Смекни!
smekni.com

Формування конкурентних позицій регіональних систем (стр. 7 из 9)

8. Сприятлива екологічна ситуація, що робить регіон привабливим для розміщення нових робочих місць і для проживання населення. Більша частина території України характеризується критичною екологічною ситуацією. Це потребує особливого підходу до відбору найбільш екологічно безпечних технологій, а також використання спеціальної техніки. Будь-яка економія на природоохорон­них заходах призводить до значних втрат і знижує надійність конкурентних позицій регіону.

9. Наявність у регіоні надійного зовнішньоекономічного потенціалу, під яким розуміють можливість активної участі в світогосподарських зв'язках. Розвиток прикордонних територій, трансграничне співробітництво є важливим елементом Державної стратегії регіонального розвитку України на період до 2015 року. Україна має значні потенційні можливості для розвитку трансграничного співробітництва, оскільки 19 з 25 її регіонів прикордонні, а зовнішні кордони найдовші серед європейських країн. Так, за участю України створені та функціонують сім єврорегіонів на східному, західному та південно-західному кордонах: "Буг", "Карпатський", "Нижній Дунай", "Верхній Прут", "Дніпро", "Слобожанщина" і "Ярославівна". У їхній склад входять Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Одеська, Чернівецька, Чернігівська Сумська й Харківська області України. Співпраця регіонів України ведеться також в рамках діяльності міжнародних організацій - Асамблеї європейських регіонів (Одеська область), Асоціації європейських прикордонних регіонів (Волинська та Одеська області). Всі області України мають угоди про співпрацю з сусідніми територіями суміжних країн, більшість областей має також угоди про співпрацю з регіональними органами влади багатьох держав світу. Кількість таких угод коливається від однієї (Херсонська область) до 49 (Харківська область). Перетворення регіонів на активних суб'єктів економічних відносин висуває нові вимоги щодо зміцнення економічного потенціалу регіонів, забезпечення їх конкурентоспроможності на внутрішніх і міжнародних ринках.

10. Розвиненість економічної інфраструктури і визначені напрями її реформування. Ця конкурентна позиція впливає на станови­ще регіону в міжрегіональних і міжнародних торговельно-економічних відносинах. Економічна структура регіону визначає місткість внутрішнього ринку й основні напрями ввезення та вивезення товарів і послуг.

11. Економіка багатьох регіонів значною мірою залежить від ефективності функціонування декількох крупних підприємств. Це ті точки росту, які тягнуть за собою й інші галузі. Розвиток регіону може бути забезпечений також за рахунок переходу до промислових кластерів - замкнених технологічних й економічних циклів, де будуть виробники, дистриб'ютори, консалтингові фірми, фінансові установи, сертифікаційні органи тощо.

12. Розвиток туризму та рекреації. Розвиток сфери туризму має важливе значення для диверсифікації економічної діяльності. Розвиток туризму, зокрема сільського, може бути вагомим чинником зростання рівня зайнятості населення, особливо у сільській місцевості.

Результати експрес-аналізу основних показників, які поміщаються в статистичних щорічниках, дозволили виявити, що близько 150 показників даються в регіональному зрізі. При цьому визначено, що для оцінки регіональних конкурентних переваг, яку одержують на основі порівняння інформації про дані, що характеризують наявні ресурси (природні, трудові, матеріальні, організаційні, наукові та інформаційні (комунікаційні)), такими показниками можуть бути використано не більше двох десятків. Методичні підходи, покладені в основу визначення оцінки регіональних конкурентних переваг, містять у собі встановлення рангу кожної області за конкретним видом ресурсу (щорічно, за останній п’ятирічний період) і виведення підсумкової оцінки (якщо у цьому виникає потреба), на підставі якої можна достатньо обґрунтовано стверджувати: чи має той чи інший регіон конкурентні переваги. Така схема ранжирування дозволяє умовно групувати регіони і визначати, наскільки кожний з них забезпечений відповідними ресурсами і якою є тенденція їхніх змін.

Для прикладу візьмемо показники ранжирування щодо Донецької області, які наведені у табл. 1.

