Вступ
На сьогоднішній час політика української держави спрямовується на те, щоб забезпечити зростання ділової активності суб'єктів господарювання, розвиток підприємництва і на цій основі підвищити ефективність суспільного виробництва, його соціальну спрямованість відповідно до вимог Конституції України, утвердити суспільний господарський порядок в економічній системі України, сприяти гармонізації її з іншими економічними системами. Цим завданням сприятиме налагодження чіткого правового механізму захисту господарської системи від зловживань та застосування неправомірних механізмів з боку суб'єктів господарювання під час здійснення господарської діяльності, зокрема при виконанні господарських зобов'язань.
У зв'язку із зазначеним актуальним є дослідження питань, які пов'язані із регулюванням та юридичної відповідальності при виконанні господарських зобов'язань.
Мета даної роботи – дати правовий аналіз основним нормам господарського та цивільного законодавства, які забезпечують на даний момент захист господарських відносин, а отже і їх стабільність.
Об'єктом дослідження в цій роботі виступає господарські та збіжні з ними цивільні відносини, стосовно господарських зобов'язань, що характеризується власними ознаками, підставами та видами.
Предметом дослідження виступають суспільні відносини, що пов'язані із порядком застосування господарського та цивільного законодавства при виникненні, змінюваності, припиненні господарських зобов'язань.
Основні завдання, які ставляться в роботі, пов'язані із:
– розкриттям суті господарського зобов'язання в господарському обороті;
– формулюванням підстав виникнення, зміни та припинення господарських зобов'язань;
– визначенням підстав припинення господарських зобов'язань, певних гарантій, а також із визначенням відповідальності за невиконання.
Нормативною базою дослідження в цій роботі є Господарський кодекс України (ГКУ), а також Цивільний кодекс України (ЦКУ).
Методологічною основою в роботі є наукові методи, що ґрунтуються на вимогах об'єктивного та всебічного аналізу правових явищ.
З цією метою використовується ряд загальнонаукових методів діалектичного пізнання: методи аналізу і синтезу, індукції і дедукції, моделювання, абстрагування, прогнозування тощо.
У процесі розроблення проблеми використовувалися порівняльно-ретроспективний, формально-логічний, системно-функціональний,
структурно-функціональний, порівняльно-правовий та інші методи
дослідження.
Структура курсової роботи визначена метою і завданнями дослідження та включає в себе вступ, три розділи, висновки та список використаних джерел.
1. Загальні положення про господарські зобов'язання
1.1 Поняття та підстави господарського зобов'язання
Зобов'язання є найбільш поширеним видом суспільно-правових відносин. Суб'єкти цих відносин, щоденно багато раз вступають між собою чи організаціями в цивільні правові відносини, які називаються зобов'язально-правовими відносинами. Їх роль і значення надзвичайно зростають в умовах ринкової економіки, оскільки переважна частина підприємницьких зв'язків встановлюється саме в формі зобов'язально-правових відносин. Весь оборот товарів, починаючи з їх виробництва, транспортування, купівлі-продажу тощо, оформлюється в таку правову форму, як зобов'язання. Транспортні послуги громадян і юридичних осіб також оформлюються у формі зобов'язань. Будь-яке будівництво – промислове, цивільне, шляхове і т. п., побутове обслуговування населення й організацій, торгівля, надання речей в тимчасове користування – це також сфера зобов'язально-правових відносин.
Тобто, всі ділові зв'язки громадян між собою, громадян з будь-якими організаціями та підприємствами між собою в своїй основній масі виступають саме в формі зобов'язально-правових відносин.
Наведеного досить для того, щоб усвідомити роль, значення і місце зобов'язань в цивільному обороті. Зобов'язання як правова форма пронизує значну частину майнових відносин як у сфері підприємництва, так і в цивільному обороті в цілому.
Слід відзначити, що всі майнові відносини прийнято поділяти на дві основні групи: речові і зобов'язальні. Звідси і поділ цивільного права як галузі права на речове право і зобов'язальне право.
