Курсова робота
на тему:
Сучасна макроекономічна політика стабілізаціїв Україні
.
Вступ.
Розділ 1. Особливості макроекономічної ситуації в Україні.
1.1. Теорія та Практика
1.2. Макроекономічна основа та економічне зростання
2. Процеси в економіці України.
2.1. Бюджет країни
2.2. Податкова система
2.3. Інвестиційна політика
Висновок
Список літератури
Вступ
Економіка – це наука емпірична, пов’язана безпосередньо з практикою. Кожний з нас, незалежно від підготовки, повсякденно стикається з економічними явищами. Всі ми працюємо: створюємо матеріальні та духовні цінності, підвищуємо свою кваліфікацію, отримуємо прибутки, стежимо за цінами, є споживачами. Економіка вивчає економічну людину, її дії та інтереси.
Економіка покликана визначати, як максимально ефективно використати обмежені ресурси – природні запаси, капітали, трудові резерви. Включає в себе набір аксіом і доказів, придатних для аналізу в будь яких конкретних умовах.
У економіки є особлива відмінність від точних і природних наук: вона має справу не з окремою людиною на незаселеному острові, але з членом суспільства, схильного до впливу традицій, національного менталітету і політичних інститутів. Інструментарій економіста має питому національну специфіку.
ХХ століття було в історії економічної думки етапом макроекономіки. Велика система – це не тільки безліч малих підсистем – фірм та галузей, але вже і нова якість. Її діями управляють інші механізми. Макросистема не може бути описана категоріями мікросистеми (ціною, прибутком, конкуренцією). Тут необхідні нові макропоказники, нові методики та інструменти.
Макроекономічний аналіз стає основою державної політики, розробки програм, виборчої (“крапкових”) методів впливу.
Основні об’єкти державного регулювання: економічний цикл; секторальна, галузева і регіональна структура господарства; умови накопичення капіталу; зайнятість; грошовий обіг; платіжний баланс; ціни; умови конкуренції; підготовка та перепідготовка кадрів.
Суть державної антициклічної політики. Або регулювання господарської кон’єктури, полягає в тому, щоб під час криз і депресій стимулювати попит на товари і послуги, капіталовкладення і зайнятість. Для цього приватному капіталу надають додаткові фінансові пільги, збільшуються державні витрати та інвестиції. В умовах тривалого і бурхливого підйому в економіці країни можуть виникнути небезпечні явища – розсмоктування товарних запасів, зростання імпорту і погіршення платіжного балансу, перевищення попиту на робочу силу над пропозицією і звідси необґрунтоване зростання заробітної плати і цін. У такій ситуації, задача державного регулювання економіки – призупинити зростання попиту, капіталовкладень і виробництва, щоб по можливості скоротити перевиробництво товарів і перенакоплення капіталів і таким чином, зменшити тривалість можливого спаду виробництва, інвестицій і зайнятості в майбутньому.
Найважливішим об’єктом державного регулювання економіки є накопичення капіталу. Виробництво, привласнення і капіталізація прибутку завжди служать головною метою господарської діяльності в ринковій економіці, тому державна економічна політика заохочення накопичення насамперед відповідає економічним інтересам суб’єктам господарства.
Регулювання зайнятості – це підтримка нормального з точки зору ринкової економіки співвідношення між попитом і пропозицією робочої сили. Співвідношення це повинно задовольняти потребу економіки в кваліфікованих і дисциплінованих працівниках, заробітна плата яких служить для них достатньою мотивацією до праці. Однак співвідношення між попитом і пропозицією не повинне вести до надмірного зростання заробітної плати, яке може негативно відбитися на національній конкурентноздатності.
Пряме державне господарське регулювання здійснюється коштами бюджетної політики. Державний бюджет – це річний план державних витрат і джерел прибутків їх фінансового покриття.
Головним інструментом мобілізації фінансових коштів для покриття державних витрат є податки. Вони також широко використовуються для впливу на діяльність суб’єктів господарства. Це фіскальна роль податків. Але головна роль податків – регулююча. Державне регулювання за допомогою податків залежить у вирішальній мірі від вибору податкової системи, а також від видів і розмірів податкових пільг.
Розділ 1. Особливості макроекономічної ситуації в Україні
1.1. Теорія та Практика
Україна - одна з найбільших держав світу по чисельності населення і території, індустріальному рівню, з питомою вагою обробляючої промисловості майже в 40% ВВП, унікальними по родючості грунтами.І проте країна вже десять років переживає дуже серйозні трудності.Варто нагадати, що в період з 1991-1999 роках ВВП скоротився на 60%, а валові капітальні інвестиції - на 80%.[5x8]
Негативні процеси, котрі відбуваються в країні не ставлять під загрозу необхідність ринкових перевтілень.У нас є багатий досвід паралельного існування двох різних економічних систем.Планова система виявилася здібною до прориву в окремих напрямах, але в змаганнях на тривалу дистанцію ринкова економіка показала відмінні результати.Перехід України до ринку співпав зі зміною орієнтирів в розвитку світової економіки.
