Фондові біржі в Швейцарії є державними закладами, що створюються місцевими органами (кантонами). На відміну від інших країн, управління біржею здійснюється великою кількістю органів: Асоціація фондової біржі, Комісаріат біржі, Біржова комісія, Біржовий арбітражний трибунал. Вищим органом у цій системі є Асоціація фондової біржі, яка визначає регламент роботи біржі, включаючи умови допуску акцій і облігацій до котирування на ній.
Умови котирування на швейцарських фондових біржах встановлені таким чином, що курс облігації фіксується в процентах, а за акціями – у франках за акцію. Ціни на облігацію не враховують приросту процента з моменту погашення останнього купону, на акцію – дивіденду за останнім купоном.
Ставка брокерських комісійних від операцій на фондових біржах і паралельних ринках становить 0,25 % для національних і 0,375 % для іноземних облігацій від їх ринкової вартості плюс нарахований процент. За акціями знімається 0,375 % їх ринкової вартості, але з певною кореляцією для різних видів акцій. При угодах з іменними цінними паперами покупець сплачує трансфертний збір від 2,5 до 50 франків.
Особливість ринку цінних паперів Швейцарії, частково її фондових бірж полягає в тому, що через них відбувається значна мобілізація і перерозподіл міжнародних потоків грошового і фіктивного капіталу. Це пов’язано з тим, що можливість ринку капіталів і його елементу – ринку цінних паперів – суттєво перевищують потреби країни у грошових і фондових засобах.
Японія. Біржова мережа Японії складається з 9 бірж (Токіо, Осака, Нагоя, Кіото, Кобе, Хіросіма, Фукіока, Ніагата, Саппаро). Найбільшою з них є Токійська, яка за обігом посідає третє місце у світі після Нью-Йоркської і Лондонської фондових бірж. Значення Токійської біржі почало зростати в середині 60-х років, коли японський монополістичний капітал «дзайбацу» відновив свої позиції всередині країни і почав конкурувати з американським і західноєвропейським. Крім того, розгортанню широких біржових операцій у Японії сприяли високі темпи зростання економіки, що відобразилося на курсах цінних паперів та високій нормі грошових накопичень.
При цьому слід відзначити, що до ІІ світової війни фондових бірж в Японії не було. Фондові біржі в Японії – це акціонерні товариства. Діють вони, як правило, на основі своїх статутів, але в межах діючого національного законодавства. Очолюють біржі правління, що таємно обираються своїми членами. Правління біржі контролює операції на біржі, представляє інтереси її членів.
В якості посередників на біржах виступають брокери, які не мають права укладати біржові угоди на свою користь. Іноземні юридичні особи можуть прийматися в члени фондових бірж при умові реєстрації їх у країні (із зазначенням місцезнаходження, з капіталом у 66 млн. дол. і щорічним чистим прибутком до 10 млн. дол.). У 1973 і 1977 роках на Токійську фондову біржу були допущені акції ряду іноземних компаній, що сприяло розширенню операцій із цінними паперами на ринку Японії.
Фондові біржі є саморегулятивними заклади, які самостійно встановлюють умови допущення цінних паперів до котирування. На біржах Токіо, Осаки і Нагої існують по два фондових ринки: перший включає котирування найбільш відомих цінних паперів, другий – для дрібніших компаній. На них також діють паралельні ринки для паперів, що не допущені до котирування на біржі. На Токійській біржі також існує ринок обігу іноземних фондових цінностей. Членами фондових бірж є брокерські фірми, які мають повноваження міністерства фінансів на проведення біржових операцій. Вони діють через своїх представників, купують та продають цінні папери як за рахунок і від імені клієнтів, так і за власний рахунок і на свою користь.
Крім того, в Японії (як особливість біржового механізму) діють спеціальні посередницькі фірми («санторі»), що фіксують пропозиції і заявки членів біржі, а потім на основі цієї інформації визначають курси цінних паперів. Вони, як правило, спеціалізуються на галузевих фірмах і компаніях. Допущення акцій до котирування регламентоване як кількісно, так і якісно: розмір акціонерного капіталу компанії повинен складати не менше 1 млрд. ієн; прибуток до сплати податку в останній рік не менше – 400 млн. ієн (не менше 20 ієн на акцію); беззбиткова діяльність компанії за останні п’ять років; сплата дивідендів за останній рік не менше 5 ієн на акцію; чисельність акціонерів диференціюється залежно від кількості випуску акцій. Для іноземних компаній існують ще більш жорсткі вимоги. Так, розмір акціонерного капіталу – до 10 млрд. ієн, прибуток за останні три роки – не менше 2 млрд. ієн до сплати податків, число акціонерів на момент емісії акцій – 1 тис. чоловік.
