1.2. Класифікація інвестицій. Інвестиційна діяльність
Інвестиції в об’єкти підприємницької діяльності здійснюються в різних формах. В економічній теорії і на практиці з метою ведення обліку, аналізу і планування інвестиції класифікують за окремими ознаками.
1. За об’єктами вкладення. В економічній теорії принциповою ознакою класифікації інвестицій є виділення реальних та фінансових інвестицій.
Реальні інвестиції – це вкладення коштів у реальні активи як матеріальні (виробничі основні та оборотні фонди, будівлі, споруди, обладнання, товарно-матеріальні цінності), так і нематеріальні (патенти, ліцензії, «ноу-хау», технічна, науково-практична, інструктивна, технологічна, проектно-кошторисна та інша документація).
Інколи вкладення коштів у нематеріальні активи, пов’язані з науково-технічним прогресом, характеризуються як інноваційні інвестиції.
Фінансові інвестиції – вкладення коштів у різні фінансові інструменти (активи), наприклад, фондові (інвестиційні) цінні папери, спеціальні (цільові) банківські вкладення, депозити, паї і т.д.
2. За способом участі в інвестиційному процесі виділяють прямі та непрямі інвестиції.
Прямі інвестиції характеризуються безпосередньою участю інвестора у виборі об’єктів інвестування і вкладенні коштів. Пряме інвестування здійснюють підготовлені інвестори, які мають достатньо інформації про об’єкт інвестування і знають механізм інвестування. Прямі інвестиції, як правило, здійснюються у формі кредиту без інвестиційних посередників з метою оволодіння контрольним пакетом акцій компанії.
Непрямі інвестиції – під ними розуміють інвестування, опосередковане третіми особами (інвестиційними або фінансовими посередниками). Не усі інвестори мають достатню кваліфікацію для ефективного вибору об’єктів інвестування та подальшого управління ними. У цьому випадку вони придбавають цінні папери, що випускаються інвестиційними або іншими фінансовими посередниками (наприклад, інвестиційні сертифікати інвестиційних фондів або інвестиційних компаній), а останні розміщують зібрані таким чином інвестиційні кошти на власний розсуд у найбільш ефективні об’єкти інвестування, беруть участь в управлінні ними, а отримані доходи розподіляють серед своїх клієнтів.
3. Залежно від форми власності інвесторів розрізняють державні, приватні, іноземні та спільні інвестиції.
Державні інвестиції – це вкладення, які здійснюють центральні і місцеві органи влади та управління за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів і залучених коштів, а також інвестиції державних підприємств та закладів за рахунок власних і залучених коштів.
Приватні інвестиції – вкладення коштів громадянами, а також підприємствами недержавних форм власності, перш за все, колективної (акціонерні товариства і кооперативи).
Іноземні інвестиції – вкладення, які здійснюються іноземними громадянами, юридичними особами та державами.
Спільні інвестиції – вкладення, що здійснюються суб’єктами даної країни та іноземних держав, а також інвестиції підприємств за участю іноземних інвесторів.
4. За періодом інвестування виділяють короткострокові та довгострокові інвестиції.
Короткострокові інвестиції – це вкладення капіталу на період, що не перевищує одного року (наприклад, короткострокові депозитні вклади, купівля короткострокових ощадних сертифікатів тощо).
Довгострокові інвестиції – вкладення капіталу на період більше одного року. Це критерій, прийнятий у практиці обліку, але, як свідчить досвід, він потребує подальшої деталізації. У практиці великих інвестиційних компаній довгострокові інвестиції деталізуються наступним чином: а) до 2 років; б) від 2 до 3 років; в) від 3 до 5 років; г) більше 5 років.
5. За регіональною ознакою виділяють інвестиції внутрішні та зовнішні.
Внутрішні інвестиції – вкладення коштів в об’єкти інвестування, розташовані в територіальних межах даної країни.
Зовнішні інвестиції (вивезення капіталу) – вкладення коштів в об’єкти інвестування, розташовані за межами даної країни. До них належить і купівля різних фінансових інструментів інших країн – акцій іноземних компаній, облігацій інших держав.
Наведена класифікація інвестиції зображена на рисунку 1.1. Вона відображає найбільш суттєві їх ознаки і при необхідності може деталізуватися залежно від підприємницьких та дослідницьких цілей.
Рис. 1.1. Класифікація інвестицій за окремими ознаками
Тепер перейдемо до розгляду поняття «інвестиційна діяльність».
Інвестиційна діяльність – це сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави, спрямованих на реалізацію інвестиційних програм з метою отримання доходу або прибутку. Загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності в Україні, поряд із основними принципами, зафіксовані в Законі «Про інвестиційну діяльність».
