Основний вид біржових операцій на Лондонській біржі – це термінові угоди, які носять не стільки мобілізаційний, скільки спекулятивний характер. Джобери, як правило, проводять операції з певними цінними паперами, укладають угоди тільки через брокерів, а не безпосередньо з покупцями і продавцями.
Особливістю Лондонської біржі є те, що крім основних операцій на ній відбуваються так звані арбітражні угоди. Їх зміст полягає в тому, що угода з одним і тим же видом цінних паперів відбувається одночасно на двох різних ринках (одна в Лондоні, інша, наприклад, в Німеччині, в Гамбурзі).
На фондових біржах Англії котируються як акції, так і приватні облігації на пред’явника та іменні, а також цінні папери іноземних компаній. На англійських фондових біржах допускаються касові угоди (оплата протягом доби), форвардні (оплата за 14 днів) і термінові опціони. Мінімальний обсяг угод в Лондоні складає 1 тис. фунтів для простої акції та облігації і 100 цінних паперів будь-якого виду. Брокерська комісія щодо угод на біржах становить 0,375 % від номінальної вартості державних цінних паперів, 0,75 % – від ринкової ціни приватних облігацій і 1,25 % – від ринкової ціни акції.
Франція. У Франції діє 8 фондових бірж (у Парижі, Бордо, Лілє, Ліоні, Марселі, Нансі, Нанті, Тулузі. Провідне місце займає Паризька фондова біржа, на яку припадає 98-99 % обсягу операцій із цінними паперами усіх французьких фондових бірж. На фондових біржах Франції обертаються в основному акції приватних компаній та облігації державних позик. До 1961 року на Паризькій біржі існувало два ринки: офіційний (ринок маклерів) і неофіційний (ринок куртьє під назвою «куліса»). У 1961 році останній був ліквідований, а в 1962 році проведена реформа фондової біржі, згідно з якою встановлювалося єдине котирування цінних паперів для бірж усієї країни.
Паризька фондова біржа почала функціонувати з ХVІІІ ст., коли англійський банкір і вчений Джон Ло зайнявся у Франції спекуляцією з цінними паперами для покриття дефіциту бюджету Франції. Реально вона почала діяти в спеціальному приміщенні в 1798 році. Згідно з законом 1801 року біржа стала організацією, яка складалася із брокерів – осіб, які обиралися і затверджувалися урядом. Декрет від 30.03.67 визначив порядок організації та ліквідації фондових бірж на території Франції. На Паризькій фондовій біржі, як правило, можна здійснювати угоди тільки з паперами, допущеними до котирування на біржі. Допуск цінних паперів тієї чи іншої корпорації створює ринок. Про допуск цінного паперу на ринок приймає рішення корпорація брокерів, а допуск іноземних цінних паперів здійснює уповноважений орган уряду Франції. Біржові брокери здійснюють угоди з приватними та державними цінними паперами, які підлягають котируванню, а також угоди за рахунок інших із переказними та іншими векселями, з будь-якими торговими цінними паперами.
Нині Паризька фондова біржа поділяється на три основних елементи: офіційний («паркет»), неофіційний («куліса») і так званий вільний ринок.
На офіційному ринку укладають та оформляють угоди брокери, які вносять заставу в певному розмірі. Неофіційний ринок («куліса») діє як об’єднання банкірів і носить назву банківського ринку. Членами «куліси» є, як правило, різні види банків, які купують і продають цінні папери як за готівку, так і на термін. На «кулісі» ними організовано як «синдикат банкірів за готівковими угодами», так і «синдикат банкірів за терміновими угодами». Члени «куліси» повинні вносити задаток.
Третій – вільний ринок – базується на цінних паперах, які не допускаються на офіційний і кулісний ринок. На ньому може здійснити угоду будь-яка фізична чи юридична особа. «Куліси» і вільний ринок не обслуговують процеси мобілізації грошового капіталу і тому носять, в основному, спекулятивний характер.
У Франції всі фондові біржі є державними закладами. Серед цінних паперів, що котируються на фондових біржах, основне місце займають облігації та акції на пред’явника; іменні – тільки для страхування компаній. Мінімальна вартість цінних паперів становить 100 франків. На фондових біржах відбуваються касові угоди з розрахунком не більше двох днів і термінові угоди типа репорт.
ФРН. Система фондових бірж включає 8 бірж, що діють у Франкфурті-на-Майні, Дюссельдорфі, Гамбурзі, Мюнхені, Штутгарті, Бремені, Ганновері. Провідне місце в біржових операціях займає Франкфуртська, бо це місто є основним кредитно-фінансовим центром ФРН і було таким ще до початку ІІ світової війни. Тут розміщуються штаб-квартири провідних торгово-промислових корпорацій і кредитно-фінансових установ ФРН (банків, страхових компаній і т.д.).
У сучасній Німеччині найбільшими вважаються фондові біржі Франкфурта-на-Майні і Гамбурга.
