НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
“ОСТРОЗЬКА АКАДЕМІЯ”
КУРСОВА РОБОТА НА ТЕМУ:
Антимонопольна політика: суть та завдання, український та зарубіжний досвід
Кафедра фінансів
Виконав студент групи Е-21
Гузь Микола
Острог 2002
Зміст
Вступ
Розділ І. Теоретичні засади антимонопольної політики………………….3
1.1. Монополії та їх види………………………………………………….3
1.2. Умови й особливості виникнення монополій……………………….7
1.3. Суть та значення антимонопольної політики ………………………11
Розділ ІІ. Характеристика антимонопольної політики в Україні………..13
2.1. Шляхи формування антимонопольної політики в Україні…………..13
2.2. Антимонопольний комітет України…………………………………...18
2.3. Антимонопольне законодавство зарубіжних країн…………………..23
Розділ ІІІ. Застосування іноземного досвіду у формуванні антимонопольної політики України ……………………………………………………………28
Висновок …………………………………………………………………….30
Вступ
Актуальність антимонопольного законодавства сьогодні є безперечним, оскільки про порушення його постійно проводяться справи, деякі з яких набувають неабиякого розмаху.
Діяльність органів, покликаних наглядати за дотриманням антимонопольного законодавства показує, що дані порушення надають шкоди суспільству у величезних розмірах.
Необхідність постійного вдосконалення даного законодавства пояснюється тим, що фірми-порушники постійно знаходять шляхи того, як зробити свої антиконкурентні дії, або зловживання монопольним становищем законними.
Метою роботи є дослідження існуючого антимонопольного законодавства в Україні та іноземних державах.
Щоб досягти даної мети у дослідженні ставляться такі завдання:
- розкрити суть монополій, причини та особливості їх виникнення;
- дослідити негативний вплив монополій та необхідність проведення антимонопольної політики;
- аналіз антимонопольного законодавства України та деяких інших країн;
висвітлити деякі елементи іноземного законодавства, які Україна може використати для покращення діяльності у сфері недобросовісної конкуренції та зловживання монопольним становищем.
Предметом даного дослідження є антимонопольне законодавство України та інших країн.
Об’єктом дослідження є монополії, як один з типів будови ринку.
Методи, які застосовуються для проведення даної роботи є: дедуктивний, аналітичний і монографічний.
Розділ І. Теоретичні засади антимонопольної політики
1.1. Монополії та їх види
Монополією в економічній теорії називають такий тип будови ринку, в якому існує один і тільки один продавець певного товару. Будучи єдиним постачальником, підприємство монополіст (його також називають монополією) стикається із сукупним попитом всіх потенційних покупців товару в межах даного (національного чи місцевого) ринку, і в цьому значенні воно тотожне галузі [8, С.74].
В “Оксфордському словнику для ділового світу” зазначено, що монополія ¾ це “володіння торгівлею товарами чи послугами, або контроль над нею, який здійснює продавець чи продуцент”. У перекладі з грецької “монополія” ¾ “один продаж”. Монополії бувають різні. Економічні, політичні і технологічні. Глобальні і локальні. Державні і приватні. Абсолютні і відносні. Природні та штучні. Внутрішні та зовнішні. Національні та міжнародні. Монополії влади, управління та власності. Але всі їх можна звести до трьох основних: природної, адміністративної та економічної. Природна монополія ¾ це такий ринок, на якому одна фірма спроможна обслуговувати цей ринок краще і дешевше ніж будь-яка сукупність двох чи більшої кількості фірм [1,С.15].
В “Оксфордському словнику для ділового світу” зазначається: “Природна монополія ¾ монополія, за якої мінімально ефективний масштаб виробництва більший чи дорівнює загальному попиту, як наприклад, у розподілі електроенергії. Більше того, монополії можуть існувати в результаті наявності бар’єру до вступу на ринок, урядових привілеїв чи обмеженої інформації. Природні монополії вважаються найпристосованішими до служби суспільству за допомогою регулювання, оподаткування чи націоналізації”[1,С.18].
В основі природної монополії лежать особливості технології виробництва та обслуговування споживачів. Тут конкуренція неможлива, та вона й небажана. Прикладом природних монополій можуть слугувати енергозабезпечення, телефонні послуги, зв’язок, трубопровідний транспорт і т. д. Заборона або розукрупнення таких монополій є справою економічно недоцільною.
Адміністративна монополія виникає внаслідок дії державних органів. З одного боку, це надання одній або кільком фірмам виключного права на виконання певного роду діяльності. Так, англійській Ост-індійській та голландській Вест-Індійській компаніям на початку XVII ст. держава надала виняткове (монопольне) право на торгівлю з Індією. З іншого боку, це організаційні структури для державних підприємств, коли вони підпорядковуються різним підприємствам, асоціаціям. В цьому випадку, як правило, групуються підприємства однієї галузі. Вони виступають на ринку як єдиний господарський суб’єкт і між ними немає конкуренції. Так, економіка колишнього СРСР була однією з найбільш монополізованих у світі. Провідну роль відігравала саме адміністративна монополія, де основна влада знаходилась в руках всесильних міністерств і відомств. Таким чином, адміністративна монополія, що виникає в неринковому середовищі має набагато більше монопольної влади, аніж економічна.