Таблиця 1

Показники конкурентних переваг Донецької області (ранг) *

Показники Роки
2005 2006 2007 2008 2009
1. Природні ресурси
– територія 11-12 11-12 11-12 11-12 11-12
– посівні площі сільгоспкультур 7 7 8 8 7
– площа земель лісового фонду 20 20 20 20 20
2. Люди (трудові ресурси)
– наявне населення 1 1 1 1 1
– працездатне населення (у віці 15-70 років) 1 1 1 1 1
3. Матеріальні фактори
– вартість основних засобів 1 1 1 1 1
4. Форми та методи організації виробництва
– кількість суб'єктів ЄДРПОУ 2 2 2 2 2
– кількість малих підприємств 1 1 1 1 1
– кількість об'єктів, що змінили форму власності 1 1 1 1 1
5. Наука і освіта
– кількість загальноосвітніх навчальних закладів 2 2 2 2 2
– кількість ВУЗів ІІІ-ІV рівня акредитації 2 2 2 2 3
6. Інформація (комунікаційні й транспортні системи)
– довжина залізниць 1 1 1 1 1
– довжина автомобільних доріг 5-6 5-6 5-6 5-6 5-6
– кількість міжнародних таксофонів телефонної мережі загального користування 4 4 3 2 1

*Складено і розраховано за матеріалами статистичних збірників Державного комітету статистики України.

Аналіз показників конкурентних переваг засвідчив про те, що Донецька область має найвищі показники за людськими (чисельність населення) ресурсами і матеріальними факторами. При цьому встановлено, що конкурентні переваги практично за всіма елементами продуктивних сил мають найбільш розвинені регіони. Аналіз регіональних конкурентних переваг дозволив зробити висновок, що окремі показники є незмінними, інші – відрізняються змінним характером, а треті – мають потребу в доповненні й зміні. Таким чином, наявна в статистичних щорічниках інформація не дозволяє з високим рівнем точності визначати регіональні конкурентні переваги.

Основним науковим інструментом, що дозволяє встановлювати конкурентні позиції регіонів є система послідовно обчислених індексів того самого явища з постійною базою порівняння. Прийом, покладений в основу даного методичного підходу (обчислення базисних індексів), дозволяє побачити, з якою інтенсивністю використовуються різні фактори виробництва (елементи продуктивних сил) на території даного регіону, і спробувати установити, наскільки ці фактори впливають на кінцеві результати (показники) суспільного виробництва, чи наскільки від цих факторів залежать кінцеві результати суспільної діяльності. Був проведений аналіз регіональних конкурентних позицій всіх областей України. У табл. 2 представлені показники, що характеризують конкурентні позиції Донецької області.

Таблиця 2

Показники конкурентних позицій Донецької області *

Показники Роки
2005 2006 2007 2008 2009
1. Природні ресурси
- базисні індекси обсягів продукції промисловості 1,0 1,04 1,23 1,39 1,29
- базисні індекси виробництва продукції сільського господарства 1,0 1,00 0,77 1,02 1,04
- базисні індекси виробництва продукції лісового господарства 1,0 0,97 0,83 2,30 3,17
2. Люди:
- коефіцієнти народжуваності 6,2 6,5 7,0 7,6 7,7
- коефіцієнти смертності 16,6 17,1 17,3 17,5 18,0
- рівень зареєстрованого безробіття 2,6 2,7 2,5 2,3 1,9
3. Засоби виробництва
- базисні індекси вкладення інвестицій в основний капітал 1,0 1,03 1,31 1,95 2,59
- зміна частки продукції малих підприємств у загальних обсягах реалізованої продукції (робіт, послуг) 4,8 4,4 4,1 2,8 3,3
4. Наука і освіта:
- базисні індекси змін чисельності учнів у загальноосвітніх школах 1,0 0,94 0,88 0,82 0,76
- базисні індекси зміни чисельності студентів ВНЗ III–IV рівнів акредитації 1,0 1,05 1,13 1,19 1,22
5. Інформація (комунікаційні й транспортні системи):
- базисні індекси вантажообігу автомобільного транспорту 1,0 1,18 1,32 1,37 1,49
6. Зведений показник:
- базисні індекси виробництва валової доданої вартості 1,0 1,11 1,33 1,99 2,54

*Складено і розраховано за матеріалами статистичних збірників Державного комітету статистики України.

Серед основних проблем розвитку й розміщення продуктивних сил регіонального характеру варто виділити:

¾ надзвичайно щільну концентрацію продуктивних сил у високоіндустріальних районах - Донбасі і Придніпров'ї. На шість високоіндустріальних областей - Донецьку, Дніпропетровську, Запорізьку, Луганську, Харківську, Київську припадає понад 45% основного капіталу України;

¾ невідповідність між природними й трудовими ресурсними потенціалами, з одного боку, і рівнем розвитку господарської діяльності та просторової її організації в межах економічних районів, областей, міських поселень - з іншого. Це стосується насамперед Подільського, Поліського, Південного регіонів;