Залежно від якісної і кількісної характеристики майнових та немайнових прав, що надаються власнику акцій, останні поділяються на прості та привілейовані.
У загальному випадку під простими акціями розуміються такі, при яких власнику однієї акції належить один голос при голосуванні на загальних зборах акціонерів, ставка дивіденду є нефіксованою, а користування іншими майновими та немайновими правами здійснюється в однаковому для всіх акціонерів порядку, крім тих, які є власниками привілейованих акцій.
На відміну від простих, привілейовані акції називаються так тому, що їх власники мають певні переваги щодо використання майнових, а іноді і немайнових прав порівняно із власниками простих акцій. Привілеї можуть полягати у:
– наданні переважного права на одержання дивідендів;
– встановленні фіксованого і гарантованого розміру дивідендів;
– встановленні пріоритетного права на одержання своєї частки при розподілі майна акціонерного товариства у разі його ліквідації;
– встановленні обмеження прав на управління акціонерним товариством, тобто акція не має права голосу на зборах акціонерів.
У країнах Заходу, крім наведеної класифікації, склалася стала схема розподілу акцій за категоріями – залежно від рівня їх прибутковості і фінансового ризику.
· Спекулятивні акції – акції «молодих» корпорацій, що виникли нещодавно, або корпорацій, що не можуть пред’явити курс цінних паперів за останні 5 – 6 років. Такі акції звичайно не потрапляють на біржу або перебувають в обігу на спеціальних, так званих «спекулятивних» біржах.
· Акції з «блакитними корінцями» – випускають лідери галузі. Дивіденди на такі акції стабільні, а інвестиції в них безпечні і приваблюють консервативних інвесторів, що побоюються ризиків.
· Дохідні акції – акції компаній, продукція яких завжди користується попитом, оскільки задовольняє життєві потреби людей (наприклад, комунальні підприємства). Дивіденди на них перевищують середній рівень, а вартість акцій постійно зростає.
· Акції зростання – їх емітують високоприбуткові корпорації, що намагаються вести НДІКР, вкладати кошти в розвиток виробництва та розширення ринків збуту. Вони дають низькі поточні дивіденди, оскільки більша частка прибутку спрямовується на інвестиції; інвестори сподіваються на майбутнє зростання вартості акцій і дивідендів.
· Циклічні акції – характеризуються особливою чутливістю до стадій відтворювального циклу чи пов’язані із сезонним характером виробництва (збуту) підприємства. Дивіденди, як і вартість цих акцій, коливаються відповідно до ритму ділової активності. Інвесторів приваблює можливість отримання доходу за рахунок купівлі акцій у період спаду і продажу в період зростання.
· Захищені акції – випускають корпорації, що є відносно стійкими до коливань ринкової кон’юнктури. Акції приносять стабільні дивіденди, їх вартість зростає.
Облігації – термінові боргові зобов’язання з фіксованим процентом, за допомогою яких держава і муніципальні (місцеві) органи, а також підприємства мобілізують фінансові ресурси.
Згідно із законодавством України облігації мають право випускати підприємства усіх форм власності. Акціонерні товариства можуть випускати їх на суму, що не перевищує 25 % величини статутного фонду, і тільки після повної оплати всіх попередніх емісій акцій. Володіння облігацією не дає права на участь в управлінні товариством.
Облігації можуть бути іменними і на пред’явника. Крім того, розрізняються процентні та безпроцентні (цільові) облігації. Прибуток за процентними облігаціями виплачується відповідно до умов їх випуску, якими передбачаються розміри та строки виплати процентів. Номінальна вартість облігації повертається власнику після її погашення.
Прибуток із облігацій цільових позик (безпроцентних) не виплачується. Власнику такої облігації після настання обумовленого строку надається можливість придбати відповідні товари.
Курс облігацій на ринку цінних паперів залежить від попиту та пропозиції на них. Визначальними факторами у формуванні попиту та пропозиції є прибуток, який приносить дана облігація, рівень позичкового процента, ступінь прибутковості альтернативних грошових внесків, у тому числі інших облігацій, випущених конкурентами. Тому ринкова вартість кожної конкретної облігації у певний момент часу може бути вищою або нижчою від номінальної.
Спекулятивними об’єктами фондової торгівлі є також опціони, варранти та ф’ючерси.
Опціон – це угода (контракт) між партнерами, один із яких виписує і продає опціонний сертифікат, а інший – купує його, тобто отримує право до обумовленої дати за фіксовану ціну придбати певну кількість акцій у особи, яка виписала опціон (опціон на купівлю), або продати їх (опціон на продаж). Існують два різновиди опціонів: «американський», який можна реалізовувати протягом усього терміну контракту, і «європейський», що реалізовується на певну дату.