Економічна монополія є найпоширенішою. Саме її при розгляді проблем монополізму найбільше торкаються в економічній літературі. Її поява зумовлена економічними причинами, вона настає на базі закономірностей господарського розвитку. Сучасна економічна теорія розрізняє декілька видів монополістичних станів: проста або повна (чиста) монополія, олігополія, монопсонія, олігопсонія. Повна або чиста монополія означає ситуацію коли існує єдиний виробник або продавець якогось виду продукції. Це означає, що виняткове право на володіння й розпорядження певним матеріальним чи нематеріальним благом зосереджується в одних руках. В умовах чистої монополії галузь складається з однієї фірми, тобто поняття “фірма” та “галузь” співпадають. На перший погляд така ситуація малоймовірна і, дійсно, в масштабах країни зустрічається дуже рідко. Проте, якщо вибрати менший масштаб, наприклад, маленьке містечко, то ситуація, де спостерігається чиста монополія, буде досить типовою.
Слово “монополія” має грецьке походження й означає одну покупку. Монополія - це ринок, на якому діє один покупець. Якщо покупців кілька, то відповідний ринок має назву “Олігополія”. За наявності лише одного або декількох покупців деякі з них можуть користуватись монополістичною владою, яка означає спроможність покупця впливати на ціну товару. Вона дає можливість покупцеві придбати товар за ціною, нижчою від тієї, яка б переважала на ринку з конкуренцією [5, С.322].
Олігополія - це ринок, який визначається невеликою кількістю фірм, що беруть у ньому участь. Кожна фірма олігополістичного ринку є незалежною у встановленні й обсягів виробництва. Від монополії олігополія відрізняється тим, що кожна фірма олігополістичного ринку стурбована діями конкурентів. Монополісту ж нічого остерігатись, адже у нього немає конкурентів. Економічна наука розглядає кілька видів олігополій. Якщо частки фірм на ринку різні, то така олігополія ¾ “асиметрична”. Часто об’єктом аналізу є так звана “дуополія”, тобто ринкова ситуація, у якій існують два продавці. Дуополія розглядається як спрощена форма олігополії.
Існує і така форма досягнення монопольного становища, як “утаємнена дуополія”. За “оксфордським словником для ділового світу” ¾ це “форма дуополії, за якої виробники укладають між собою таємні змови щодо фіксації цін, формулюючи таким чином фактичну монополію, і проводять переговори щодо поділу прибутків” [1,С.21].
Ринок із лише одним продавцем і одним покупцем називають двосторонньою монополією. В цьому разі важко передбачити якими будуть ціна та кількість. Двостороння монополія зустрічається рідко. Частіше зустрічаються ринки на яких декількох виробників мають певну монопольну владу і продають товар декільком покупцям, що користуються деякою монопсолічною владою. В цьому випадку монопсолічна влада покупців скорочуватиме діючу монопольну владу продавців і навпаки. Проте, загалом, монопсолічна влада наближуватиме ціну впритул до граничних затрат, а монопольна влада наближуватиме ціну до граничної цінності.
Є певні види монополій, усунення яких лише зашкодить прогресу суспільства, тому держава не лише не усуває їх , а, навпаки, сприяє їм. Це монополія на результати винахідництва, іншу творчу діяльність, а також на використання товарних знаків. Тут основну роль відіграють такі поняття, як патент, копірайт, товарний знак.
Патент - це монополія, яка надається від імені уряду і на чітко встановлених законом підставах. Патентна монополія на винахід - це монополія на технічне рішення, яке до даного винаходу не було відоме суспільству. Патент надає виняткове право його власнику виготовляти, використовувати і продавати об’єкт, у якому втілено винахід, протягом певного періоду.
Копірайт ¾ це право виготовлення (тиражування) якогось твору. Американський “Правничий словник Блека” пояснює, що копірайт ¾ це право на літературну власність, яке законодавством надається автору певної літературної чи мистецької роботи як єдиний і винятковий привілей на розповсюдження цієї роботи”. В Україні ця гілка права називається “Авторське право та суміжні права”. Копірайт ¾ це ще одна з форм монополії, але вона є неминучою і необхідною для існування суспільства, як здорового організму. Суспільство тому запроваджує копірайтну монополію, бо вважає, що шкода від неї для економічної конкуренції буде меншою, ніж втрати суспільства в інших галузях за відсутності копірайтної системи [1,С.103].