У рамках програми ТЛСІ8 з лютого 2000 року розробляється окремий проект технічної допомоги для посилення охорони державного кордону України з Республікою Молдова і зменшення потоку нелегальних мігрантів на цій ділянці. За результатами своєї спеціальної місії в Україну наприкінці 2000 року Європейська комісія прийняла рішення виділити під цей проект 3,9 млн. євро.
Розвиток особистості людини – це не лише гуманістичний ідеал правового суспільства, до якого прямує Україна, а й одна із закономірностей його поступу, що має об'єктивні передумови в самих матеріальних основах суспільства.
Проблема, що торкається прав людини як найбільшої суспільної цінності, набуває особливої актуальності на сучасному історичному етапі розвитку суспільства. Це твердження та забезпечення прав і свобод людини, що є основою державного та суспільного життя[i], – головний обов'язок працівників правоохоронних органів, зокрема міліції.
Пріоритетність правових основ життя людини закріплює не тільки Конституція України, але й інші документи: Загальна декларація прав людини та Європейська конвенція з прав людини. Усі зазначені документи спрямовано на захист права й свобод людини.
На цій підставі обов'язком правоохоронних органів є підтримання громадського порядку, захист особистості і жертв злочинів. Тому перед державою постає питання адаптувати національне законодавство, розробити і реалізувати програми навчання чиновників, суддів, адвокатів, працівників ОВС та ін.
Цікавим прикладом є реалізація у Великобританії програми формування правової культури щодо захисту прав людини. Підписавши у 1951 р. Європейську конвенцію про права людини уряд Великобританії виділив 4,5 млн. фунтів стерлінгів для реалізації проекту і розпочав навчання всіх верств населення та соціальних груп правовій культурі щодо захисту прав людини.
Реалізація проекту включала такі етапи:
– прийняття парламентом пакету документів щодо закріплення в національному праві міжнародних норм щодо захисту прав людини;
– спрямування діяльності громадських об'єднань на підтримку проекту через його пропаганду;
– проведення експертами з прав людини тренінгу з роз'яснення завдань прийнятої урядом програми і засвоєння міжнародних документів щодо захисту прав людини з окремими професійними групами: суддями, адвокатами, урядовцями, працівниками поліції, юристами тощо;
– подання в Інтернет інформації, де і коли відбуваються тренінгові заняття, присвячені темі прав людини.
Участь у такому тренінгу урядовцям, юристам та іншим спеціалістам зараховувалася як курс підвищення кваліфікації і допомагала просуватися по службі.
Отже, проголосивши курс на побудову правової, соціальної держави, Україна відчула потребу прийняти програму виховання почуття правосвідомості та правової культури різних соціальних груп: службовців, юристів, усіх працівників правоохоронних органів.
Важливо створити змістовну програму з елементами навчальної і виховної роботи з формування правової культури працівників правоохоронних органів. Їх правозахисна діяльність щодо захисту прав людини має відповідати концепціям Європейської конвенції з прав людини (1950 р.) та Загальної декларації прав людини (1948 р.), сприяти подоланню стереотипів патерналізму в правосвідомості людей.
Така програма повинна охопити:
– вивчення міжнародних документів: Загальної декларації прав людини, Міжнародного пакту про громадські та політичні права, Основних принципів щодо ролі юриста, Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, Конвенції про права дитини, Мінімальних стандартів поводження з в'язнями тощо;
– усвідомлення гуманістичної сутності своєї діяльності із захисту прав людини;
– виховання політичної та правової свідомості, моральних переконань, поваги до права і звички дотримувати правові приписи.
Реалізація зазначеної програми з формування правової культури дасть працівникам правоохоронних органів знання про право і розуміння його сутності та принципів, сприятиме вихованню почуття поваги до закону, переконання в справедливості головних ідей права і гуманності правосуддя, звичку дотримувати правові приписи, потребу реалізації права відповідно до його змісту і цілей[ii]. Іншими словами, правова культура в цьому розумінні передбачає не тільки знання і розуміння права, але переконання щодо нього як значної соціальної цінності суспільства.
Визнаючи необхідність формування правової культури працівників правоохоронних органів через спеціальну програму, ми можемо розглянути деякі аспекти навчально-виховної роботи з працівниками ОВС.
Навчання обов'язково повинно включати пізнавальне структурування для того, щоб формувалась позитивна навчальна установка. Для того, щоб учасники навчального процесу не ігнорували заняття, проводиться ретельна підготовча робота, де визначаються предмет вивчення, мета та форма навчання.
