Матеріальна шкода, заподіяна фіктивним підприємництвом державі, банку, кредитним установам, іншим юридичним особам, визнається великою, якщо вона у тисячу і більше разів перевищує встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а фізичним особам -яка у двісті разів перевищує цей мінімум.
Фіктивне підприємництво, поєднане з незаконним одержанням кредитів, коштів, субсидій і привласненням їх, утворює сукупність злочинів, передбачених відповідною частиною ст. 205 КК та відповідною частиною статті 191 КК, або ст. 205 КК та ст. 222 КК.
Фіктивне підприємництво вчинюється умисно, оскільки способом вчинення є обман.
Відповідальними за фіктивне підприємництво є всі осудні особи, що досягли віку шістнадцяти років.
Карається фіктивне підприємство:
за ч. 1. ст. 205 КК - штрафом від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років;
за ч. 2 ст. 205 КК - позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років.
3.4. Протидія законній господарській діяльності
Злочин, передбачений ст. 206 КК, є засобом боротьби з підприємницькою діяльністю. Способами цієї боротьби є: а) вимога припинити займатися підприємницькою діяльністю; б) вимога укласти угоду, невигідну для потерпілого чи його близьких або компаньйонів; в) інші обмеження у підприємницькій діяльності.
Для досягнення своєї мети винна особа застосовує погрози:
- вчинити насильство над потерпілим або близькими йому особами,
- знищити чи пошкодити їх майно.
Кваліфікуючими (обтяжуючими) ознаками цього злочину є вчинення його повторно, групою осіб або з погрозою вчинити вбивство потерпілого чи близьких йому людей, заподіяти їм тяжкі тілесні ушкодження, а також застосування насильства, що не є небезпечним для життя і здоров'я, чи знищення або пошкодження майна потерпілого чи близьких йому осіб (ч. 2 ст. 206 КК).
Частина 3 ст. 206 КК передбачає відповідальність за особливо кваліфіковане діяння, за вчинення злочину організованою групою, або посадовою особою з використанням посадових повноважень, або поєднане з насильством, небезпечним для життя і здоров'я потерпілих, а також заподіяння потерпілим великої шкоди чи інших тяжких наслідків.
Вчинюється діяння передбачене ст. 206 КК, лише умисно з прямим умислом.
Відповідальність за протидію законній підприємницькій діяльності настає з шістнадцяти років.
Карається протидія господарській діяльності:
за ч. 1 ст. 206 КК - виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років;
за ч. 2 ст. 206 КК - позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років;
за ч. З ст. 206 КК - позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.
3.5.Легалізація (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом
Відмиванням грошей називається вчинення будь-яких фінансових операцій чи будь-яке інше використання грошей, які були здобуті (надбані) незаконно.
Головною ознакою злочину, передбаченого ст. 209 КК, є його предмет - гроші чи майно, що були здобуті, надбані вчиненням злочину чи іншим незаконним способом. Якщо відмивані гроші чи майно були надбані злочином, то діяння утворює сукупність злочинів - ст. 209 КК і статті, яка передбачає відповідальність за той злочин, яким були здобуті ці кошти.
Легалізація (відмивання) грошей є спеціальним видом приховування злочину, яким грошові кошти чи майно були здобуті. Якщо грошові кошти чи майно легалізує особа, яка їх незаконно не здобувала, але яка безсумнівно знала про їх походження, то дії утворюють сукупність злочинів, передбачених статтею 209 КК і статтею 396 КК.
Стаття 209 КК містить формальний склад злочину - діяння визнається закінченим з моменту вчинення фінансової операції з грішми чи з моменту використання майна у підприємницькій чи іншій господарській діяльності, незалежно від настання злочинних наслідків.
Відповідальними за легалізацію (відмивання) грошових коштів чи майна, здобутих незаконно, є всі осудні особи, що досягли віку шістнадцяти років.
Карається легалізація (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом:
за ч. 1 ст. 209 КК - штрафом від п'ятисот до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років з конфіскацією грошових коштів та іншого майна, здобутих завідомо злочинним шляхом, або позбавленням волі на строк до трьох років з конфіскацією грошових коштів та іншого майна, здобутих завідомо злочинним шляхом;
за ч. 2 ст. 209 КК - позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років з конфіскацією грошових коштів та іншого майна, здобутих завідомо злочинним шляхом, та конфіскацією майна.