Проте в обох випадках головною особливістю є те, що його власник одержує право купити чи продати акції за попередньо погодженими умовами, а продавець контракту бере на себе зобов’язання щодо його виконання.
Існують як первинний, так і вторинний ринки опціонів. На первинному ринку відбувається постійна реалізація опціонних контрактів, у яких фіксуються найрізноманітніші умови продажу, а на вторинному – перепродаж цих контрактів третім особам.
Опціони реалізуються на біржах та позабіржовому ринку. У першому випадку опціони котируються. Якщо курс акцій, на які виписаний опціонний сертифікат, стабільний чи змінюється у невигідному для власника напрямі, то його ціна на вторинному ринку падає, а відтак продаж стає дуже проблематичним, особливо при наближенні терміну закінчення контракту.
Ф’ючерс – контракт, згідно з яким особа, що уклала його, бере на себе зобов’язання після закінчення певного строку продати клієнту (або купити у нього) відповідну кількість фінансових інструментів за обумовленою ціною. Однак, на відміну від опціону, розрахунок після закінчення строку ф’ючерсного контракту є обов’язковим.
Ф’ючерсні операції на сьогодні є основним видом угод на товарних і валютних ринках світу. Важливо додати, що з середини 70-х років у зв’язку із зростанням амплітуди коливань процентних ставок на ринках інструментів позики об’єктами ф’ючерсних угод стали також різні види боргових зобов’язань: від казначейських векселів із найбільшим строком погашення 12 місяців до довгострокових облігацій корпорацій.
Емітентом ф’ючерсу є створена фондовою (товарною) біржею або торговельно-інформаційною системою клірингово-розрахункова палата або розрахунково-кліринговий банк. Правила торгівлі ф’ючерсами передбачають можливість відмови будь-якої із сторін ф’ючерсного контракту від його виконання тільки за згодою іншої сторони, а також право покупця ф’ючерсного контракту на продаж цього контракту протягом строку його дії іншим особам без погодження умов такого продажу з продавцем контракту. Ф’ючерс може перебувати в обігу не більше 2-х років з моменту його реєстрації ДКЦПФБ.
Варранти є специфічним видом цінних паперів, які випускаються разом із привілейованими акціями та облігаціями і дають власнику право на купівлю простих акцій за обумовленою ціною протягом встановленого періоду (декілька років). Цей інструмент дозволяє акціонерному товариству знизити процент регулярних виплат за облігаціями чи привілейованими акціями, бо надає можливість інвесторам одержувати прибуток на різниці курсів продажу акцій у випадку їх зростання порівняно з обумовленою у варранті.
Варранти можуть випускатися лише відкритими акціонерними товариствами і тільки в документарній формі. Термін дії варранту не повинен перевищувати одного року, а обсяг базового активу емітента варрантів – 50 % обсягу акцій. Не дозволяється випуск варрантів для покриття збитків. Забезпечення варрантів може гарантуватися: новим випуском акцій, які є базовим активом щодо даних варрантів; укладанням договору комісії з власником базового активу в кількості, передбаченій умовами випуску варрантів з розміщенням цього базового активу у зберігача; викупом в акціонерів належних їм акцій.
Вексель – це цінний папір, що засвідчує незабезпечене зобов’язання сплатити в зазначений термін борг. Борг може сплачуватися самим боржником – простий вексель, а також боржником чи іншою особою – переказний вексель.
На відміну від боргових розписок, векселі мають властивість обігу – за допомогою передаточного надпису вони можуть переходити з рук в руки. Ця особливість забезпечує векселям можливість:
– виступати засобом кредитування;
– прискорити розрахунки між суб’єктами господарювання;
– бути інструментом оформлення взаємної заборгованості контрагентів;
– замінювати низку бартерних операцій.
Вексель – найстаріший цінний папір, що обслуговує торговельні операції, починаючи з ХІІ століття.
Вексельний обіг регулюється згідно з Женевською конвенцією 1930 року та національними правовими нормами. Векселі випускаються на спеціальних бланках, які купують векселедавці в Національному банку за посередництвом комерційних банків.
Таблиця 5.1
Реквізити векселів
Простий вексель
Переказний вексель
– назва – «простий вексель»;
– просте і нічим не обумовлене зобов’язання сплатити визначену суму;
– зазначення строку платежу;
– зазначення місця, в якому повинен відбутися платіж;