З 4 травня 1975 року діє новий закон про біржі, який замінив попередній, прийнятий ще в 1896 році. Згідно з цим законом уніфіковані організаційні та правові форми біржі, більш чітко визначена практика допуску на біржу фізичних осіб, які беруть участь у біржовій грі, а також відрегульовані правила здійснення біржових угод. Особливість біржового механізму Німеччини полягає в тому, що фондові біржі мають менше значення у фінансуванні економіки, ніж в інших країнах, бо основну роль тут відіграють комерційні банки. Тому вплив корпорацій та інших компаній на ринок цінних паперів порівняно з іншими країнами досить обмежений.
Позабіржовий ринок представлений у Німеччині так званим вільно конвертованим ринком, що контролюється в основному комерційними банками, які утворюють Комісію з питань торгівлі позабіржовими цінними паперами як орган Федерального союзу приватних банків. На цьому позабіржовому ринку існує дві основні форми торгівлі: перші – «за стійкою» ( тобто торгівля в певний час і в певному місці), інша – телефоном. У першому випадку діє порядок регулярних торгів, правила допуску і зобов’язання публікувати котирування аналогічно до фондової біржі. Торгівля відбувається тільки допущеними до котирування цінних паперів, включаючи і біржові. Даний метод нагадує американський позабіржовий ринок «через прилавок», який утворюється після торгівлі на фондовій біржі.
Фондові біржі в Німеччині є державними закладами, що створюються властями земель, управліннями, торговими палатами і торговими асоціаціями. Як правило, нагляд за обігом цінних паперів і діяльністю бірж у Німеччині здійснюють органи влади земель, які призначають для цих цілей державних контролерів. У той же час, банківську діяльність щодо розміщення цінних паперів регулюють федеральні органи. Практичною роботою фондових бірж у Німеччині керують: Правління бірж, Комісія з питань допуску до котирувань і Палата маклерів. Основними суб’єктами фондових бірж у Німеччині є курс-маклери та вільні маклери. Перші є професійними брокерами, які торгують в основному цінними паперами, що прописані ними. Вони не можуть здійснювати операції від власного імені і за власний рахунок. Основна функція курс-маклерів – фіксація курсів продажу та купівлі цінних паперів, на яких вони спеціалізуються. Вільні маклери можуть укладати біржові угоди як від імені клієнтів, так і від власного, але їх операції не беруться, як правило, до уваги при встановленні офіційних біржових котирувань, що відрізняє їх від котирувань курс-маклерів. Вільні маклери здійснюють також посередницькі операції для банків на позабіржовому ринку.
Італія. Фондові біржі Італії діють як державні заклади. Їх діяльність визначається рядом законів, які встановлюють загальний порядок обігу і реалізації цінних паперів на біржах. Контрольні функції за діяльністю бірж здійснюють Міністерство фінансів, місцеві торгові органи і спеціальний орган – Національна комісія у справах компаній і бірж.
Суб’єктами фондових бірж є брокери, зареєстровані за статусом державних службовців. Як правило, кількість брокерів встановлюється законом для кожної біржі. Найбільша – Міланська – має їх близько 130, там котируються до 500 видів цінних паперів, третя частина з яких – акції. Брокери отримують комісійні за свою діяльність за держоблігаціями в розмірі 0,15 %, а за акціями – 0,01 – 0,07 % від суми угоди.
Ставки комісійних, як правило, встановлюються Міністерством фінансів при консультації з Асоціацією брокерів Італії. Вони обов’язкові для всіх фондових бірж країни. З середини 50-х років брокери виконують і посередницькі функції при реалізації італійських цінних паперів для іноземних покупців.
Швейцарія. Сьогодні в країні діє 8 фондових бірж. Вони існують з 1850 року. Найбільші з них – у Базелі, Женеві та Цюріху, вони беруть участь у міжнародному обігу цінних паперів.
Провідне значення має Женевська фондова біржа, яка проводить біржові операції, котирування цінних паперів, сплачує комісійні винагороди посередникам, визначає порядок здійснення операцій. Управляєть біржею біржова палата, яка призначає персонал біржі і секретаря. Угоди на ній укладаються маклерами. Брокерські компанії і банки, як правило, делегують на Женевську біржу своїх маклерів, які повинні бути або повними, або асоційованими її членами.
Біржові курси офіційно реєструються державними комісарами біржі. До котирування на біржі не приймаються цінні папери тих компаній, капітал яких не досягнув 1 млн. швейцарських франків, хоча біржовим комітетом можуть робитися винятки. Операції з рентою та облігаціями сплачуються готівкою. Операції біржового характеру здійснюються тільки переказними бонами швейцарського національного чи клірингового банку. Для цінних паперів з угодами під емісію біржова палата визначає спеціальний ліквідний порядок.
Друге за значенням місце займає біржа Цюріха, де функціонує паралельний ринок паперів, що не допущені до біржового котирування. Цей ринок діє за всіма правилами біржі, але тут відсутній контроль за їх виконанням. На ній обертається близько 2,5 тис. цінних паперів (2 тис. облігацій і 400 акцій). Частка цінних паперів і облігацій іноземних емітентів – 30 % і 40 % відповідно.