Перед країною відкрився шлях минути хворобливий етап трансформації директивної економіки в ринкову, але в цей час виникає перший парадокс розвитку.
Значення цього парадокса полягає в тому, що він лежить в області реформування і практики застосування в країнах з перехідною економікою.При цьому склалися дві версії трансформації:
1. Прихильники цієї версії затверджують, що просування до ліберального сус
пільства при всіх інших умовах забезпечить швидке відродження і притоку но
вих інвестицій(країни Польща, Литва, Латвія, Чехія).
2. Ця версія пов'язана з несистемністю і половинчатістю реформ, що породжує ко-
рупію і розквіт тіньового сектора економіки.
В Україні досі йдуть спори про вибір однієї з версій розвитку.Всі ці дебати так і не привели до яких-небудь остаточних висновків.Але стало ясно, що в країні були усунені витрати державного монополізму, тобто не ефективного розподілу обмежених ресур-сів.Але в також час ми зіткаємося з проблемою надмірної само відчуження держави з сфери макроекономічного регулювання.До речі, дуже детально таку ситуацію описує французький інституціоналіст Робер Буайе в книзі "Теорія регуляції".Ось витримка з тексту: " заборона комуністичної партії, відмова від планування, приватизація автоматично не приводять до виникнення ринкової динаміки.Зовсім навпаки, виникає нерівність в доступі до ресурсів, до інформації, до політичної влади, що створює умови для нових монополій і веде до повсюдного поширення практики двосторонніх операцій, а аж ніяк не породжує гнучкий механізм пристосування загальної суми анонімних пропозицій і анонімних попитів".
Таким чином наші реформатори думали, що вони ведуть країну до рівня найбільш розвинених країн, але сьогодні вже немає упевненості в тому, що віртуальні інститути ринку і демократії можуть повністю пояснити походження багатства.
Мимовільно задаєш собі питання: може бути помилка міститься в джерелах, коли все зводилося тільки до вільної конкуренції і приватної власності в дусі А.Сміта, тобто до мікроекономічної моделі.З механізму випали макроекономічні проблеми, такі як інтеграція продуктивних сил, пропорцій економіки. Політична економія мануфактури з її культом "невидимої руки" ринку була накладена на багато які виробничі підприємства.
А тепер подивимося на іншу проблему, яка властива моделі ринкової трансформації України.Це байдужість до проблеми бідності.Відомий американський економіст Лестер Туроу відмічає: " історія також вчить нас, що версії капіталізму, основані на виживанні найбільш пристосованих, на практиці не працюють.
Економіка вільного ринку, що існувала в 20-ті роки, розвивалася у час "великої депресії", і уряду довелося її перебудувати.
Можливо, капіталізм, де "виживають найбільш пристосовані", все-таки здійснимо, але ніхто ще не намагався це зробити.Потрібно також мати на увазі, що держава загального добробуту була влаштована зовсім не шаленими лівими.Його будівниками були майже у всіх випадках проінформовані аристократичні консерватори(Бісмарк, Черчиль, Рузвельт), що прийняли політику соціального забезпечення не для того, щоб зруйнувати капіталізм, а щоб врятувати його, захистивши середній клас".
Більш того надто ортодоксальні ринкові версії загрожують навіть західному капіталізму.З цим погоджується відомий західний фінансист Джордж Сорос, який вважає, що ринковий фундаменталізм являє собою велику загрозу відкритому суспільству, чим будь-яка тоталітарна ідеологія, а ринкові сили, якщо їм надати повну владу, навіть в чисто економічних і фінансових питаннях, викликають хаос, і зрештою можуть привести до падіння світової системи капіталізму.У перехідних же економіках ринкова трансформація не може відбуватися без системи стримок і противаг, примусової влади держави, його тісної співпраці з великим корпоративним сектором, що оптимізує витрати виробництва і обігу.
Передусім нам треба засвоїти головний урок ринкових реформ: економічне зростання грунтується на системі "накопичення капіталу - розширення попиту -зростання зайнятості і виробництва - зростання бюджетних прибутків - скорочення бюджетного дефіциту і дефіциту платіжного балансу - зниження інфляції". Внутрішнє споживання -життєзабезпечуючий чинник для будь-якої економіки.
Однієї з головних причин, по яких в основних економічних секторах склалися низькі і негативні темпи розвитку, пікові рівні рівні безробіття і зовнішнього боргу, так це теоретична некоректність реформ, що проводяться.