиме міграції до міст; зниження відсоткових ставок, щоб підвищити доступ до кредитів та впровадити зміну валютного курсу таким чином, щоб він відображав світові ціни, обмежуючи цим імпорт і підвищуючи конкурентоспроможність експорту.
Оскільки реорганізація економіки, пов’язана із впровадженням цих реформ, є болісною і потребує чималих коштів, МВФ надаватиме позики для субсидування стратегічних реформ впродовж перехідного періоду. Для забезпечення найбільш ефективного використання цих коштів, МВФ здійснює ретельний нагляд за економічними успіхами країни у цей час, надаючи, у разі потреби, технічну допомогу та інші консультативні послуги.
Крім підтримки своїх членів, МВФ надає технічну допомогу центральним банкам, для встановлення та реформування податкових систем, а також створення агентств, що займаються збором та поширенням економічних статистичних даних. МВФ має право випускати особливий вид грошей, так звані СДР (спеціальні права запозичення), щоб забезпечити своїх членів додатковою ліквідністю. СДР, які з технічного погляду є фідуціарними активами, можуть зберігатися країнами-членами як частина їх монетарних резервів або використовуватися замість національних грошових одиниць в операціях з іншими країнами. Досі МВФ випустив трохи більше 21,4 млрд. СДР, що становить приблизно 30 млрд. дол. США.
Впродовж кількох останніх років МВФ у відповідь на зростаючий інтерес світового співтовариства до повернення до стабільнішої системи обмінних курсів, що дозволило б зменшити нинішні коливання вартості валют, зміцнює контроль за економічною політикою країн-членів. У статтях Угоди МВФ існують положення, які дозволяють Фонду відігравати активнішу роль, якщо світова спільнота вирішить здійснювати жорсткіше управління плаваючими обмінними курсами або навіть повернутися до системи фіксованих валютних курсів.
Оцінити успіхи діяльності МВФ протягом десятиліть складно, оскільки завдання МВФ полягає у відверненні фінансових криз або запобіганні їх загостренню. Більшість спостерігачів вважає, що до успіхів МВФ необхідно віднести відвернення кризи боргів у 80-х роках, яка могла призвести до краху світової фінансової системи. Фонд здобув також певне визнання, надаючи допомогу у створенні ринкової економіки в країнах колишнього Радянського Союзу та швидко відреагувавши на кризу мексиканського песо у 1994 році, проте основна його заслуга полягає у постійній ненав’язливій підтримці довіри до міжнародної системи. Ви ніде не побачите моста або лікарні, побудованої МВФ, однак, купуючи японський фотоапарат та керуючи автомобілем іноземного виробництва або без проблем обмінюючи долари та фунти на іншу валюту під час відпустки, ви користуєтесь розвитком міжнародної торгівлі протягом останніх п’ятдесяти років та конвертованістю валюти, що було б неможливим без світової монетарної системи, яку було створено за підтримки МВФ.
Співпраця між МВФ та Світовим банком. Хоча Світовий банк і МВФ – це окремі установи, між ними налагоджено тісну співпрацю, яка розпочалася з моменту заснування цих установ і стала ще міцнішою, починаючи з 70-х років. Відтоді у діяльності Банку дедалі сильніше враховувалося усвідомлення того факту, що прискорення економічного й соціального розвитку відбувається лише у разі втілення обґрунтованої фінансової та економічної політики. МВФ дійшов висновку, що хибна фінансова й економічна політика часто тісно пов’язана з довгостроковим неефективним використанням ресурсів, і таку ситуацію важко виправити короткостроковими коригуваннями фінансової політики. Так, наприклад, навряд чи принесе користь розробка Банком довгострокового проекту зрошення, який має сприяти експорту бавовни, якщо ситуація з платіжним балансом країни настільки нестабільна, що ніхто з іноземних покупців не хоче мати з нею справи. З іншого боку, мало користі дасть допомога МВФ у встановленні обґрунтованого обмінного курсу національної валюти країни, якщо виробництво бавовни на експорт не дозволить підтримувати цей обмінний курс впродовж середньо- або довгострокового періоду. Ключ до вирішення цих проблем – реструктуризація галузей економіки таким чином, щоб можна було реалізувати економічний потенціал проектів у всьому народному господарстві; стабільність економіки дозволить підвищити ефективність окремого проекту.