3.6. Порушення порядку вчинення операцій з металобрухтом
Брухтом (від німецького - brehen - ломити, зломити) називаються всі відходи металовиробів (машин, обладнання, дроту, кутників, рейок тощо), які використовуються як сировина металургії. Склад злочину утворюють незаконні операції з металобрухтом кольорових і чорних металів, тобто організація незаконних пунктів прийому, схову або збуту металобрухту, а також прийом чи збут металобрухту без державної реєстрації або без спеціального дозволу (ліцензії) на організацію прийому чи збуту металобрухту (ч. 1 ст. 213 КК).
Незаконні операції з металобрухтом, вчинені особою, яка була раніше судимою за такий самий злочин, кваліфікуються за ч. 2 ст. 213 КК.
Незаконні операції з металобрухтом, який завідомо був здобутий злочином, наприклад, викраденням способом демонтажу електричних мереж, кабельних ліній чи їх обладнання (ст. 188 КК), умисним знищенням чи пошкодженням чужого майна (ст. 194 КК), пошкодженням шляхів сполучення чи транспортних засобів (ст. 277 КК), пошкодженням об'єктів магістральних нафто- та газопроводів (ст. 292 КК), умисним пошкодженням ліній зв'язку (ст. 360 КК), умисним знищенням або пошкодженням військового майна (ст. 411 КК), кваліфікуються за сукупністю статей 198 КК та відповідної частини ст. 213 КК.
У випадках кількаразового прийняття металобрухту від однієї особи, який завідомо був здобутий злочином, дії приймальника металобрухту стають співучастю у вчиненні цього злочину і кваліфікуються за відповідною частиною ст. 213 КК і ст. 27 КК та статтею, яка передбачає відповідальність за злочин, яким буз здобутий металобрухт.
Незаконні операції з металобрухтом вчинюється умисно і, як правило, з корисливою метою.
Відповідальність за порушення порядку проведення операцій з металобрухтом настає з шістнадцяти років.
Карається порушення порядку здійснення операцій з металобрухтом:
за ч. 1 ст. 213 КК - штрафом від ста до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами від ста до двохсот годин;
за ч. 2 ст. 213 КК - штрафом від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років.
3.7.Порушення правил здачі дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 12 грудня 1994 року «Про затвердження переліку корисних копалин загальнодержавного і місцевого значення»[26] дорогоцінними металами є платина, золото, срібло, родій, рутеній, осмій, іридій і паладій.
Дорогоцінним камінням називаються природні мінерали у сировині, обробленому чи необробленому виді. До них, зокрема, належать - алмази, рубін, смарагд, евклаз, сапфір, олександрит, хризоберил, а також перли. У необхідних випадках може проводитися експертиза для визнання тих чи інших мінералів дорогоцінним камінням.
Предметами злочину, передбаченого ст. 214 КК, можуть бути також ювелірні чи побутові вироби з дорогоцінних металів чи з дорогоцінного каміння або лом таких виробів.
Склад злочину утворюють:
- ухилення від обов'язкової здачі чи обов’язкового продажу таких предметів;
- якщо таке діяння було вчинене у великому розмірі -якщо вартість незданих чи не проданих державі дорогоцінних металів або дорогоцінного каміння перевищує п'ятсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Порушення правил здачі державою дорогоцінних металів чи дорогоцінного каміння вчинюється умисно.
Відповідальність за таке діяння настає з шістнадцяти років.
Карається порушення правил здачі дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння - штрафом від трьохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років.
3.8. Змова про зміну чи фіксування цін або примушування до їх зміни чи фіксування
Злочин, передбачений ст. 228 КК, є засобом боротьби за монополію цін, яка істотно обмежує конкуренцію і посягає на права покупців, а також руйнує вільну конкуренцію, не сприяє розвиткові ринку товарів і послуг.
Зговір про фіксування цін - це домовленість між суб'єктами підприємницької діяльності про встановлення чи підтримання монопольних цін (тарифів, скидок, надбавок, націнок) на певні товари чи послуги.
Зговір може стосуватися фіксування як підвищених цін, так і занижених з метою усунення конкурентів з ринку товарів чи послуг.
Закон України від 18 лютого 1992 р. «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» і Закон України від 26 листопада 1993 р. «Про антимонопольний комітет України» є першими законодавчими актами, спрямованими на обмеження монополізму і розвиток конкуренції товаровиробників.
З метою підтримання високих цін на товари і послуги, задля отримання максимальних прибутків від реалізації товарів і послуг, монополісти виробники примушують інших підприємців штучно підвищувати або підтримувати високі ціни. Засобами такого примушування є застосування насильства, завдання шкоди (здоров'ю, майнової, честі та гідності і т. ін.) або погрози застосування насильства.