Токійська фондова біржа обслуговує, головним чином, обіг приватних акцій, а оборот облігацій із фіксованим доходом незначний. Основна маса акцій і облігацій, що котируються, – іменні і на пред’явника. Біржовий обіг на фондових біржах базується на касових угодах (короткотермінових), менш розповсюджений метод термінових угод. Торгівля відбувається лотами з номінальною вартістю в 50 тис. ієн із пакетами в 1 тис. акцій, вартість акцій, що котируються на біржах, переважно становить 20 – 50 ієн.
Канада. Тут діє 5 фондових бірж: в Монреалі, Торонто, Ванкувері, Калгарі, Вінніпезі. 90 % усього біржового обігу цінних паперів сконцентровано в Монреалі і Торонто.
За останні роки відбулося помітне пожвавлення біржових операцій, бо канадський капітал, зміцнивши свою економічну базу всередині країни, розширив сферу впливу за межі країни і, перш за все, в США. Забезпечення промислових корпорацій значною мірою було досягнуте за рахунок не тільки банківської сфери, але й мобілізації грошових коштів через ринок цінних паперів, частково через біржу.
Звичайно, кожна фондова біржа розробляє власні правила діяльності, але принципи, що покладені в їх основу, схожі, бо фондовий ринок – це явище загальне та інтернаціональне.
Світові стандарти для діяльності фондового ринку були розроблені «Групою Тридцяти» – недержавними експертами з організації міжнародної фінансової системи. Метою стандартів є скорочення строків між укладенням угоди та її реалізацією, а також забезпечення гарантій виконання угоди. В основному рекомендаціями «Групи Тридцяти» передбачено:
– усі угоди за цінними паперами виконуються за принципом «поставка проти оплати»;
– звіряння умов сторонами робиться не пізніше наступного дня після укладення угоди (Т+1);
– угоди виконуються не пізніше ніж через два робочі дні після укладення (Т+3);
– грошові платежі здійснюються для всіх угод єдиним порядком;
– зберігання цінних паперів забезпечує єдиний центральний депозитарій;
– для обліку документів щодо операцій із цінними паперами та їх нумерації використовуються стандарти Міжнародної організації стандартизації.
6.2. Функціонування фондових бірж в Україні
На сьогодні в Україні діє 4 фондові біржі – акціонерні товариства, де зосереджується попит та пропозиція цінних паперів, формується їх біржовий курс. Фондові біржі діють відповідно до Закону України «Про цінні папери та фондову біржу» від 18 червня 1991 р., актів законодавства України, статуту і правил фондової біржі.
Фондові біржі, що діють в Україні:
– Українська фондова біржа (УФБ) – справедливо вважається «старійшиною» українського фондового ринку (зареєстрована 21 вересня 1991 р.), має мережу філій в усіх великих регіонах країни. Останнім часом на УФБ основна частина торгового обороту припадала на продаж акцій приватизованих підприємств, що належать державі (більш ніж 80 % від усього обороту), при цьому обсяги торгів прямо залежали від інвестиційної привабливості і пакетів акцій підприємств, що пропонувалися Фондом держмайна до продажу;
– Київська міжнародна фондова біржа;
– Українська міжбанківська валютна біржа – на початку 1998 р. отримала ліцензію в Державному комітеті з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР), має мережу філій в усіх регіонах країни, необхідну технічну базу і досвід торгівлі облігаціями внутрішньої державної позики, що вирізняє її серед інших фондових бірж;
– Донецька фондова біржа – регіональна біржа, займається торгівлею акціями підприємств Донецької області.
У 1992 р. почала працювати Українська фондова біржа, діяльність якої спрямована на створення національного централізованого ринку цінних паперів. Біржа створює умови для задоволення запитів кожного вкладника та захисту його інтересів. Основними документами, які регламентують діяльність фондової біржі, є її Статут та Правила, але між цими нормативними документами є суттєва різниця: Статут визначає внутрішній устрій біржі, Правила встановлюють та регламентують принципи її діяльності.
У Законі України «Про цінні папери і фондову біржу», Статуті та Правилах Української фондової біржі визначено, що фондова біржа є акціонерним товариством, яке зосереджує попит і пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їх біржового курсу та діє на основі вищезазначених законодавчих і нормативних актів на засадах цілісності, централізації та прозорості ринку, його відповідності світовим стандартам фондової торгівлі. Такі принципи забезпечують високі гарантії безпеки, надійності, стабільності і ліквідності ринку цінних паперів в Україні.
Звідси випливає головна функція фондової біржі, що закріплена законодавчо: вона повинна бути організованим ринком цінних паперів, тобто місцем, де брокери виконують замовлення клієнтів і укладають угоди з купівлі-продажу акцій та облігацій за цінами, що визначаються співставленням попиту і пропозиції.
Кожному, хто причетний до підприємницької діяльності, добре відомий її головний принцип: «Купити – дешевше. Продати – дорожче». Виходячи з цього принципу, кожен акціонер-власник акцій чи облігацій намагається продати їх якомога дорожче, а кожен інвестор – купити цінні папери якомога дешевше.