Самостійна робота№2
1. Завдання, права та обов’язки суб’єктів господарських правовідносин
Створені для професійної організації та здійснення господарської діяльності всі СГ з моменту своєї легітимації у встановленому законом порядку мають права та обов'язки по участі в господарських правовідносинах у якості СГП. Обсяг цих прав та обов'язків у СГП різних видів не є однаковим за двох основних причин:
1. Він залежить від цілей і задач суб'єктів певного виду
2. Від кількості господарських зв'язків, в яких приймає участь той чи інший СГ.
Правовою формою, в якій фіксується мета, задачі та функції є установчі документи (засновницький договір, статут, положення). Такі господарсько-правові акти відображають і в самій загальній формі закріплюють господарську правосуб'єктність.
В установчих документах повинні бути зазначені найменування та місцезнаходження суб’єкта господарювання, мета і предмет господарської діяльності, склад і компетенція його органів управління, порядок прийняття ними рішень, порядок формування майна, розподілу прибутків та збитків, умови його реорганізації та ліквідації, якщо інше не передбачено законом.
У засновницькому договорі засновники зобов’язуються утворити суб’єкт господарювання, визначають порядок спільної діяльності щодо його утворення, умови передачі йому свого майна, порядок розподілу прибутків і збитків, управління діяльністю суб’єкта господарювання та участі в ньому засновників, порядок вибуття та входження нових засновників, інші умови діяльності суб’єкта господарювання, які передбачені законом, а також порядок його реорганізації та ліквідації відповідно до закону.
Статут суб’єкта господарювання повинен містити відомості про його найменування і місцезнаходження, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації суб’єкта господарювання, а також інші відомості, пов’язані з особливостями організаційної форми суб’єкта господарювання, передбачені законодавством. Статут може містити й інші відомості, що не суперечать законодавству.
Положенням визначається господарська компетенція органів державної влади, органів місцевого самоврядування чи інших суб’єктів у випадках, визначених законом.
Статут (положення) затверджується власником майна (засновником) суб’єкта господарювання чи його представниками, органами або іншими суб’єктами відповідно до закону.
Якщо основи правового положення СГ закладені в правосуб'єктності, то максимуму повного вираження правового становища вдається досягнути шляхом визначення та юридичного закріплення його компетенції.
Компетенція – це не просто можливість мати права та обов'язки, а сукупність прав та обов'язків, які уже належать суб'єкту, постійно закріплені за ним законом.
Господарська компетенція забезпечується в необхідних межах і відповідно з індивідуальним призначенням конкретних суб'єктів, функціонуванням кожного з них у сфері господарювання.
Права господарюючих суб'єктів в залежності від їх змісту можна класифікувати на:
1) засновницькі
2) управлінські
3) майнові.
Засновницькі права – базуються на загальній нормі права власності, відповідно до якої власник може використовувати майно для здійснення господарської та іншої не забороненої законом діяльності.
Управлінські права – в області управління суб'єкти господарської діяльності самостійно організовує свою діяльність із правом. Порядок здійснення управління регулюється засновницькими актами, відповідно до принципів, визначених законодавством. Основним є принцип поєднання прав власності на господарське використання свого майна, самоврядування трудового колективу. Власник здійснює свої управлінські права, як безпосередньо так і через уповноважені ним органи.
Майнові права СГ поділяються на загальні та спеціальні. Загальні майнові права передбачені законодавством і властиві всім СГ в однаковій мірі. Спеціальними охоплюються права СГ по випуску та обігу цінних паперів.
Самостійна робота №4
1.Взяття на облік суб’єктів господарювання в органах державної податкової служби
Порядок взяття на облік в органах державної податкової служби платників податків – юридичних осіб та їх відокремлених підрозділів визначено Порядком обліку платників податків, зборів (обов'язкових платежів), затвердженим наказом ДПАУ від 19.02.98 р. № 80 (зі змінами та доповненнями, за текстом – Порядок № 80).
