У 2008р. інноваційну продукцію [] реалізовували 993 підприємства, її обсяг становив 45,8 млрд, грн.. або 5,9% загального обсягу промислової продукції (проти 40,2 млрд. грн. і 6,7% у 2007р.). Більша за середню по Україні — частка продукції, що реалізована підприємствами машинобудування (16,8%), целюлозно-паперової промисловості та видавничої діяльності (10,9%), а також металургійного виробництва та виробництва готових металевих виробів (8,4%). Більше половини всієї інноваційної продукції (58,6%) реалізовано відкритими акціонерними товариствами. Кожне третє підприємство поставляло продукцію, що була новою для: ринку України, обсяг якої склав 14,7 млрд. грн. (у 2007р. - 420 підприємств і 22,3 млрд.грн. відповідно); з них 148 підприємств експортували свою продукцію в обсязі 6,2 млрд.грн, (у 2007р. - 180 підприємств і 7,5 млрд. грн.).
Продукцію, що була новою, виключно для підприємства, реалізувала 792 підприємства, що на 6.6% більше, ніж у попередньому році. Обсяг такої продукції становив 31,1 млрд. грн, (проти 17,9 млрд. грн. у 2007р.). Майже кожне третє таке підприємство реалізовувало продукцію за межі України на загальну суму 17,5 млрд. грн ().
Для впровадження будь-якого товару, що є новим чи значно поліпшеним за його властивостями, або нового чи значно поліпшеного способу виробництва продукту, 257 підприємств придбали 603 технології в Україні та 232 - за її межами. З них 262 придбано з устаткуванням (178), 372 - результат досліджень і розробок (24), 79 - за договорами на придбання прав на патенти, за ліцензіями па використання винаходів, промислових зразків, корисних моделей (3), 50 - за угодами на придбання технологій та ноу-хау [47] (15) та 32 технології придбано разом з цілеспрямованим прийомом на роботу кваліфікованих фахівців (11).
У період з 2006 по 2008 рр. [43, 45] додатково вивчалось питання щодо інноваційної активності промислових підприємств відповідно до міжнародних рекомендацій. У цей період інноваційною діяльністю займалися 1878 промислових підприємств з 10728 обстежених, з них 1467 підприємств купували передове машинне обладнання та програмне забезпечення для створення нових або суттєво вдосконалених продуктів та процесів, 428 - здійснювали, навчальну підготовку персоналу для інноваційної діяльності, 460 - здійснювали внутрішні НДР і 264 – придбавали зовнішні НДР, 272 - займались ринковим запровадженням інновацій (з урахуванням ринкового дослідження та рекламної кампанії) та 493 підприємства займались іншими роботами для запровадження нових або суттєво вдосконалених продуктів та процесів (додаток Ж). Інновації впроваджували 1404 підприємства, у т.ч. 1063 - впроваджували інноваційну продукцію, з яких 364 підприємства - нову тільки для ринку та 863 - нову тільки для підприємства; 1026 підприємств запроваджували нові або суттєво вдосконалені виробничі процеси, з яких 948 - нові або вдосконалені методи обробки або виробництва продукції, і 86 - нові або вдосконалені методи логістики, доставки чи розповсюдження продукції та 264 - нову або вдосконалену лояльність з підтримки процесів, зокрема, системи матеріального обслуговування, операцій щодо закупівель, обліку та розрахунків. Організаційні інновації (тобто нову практику бізнесової діяльності, нові методи організаційних робочих зобов'язань або організацію зовнішніх стосунків) [31] запроваджувало 415 підприємств; нові маркетингові концепції та стратегії - 408 підприємств.
За період 2000-2007 рр. майже 40 % загального обсягу нових технологій, необхідних для модернізації вітчизняної промисловості, було придбано за межами України, з них: 29% - патенти і ліцензії, 10,6% - результати досліджень і розробок, 52% - нові технології, «ноу-хау», 42,8% - устаткування. В окремі роки ці показники були навіть значно вищими ().
Найбільші запозичення іноземних технологій здійснювались в галузях економіки, які традиційно мають в Україні достатньо розвинену виробничу і наукову бази. Так, у 2007 році хімічна і нафтохімічна галузі придбали за межами України 32% нових технологій, галузь металургійного виробництва - 18,4 %; машинобудування -35,6% ().
Таким чином, [44] вітчизняні підприємства підтримують не власну науку, а, фактично, фінансують закордонних інноваторів. Тільки за 2007 рік обсяг технологічних запозичень оцінюється у 3,7 млрд. грн., а за 2005-2007 роки - у 8,3 млрд. грн. ().