Речове право і предмет його регулювання ми розглянули при висвітленні питань, пов'язаних з правом власності. Згадаємо, що його зміст полягає в правовому регулюванні питань володіння, користування і розпорядження майном (речами) чи іншими правами власності.
Зобов'язальне право – це сукупність правових норм, які регулюють відносини, пов'язані з передачею майна від однієї особи до іншої, наданням майна в тимчасове користування або для виконання будь-яких робіт.
Господарські зобов'язання – це правовідносини, згідно яких одна сторона (кредитор) зобов'язується забезпечити своєчасне виконання робіт, надання послуг, передачу інших предметів угоди, а інша сторона (боржник) – виконати обумовлені або нормативно-визначені вимоги кредитора.
Зобов'язання як правове поняття складається з декількох елементів: суб'єкти зобов'язання, правовідносини між ними та його зміст. Суб'єктами зобов'язання, як і будь-якого іншого цивільно-правового відношення, може бути будь-яка фізична чи юридична особа. Сторона, яка має право вимагати від другої сторони виконання якоїсь дії, називається кредитором, а сторона, яка зобов'язана виконати вимогу кредитора, називається боржником.
Але слід мати на увазі, що зобов'язань в такому чистому виді, коли одна сторона має тільки право і ніяких обов'язків, а друга несе тільки обов'язки і немає ніяких прав – мало, але вони є. Наприклад, договір позики, в якому позикодавець має тільки право вимагати повернення позичених грошей і не несе ніяких обов'язків, а в позичальника тільки обов'язок повернути позичені гроші і фактично немає певних прав. Таке ж відношення складається при позадоговірному вчиненні шкоди – потерпілий має лише право вимагати відшкодування заподіяних збитків, а заподіювач зобов'язаний відшкодувати вчинені ним збитки.
Відповідно до ст. 173 ГКУ – господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта
(виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.
Сторони можуть за взаємною згодою конкретизувати або розширити зміст господарського зобов'язання в процесі його виконання, якщо законом не встановлено інше.
Кодекс вводить поняття господарського зобов'язання як одного з головних механізмів встановлення і регулювання стосунків між учасниками господарських відносин. Поняття господарського зобов'язання фактично є новелою у чинному законодавстві України. Дотепер зобов'язання і зобов'язальне право взагалі традиційно розглядалися більшістю дослідників лише у контексті цивільного права.
Подібне становище зумовлене застарілим науковим протистоянням між «цивілістами» і «господарниками». Перші не визнавали існування господарського права як окремої галузі права і відповідно не бачили необхідності у виокремленні такого поняття, як господарське зобов'язання.
Тепер, з прийняттям Кодексу, існування господарського права як окремої галузі права вже не викликає сумніву. Відповідно виникла необхідність у визначенні його основних інститутів, до яких належить і господарське зобов'язання. Зміст такого зобов'язання фактично становить певні права й обов'язки учасників господарських відносин, що пов'язані спільним об'єктом, а також правові механізми кореспондування між цими правами і обов'язками.
Принципово важливими є такі положення ст. 173 ГКУ:
• Кодекс допускає виникнення господарських зобов'язань не лише між суб'єктами господарювання, а й між усіма іншими учасниками господарських відносин
• Поруч із традиційним поняттям боржника у господарське зобов'язання вводиться і нове, близьке за змістом поняття – зобов'язана сторона, що включає поняття боржника як свою складову частину
• Змістом господарських зобов'язань визначено певні дії господарського чи управлінсько-господарського характеру або обов'язок утриматися від виконання цих дій
• Господарські зобов'язання поділяються на майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання1.
Стаття 174 ГКУ визначає підстави виникнення господарських зобов'язань, господарські зобов'язання можуть виникати:
безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність;
з акту управління господарською діяльністю;
з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;
внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав;
у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.
1.2 Види господарських зобов'язань
1.2.1 Майново-господарські зобов'язання