Дія цього Порядку поширюється на таких платників податків:
юридичних осіб незалежно від форм власності, а саме:
підприємства, установи та організації (у тому числі неприбуткові установи й організації), які здійснюють діяльність як на території України, так і за її межами або мають об'єкти оподаткування;
філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи платника податків;
фізичних осіб (у тому числі підприємців), які мають об'єкти оподаткування.
Місцем обліку платників податків є відповідний орган державної податкової служби за зареєстрованим місцезнаходженням юридичної особи.
Підставою для взяття юридичної особи на облік в органі державної податкової служби є надходження до цього органу відомостей з відповідної реєстраційної картки на проведення державної реєстрації юридичної особи.
Взяття на облік як платників податків – юридичних осіб і відокремлених підрозділів юридичних осіб здійснюється за їх місцезнаходженням відповідними органами державної податкової служби після внесення відомостей про них до Єдиного державного реєстру або у випадках, передбачених законодавством, після присвоєння ідентифікаційних кодів за Єдиним державним реєстром.
Для взяття на облік як платників податків юридична особа подає до органу державної податкової служби:
копію свідоцтва (документа) про державну реєстрацію (легалізацію);
копію документа, що підтверджує присвоєння ідентифікаційного коду за Єдиним державним реєстром.
Одночасно з поданням заяви платником податків – юридичною особою пред'являються оригінали перелічених документів.
Узяття на облік платника податків органом державної податкової служби провадиться не пізніше наступного робочого дня з дня отримання відомостей від державного реєстратора чи заяви від платника податків та здійснюється датою внесення даних до Єдиного банку даних юридичних осіб за номером, який відповідає порядковому номеру реєстрації відповідного повідомлення державного реєстратора чи заяви платника податків у журналі обліку платників податків – юридичних осіб за ф. № 2-ОПП.
Дані про дату взяття на облік платника податків – юридичної особи орган державної податкової служби у день узяття на облік передає відповідному державному реєстратору для внесення цих відомостей до Єдиного державного реєстру.
Після взяття платника податків на облік орган державної податкової служби формує довідку про взяття на облік платника податків за ф. № 4-ОПП. Така довідка надсилається платнику податків наступного робочого дня з дня взяття на облік. За згодою платника податків не пізніше наступного робочого дня після взяття його на облік така довідка може бути видана платнику податків чи уповноваженій особі платника податків в органі державної податкової служби. Другий примірник чи копія довідки зберігається в реєстраційній частині облікової справи платника податків з поміткою «Копія до облікової справи».
Про видачу довідки за ф. № 4-ОПП робиться запис у журналі реєстрації довідок про взяття на облік платників податків за ф. № 14-ОПП. Довідка про взяття на облік не потребує додаткової реєстрації у загальному відділі чи канцелярії органу державної податкової служби.
Довідка про взяття на облік платника податків за ф. № 4-ОПП є єдиним документом, який підтверджує взяття платника податків на облік в органі державної податкової служби.
Якщо платник податків створений на визначений строк чи перебуває на обліку в органі державної податкової служби до визначеного терміну, у лівій верхній частині довідки за ф. № 4-ОППробиться спеціальний запис «Довідка дійсна до» і зазначається відповідна дата.
Повернення до органу податкової служби листа з довідкою про взяття на облік платника податків за ф. № 4-ОПП є підставою для проведення заходів щодо встановлення місцезнаходження (місця проживання) платника податків згідно з розділом одинадцятим Порядку № 80.
З моменту взяття на облік платник податків уважається таким, що перебуває на загальній системі оподаткування, якщо ним не обрано інший спосіб оподаткування відповідно до законодавства.
Свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи та копія документа, що підтверджує взяття її на облік в органах державної податкової служби, є підставою для відкриття рахунків в установах банків.
2. Державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця
Стаття 46. Державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця
1. Державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця проводиться у разі:
· прийняття фізичною особою-підприємцем рішення про припинення підприємницької діяльності;
· смерті фізичної особи-підприємця;
· постановлення судового рішення про оголошення фізичної особи померлою або визнання безвісно відсутньою;
· постановлення судового рішення про визнання фізичної особи, яка є підприємцем, недієздатною або про обмеження її цивільної дієздатності;