Майже [] п'ята частина наукового потенціалу України працює на закордонні замовлення (2001 р, - 22,4%, 2002 р. - 26,2 %, 2003 р. - 24,3 %, 2004 р. -21,4 %, 2005 р, -24,4 %, 2006 р- -19,4 %, 2007 р. - 15,9 %). В галузі технічних наук ця частка у 2007 році склала 24,6%, в секторі галузевої науки - 27,2 %, в інститутах Міністерства промислової політики - 41,4%. Тобто, це саме той сегмент науки, який мав би більш плідно сприяти технологічній модернізації вітчизняної промисловості ().
Всього за 2001-2007 роки кошти іноземних замовлень в структурі джерел фінансування наукових і науково-технічних робіт склали майже 6,3 млрд. грн., або 23 % від загального обсягу фінансування. Іноземні замовники 90 % своїх коштів спрямовують в технічні науки, галузевий сектор і інститути, що підпорядковані передусім Мінпромполітики [].
З одного боку іноземне замовлення підтримує українську науку, зокрема галузеву, з іншого — Україна в особі розробників втрачає авторські права та домінуючу частку доданої вартості створеної інтелектуальну власність. Економіка країни втрачає ринковий сегмент реалізації інноваційної продукції і інноваційну чутливість у формуванні національної інноваційної стратегії [30].
Однією із проблем є також неврегульованість базових питань при укладанні ліцензійних угод на трансфер технологій (перш за все, права власності, економічна доцільність, інвестиція), яка призводить до негативного досвіду участі України в цьому процесі [].Підприємці мало зацікавлені у підтримці виконавців вітчизняних наукових досліджень та у використанні українських інноваційних технологій саме із-за недостачі матеріальних ресурсів для збереження потенціалу науки і її досягнень, отриманих в попередні роки, відсутності зростання імпорту технологій.
Аналіз багатьох інвестиційних проектів [] показує, що, в основному, відбувається трансфер західних управлінських і підприємницьких методик, в той час як передача технологій відповідних виробничих процесів сучасного рівня досить обмежені. При цьому, іноземні інвестори досить часто передачу технології здійснюють шляхом надання морально застарілого обладнання.Іноземні структури створюють в Україні «благодійні фонди», науково-технічні центри, бізнес-інкубатори, керуючись ключовим фактором - низькооплачувані, але високої якості українські наукові ресурси. Тому, у рамках багатьох ТНК, що працюють на українському ринку, на відміну від пануючої думки, технології передаються не з Заходу на Схід, а навпаки зі Сходу па Захід.
Відтак, якщо вдосконалювати механізми державного регулювання міжнародного трансферу технологій через розробку комплексного документа з міжнародним науково-технічним співробітництвом, то підвищимо ефективність і забезпечимо активізацію процесів укладання двосторонніх міждержавних угод [].
Останнім часом [] витрати на інновації в промисловості отримали стійку тенденцію до зростання. У 2007 році обсяг таких витрат перевищив рівень 2001 року у 5,5 рази. Це свідчить про те, що інноваційна діяльність в системі заходів піднесення економіки набуває все більшої увага з боку підприємців. Ще одним підтвердженням такої тенденції можна вважати досить високу частку власних коштів . підприємств у структурі витрат на інноваційну діяльність за джерелами фінансування (2007р. -73,7%).
Кадровий потенціал є одним із головних стимулів науково-інноваційного забезпечення промисловості []. Інноваційний успіх, майже завжди, починається з виникнення ідеї, їх пропонують найбільш творчі особистості - винахідники, автори та власники ОПТВ. Чисельність науковців в промисловості має регресивний характер, У 2007 році вона склала 13,7 тис. осіб, що, майже вдвічі, менше, ніж було у 2001 році (25,6 тис). Деякою заспокійливою обставиною в оцінці наслідків такої динаміки може слугувати лише зростаюча продуктивність творчої праці. Обсяг виконаних наукових і науково-технічних робіт в розрахунку на 1000 фахівців, зайнятих у науковій діяльності, у 2007 році перевищив рівень 2001 року у 2,9 рази (2001 р. -35,3 мли. гри., 2007 р. - 101,7 млн. грн.).
Проте, навіть при зростаючій творчій віддачі тенденція скорочення інтелектуального кадрового ресурсу, як із загальносистемних позицій, так ї з позицій конкретної галузі, не може вважатися такою, що сприяє переходу країни до економіки знань і побудові постіндустріального суспільства.