Якщо відомі мета і предмет навчального матеріалу, то формами навчання працівників можуть бути:
а) службова підготовка (класична й обов'язкова форма навчання в правоохоронних органах);
б) дистанційне навчання (ефективне і допустиме за умови, якщо працівник має середню фахову освіту; ця форма дозволяє навчатися без відриву від виробництва);
в) навчання через співпрацю (як співпраця з правоохоронцями регіональних правоохоронних органів, так і інших держав);
г) рольова гра (моделювання певних ситуацій і розв'язання їх через конкретні ролі з відпрацюванням типологій рішень для подолання аналогічних обставин);
д) організаційне навчання (проведення семінарів, диспутів, колоквіумів, конференцій);
ж) самостійне навчання (автономність при засвоєнні програмного національного і міжнародного нормативного матеріалу щодо прав людини; це навчання повинно бути безперервним).
У сучасних умовах ефективна правоохоронна діяльність працівників ОВС не можлива без усвідомлення суті поточних реформ. Від глибини внутрішнього усвідомлення змісту реформ і законів, що їх впроваджують, залежить правомірність поведінки працівників міліції щодо реалізації програми – перебудови правової держави. Тому працівники правоохоронних органів повинні усвідомлювати норми права, чому сприятиме навчання, пропаганда та приклади гуманного ставлення до людини, наставницька робота керівників ОВС.
Виховна діяльність – це останній запропонований напрям програми з формування морально-правової культури.
Виховання морально-правової культури у працівників органів внутрішніх справ, як вважає Г. Арсентьєва, не можливе без поєднання власне професійних цілей і завдань, а саме: оволодіння навичками поводження зі зброєю, рукопашного бою, затримання злочинів та ін. з проблемами соціального морально-правового характеру[iii].
Стосунки людей з представниками правоохоронних органів мають бути добрими. Громадяни повинні поважати, а не боятися працівників міліції, йти до них зі своїми турботами, страхами та бідами. Ось чому виховна робота з кадрами правоохоронних органів стає елементом професійного виховання поваги до прав людини, а також виховання світогляду працівників органів внутрішніх справ.
На жаль, в основі багатьох протиправних вчинків працівників міліції – не стільки їх низький професійний рівень, скільки низька правова культура і моральна невихованість. Тому для досягнення професійної майстерності працівник міліції має набути естетичних (про добро і зло, справедливість тощо), етичних (про низьке, величне, прекрасне, повторне тощо), психологічних знань (про психологічні якості особи: волю, інтелект тощо), духовних (щодо гуманістичного характеру правоохоронної, правозастосовної і правовиховної діяльності) переконань.
Слід зауважити, що цей перелік знань і навичок професійної культури працівника ОВС існує як єдина взаємопов'язана сукупність[iv]. Кожний вид знань доповнює, збагачує і розвиває інші. Їхня єдність особливо виявляється у професійному спілкуванні працівників ОВС з громадянами.
Діяльність міліції підпорядкована загальній меті, яка випливає зі ст. 1 Закону "Про міліцію України" – "Захист життя і здоров'я, прав і свобод громадян..." – курсу держави на входження в Раду Європи. Європейська конвенція з прав людини вимагає від України, як і від інших держав, забезпечення захисту людської гідності. Наприклад, у ст. 1 сказано: "Високі Договірні Сторони у межах своєї юрисдикції гарантують кожній людині права і свободи, визначені в розділі цієї Конвенції"[v].
Отже, система виховання, на наш погляд, повинна включати морально-правове виховання, самовиховання і культурно-естетичне виховання. Морально-правове виховання починається з прищеплення елементарних норм. Згодом кількість нормативно-правової інформації поступово збільшується.
Соціально-нормативне виховання здійснюється поетапно. Воно визначає вплив усіх факторів суспільного життя на формування поваги до закону і передбачає організаційно-комплексні, методичні заняття із засвоєння закону (інколи із застосуванням друкованих, телевізійних, художніх засобів правового впливу, які можна назвати каналами передачі працівникові міліції ідейно-правового змісту правовиховної роботи).
При формуванні правової культури не слід забувати про систему самовиховних методів:
– самопізнання – важливий крок на шляху до самовдосконалення (вивчення своїх особистих якостей: характеру, темпераменту, пам'яті, для самоаналізу й аналізу результатів своєї діяльності, особистої поведінки);
– самооцінка визначається через світогляд, ідеали, рівень розвитку особистості та є результатом порівняння себе з ідеалами за певними параметрами;