1. Органи влади не мають права втручатися в інвестиційну діяльність юридичних та фізичних осіб, якщо вона не суперечить діючому законодавству.
2. Добровільний характер інвестування.
3. Економічна захищеність інвестицій з боку держави.
4. Свобода вибору критеріїв інвестиційної діяльності.
Інвестиційна діяльність може відбуватися у формі:
– приватного інвестування, яке здійснюється громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, об’єднаннями та товариствами, а також громадськими і релігійними організаціями, іншими юридичними особами, заснованими на колективній власності;
– державного інвестування, яке фінансується із державного, місцевих бюджетів і державними підприємствами;
– іноземного інвестування (позикові та кредитні ресурси міжнародних інвестиційних інститутів, зарубіжних корпорацій, спільних підприємств);
– спільного інвестування коштів і цінностей громадянами та юридичними особами України та іноземних держав.
1.3. Ринкова модель реалізації інвестиційного процесу. Механізм ціноутворення на інвестиційному ринку
Суб’єкти інвестиційної діяльності реалізують власні економічні інтереси, вступаючи у певні взаємовідносини на інвестиційних ринках, що регулюють процес обміну інвестиціями та інвестиційними об’єктами.
З метою розгляду цієї категорії визначимося з інтерпретацією терміну «інвестиційний ринок».
У сучасній економічній літературі можна зустріти різні підходи до тлумачення, зокрема, у вузькому значенні цей термін використовують для позначення ринку інвестиційних товарів (усіх видів будівельних матеріалів і активної частини основних виробничих фондів) та інвестиційних послуг (будівельно-монтажних робіт). У зарубіжній літературі інвестиційний ринок ототожнюється із фондовим, на якому основними формами інвестицій є інвестиції в цінні папери. У праці професора Бланка І.О. «Інвестиційний менеджмент» знаходимо наступне визначення цього поняття: «Інвестиційний ринок – це сукупність економічних відносин, які виникають між продавцями та покупцями інвестиційних товарів і послуг, а також об’єктів інвестування в усіх його формах».
Інвестиційний ринок розглядається як сукупність окремих ринків (об’єктів реального та фінансового інвестування), у складі якого виділяються: ринок прямих капітальних вкладень, ринок об’єктів приватизації, ринок нерухомості, ринок інших об’єктів реального інвестування, фондовий та грошовий ринки (рис. 1.2).
Рис. 1.2. Складові інвестиційного ринку
Наведена класифікація дозволяє здійснювати поглиблений аналіз та прогнозування розвитку інвестиційного ринку в розрізі окремих сегментів, визначати пріоритетні об’єкти інвестування на тому чи іншому етапі розвитку країни.
Кожна держава як суб’єкт інвестиційної діяльності встановлює в своєму законодавстві її правові, економічні та соціальні умови.
У більш вузькому значенні використовують термін «інвестиційний процес».
Це поняття звичайно пов’язується з обґрунтуванням та реалізацією реальних інвестицій, тобто із здійсненням реальних інвестиційних проектів.
Інвестиційний цикл – комплекс дій від моменту прийняття рішення про інвестування до завершальної стадії інвестиційного проекту, наприклад, науково-дослідні та конструкторські роботи, прийняття інвестиційних рішень, планування та проектування, підготовка до будівництва, будівництво, вихід на проектні показники і режим окупності вкладень.
Інвестиційний цикл складається з трьох основних періодів:
1) передінвестиційна фаза;
2) фаза інвестицій – здійснення затрат, вкладення коштів;
3) експлуатаційна фаза – відшкодування витрачених коштів.
Інвестиційний процес визначається як ряд інвестиційних циклів, які повторюються.
Поява останнім часом різноманітних фінансових посередників визначає існування інвестиційного комплексу, тобто системи підприємств та організацій, які виконують у виробництві функцію створення необхідних нерухомих основних фондів, достатніх для діяльності підприємств та організацій усіх галузей народного господарства. До складу інвестиційного комплексу входять:
1) інвестори – вкладники капіталу;
2) підрядні будівельні підприємства і фірми незалежно від форм власності, субпідрядні спеціалізовані організації та будівельні кооперативи;
3) проектні підприємства та архітектурні організації;
4) промисловість будматеріалів, конструкцій та виробів;
5) хімічна, металургійна, лісова, деревообробна промисловість у частині, пов’язаній із поставкою предметів для інвестиційного комплексу;
6) машинобудівельні підприємства, продукція яких призначена для створення нерухомих основних фондів і будівництва виробництва;