Заощадження та інвестиції в умовах розвитку ринкової економіки (стр. 2 из 12)

В аналізі заощадження важливу роль відіграє такий показник, як середня схильність до заощадження. Частку, або відсоток заощадження у використовуваному доході називають середньою схильністю до заощадження (APS).

Особливість інвестиційного процесу полягає в тому, що інвестиції являють собою потік ресурсів у поточному періоді з метою збільшення запасу капіталу в майбутньому. Тобто, при формуванні інвестиційних планів суб’єкти мають справу з деякою глибиною тимчасового горизонту планування, тому що між моментами інвестування та одержання вигод існує деякий інтервал. Звідси, інвестиції – це довгострокове вкладення економічних ресурсів із метою створення й одержання чистих вигод у майбутньому.

Під інвестиційним попитом розуміють попит підприємців на блага для відновлення зношеного і приросту реального капіталу.

Рис.1.2 Графік інвестиційного попиту

Аналізуючи структуру інвестування в ній вирізняють структуру виробничу, технологічну, відтворювальну та територіальну.

Виробнича (галузева) структура інвестицій показує їхній відсоток, який скеровує у різні галузі національної економіки; вона характеризує її майбутню структуру. Технологічна структура інвестицій відбиває співвідношення витрат на будівельно-монтажні роботи та на придбання устаткування, машин, інструментів. Що більша частка активної частини інвестицій, то вища ефективність інвестування. Відтворювальна структура інвестицій є відношенням між вкладеними у нове будівництво та технічним переозброєнням і реконструкцією наявних підприємств. Інвестиції в технічне переозброєння і розширення наявних підприємств є ефективніші, ніж у нове будівництво. Територіальна структура інвестицій відображає співвідношення між обсягами інвестування в різні регіони країни.

Оскільки заощадження тісно пов’язані із споживаннями, то в умовах стабільного економічного розвитку гранична схильність до споживання (MPC) має тенденцію до зниження, а гранична схильність до заощадження (MPS) – до зростання. В умовах інфляції спостерігається інший процес, а саме: MPC має тенденцію до збільшення, а MPS – до зменшення. При нестабільному економічному стані, відсутності захищеності вкладів від інфляції населення починає збільшувати споживання, особливо товарів тривалого використання. Окремим видом заощадження в таких умовах є придбання населенням таких товарів, як ювелірні вироби, хутро, автомобілі, дачі тощо.

На заощадження, споживання та інвестиції можуть впливати недохідні фактори, а саме:

─ багатство, під яким розуміють як нерухоме майно, так і фінансові засоби, що їх має населення;

─ податки, які сплачуються частково;

─ рівень цін;

─ відрахування на соціальне страхування. Чим краще соціальне забезпечення, тим менші заощадження домашніх господарств протягом життя;

─ очікування – якщо вони несприятливі, то господарства змушені робити закупки наперед, що у поточному періоді збільшує споживання, зменшує заощадження та призводить до зростання інвестицій.

─ споживча заборгованість. Коли вона зросла, то в поточному періоді домашні господарства будуть змушені зменшити споживання і заощадження, зростуть інвестиційні вкладення, і навпаки;

─ відсоткова ставка. Зміна ставки відсотка впливає на співвідношення між поточним і майбутнім споживанням, заощадженням та інвестиціями. Збільшення ставки відсотка збільшує витрати, тобто зростає споживання і скорочуються заощадження, тому обсяг інвестицій також скорочується.

Економісти приділяють багато уваги рівневі заощаджень та інвестицій, оскільки заощадження є єдиним джерелом інвестицій, від яких залежить економічний розвиток країни.

Основним заощадником в економіці є домогосподарства, які заощаджують певний відсоток використовуваного доходу. Заощадження домогосподарств називають особистими заощадженнями. Відношення особистих заощаджень домогосподарств до ВВП називають рівнем особистих заощаджень.

Окрім домогосподарств, заощаджують також ділові підприємства. До заощаджень підприємств належать нерозподілений прибуток та амортизація. Особисті заощадження разом із заощадженнями підприємств називають валовими приватними заощадженнями. Якщо із цих заощаджень вирахувати амортизацію, то отримаємо такий показник, як чисті приватні заощадження. Відношення валових (чистих) приватних заощаджень до ВВП називають рівнем валових (чистих) приватних заощаджень.

Також заощадником є держава. Якщо державні надходження перевищують державні видатки, то уряд зводить бюджет із профіцитом, і державні заощадження є додатними. І навпаки, якщо державний бюджет дефіцитний, то державні заощадження від’ємні. Суму валових приватних і державних заощаджень називають валовими національними заощадженнями. Вирахувавши із них амортизацію, отримуємо чисті національні заощадження. Зрозуміло, що від’ємні державні заощадження зменшують національні заощадження. Відношення валових національних заощаджень до ВВП називають рівнем валових національних заощаджень. Відношення валових національних заощаджень до ВВП називають рівнем валових національних заощаджень.

З метою більш детального вивчення змісту інвестицій їх класифікують за певними ознаками:

1. За об’єктами вкладання коштів (майна) розрізняють інвестиції реальні та фінансові.

Під реальними інвестиціями розуміють вкладення коштів у реальні активи─матеріальні та нематеріальні інновації). Фінансові інвестиції – це вкладення коштів у фінансові інструменти (активи), переважно цінні папери.

2. За характером участі у справах підприємства розрізняють прямі та портфельні інвестиції. Згідно Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” пряма інвестиція – це господарська операція, яка передбачає внесення коштів або майна в статутний капітал юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою. До прямих інвестицій також можна віднести безпосереднє внесення будь-яких цінностей на основі договору інвестицій. До прямих відносять такі інвестиції, що формують більше 10-25 % капіталу фірми та дають право на участь в управлінні підприємством. Портфельні інвестиції – це господарська операція, яка передбачає придбання цінних паперів, деривативів та інших фінансових активів за грошові кошти на фондовому ринку.

3. За періодом інвестування інвестиції поділяють на короткострокові, довгострокові. Короткострокові інвестиції – це інвестиції, на період до одного року. Довгострокові інвестиції – це інвестиції на період більше одного року, зокрема, це вкладення в основне виробництво, інноваційну діяльність, цінні папери строком погашення більше 1 року та інше.

4. За формами власності інвесторів – приватні, державні, іноземні та спільні. Приватні інвестиції здійснюють фізичні особи, а також юридичні особи з приватним капіталом, державні – державні та місцеві органи влади, державні підприємства з бюджетних фондів, іноземні – фізичні та юридичні особи іноземних держав, спільні – суб’єкти певної держави та іноземних держав.

5. За регіональною ознакою інвестиції поділяють на внутрішні інвестиції, які здійснюють в об’єкти інвестування в межах держави, та зовнішні – поза її межами.

Отже, інвестиції – це вкладення у капітал, тобто видатки на виробництво і нагромадження капітальних благ. Заощадження – це та частина доходу, яка в поточному періоді не споживається[46].

Джерелом фінансово-інвестиційних ресурсів є заощадження. Це означає, що у підсумку роль фінансових обмежень інвестицій відіграють заощадження. В ринковій економіці заощадження дорівнюють тій частині наявного доходу, яка залишається після здійснення витрат на споживання. Сукупність рішень та відповідних дій, скерованих на перетворення заощаджень у інвестиції, називають інвестиційним процесом, або інвестиційною діяльністю[35].

Для характеристики інвестицій та заощаджень використовують різні напрями їх аналізу, зокрема визначають рівень і структуру інвестування та заощадження, віддачу на інвестиції та заощадження.

1.2 Структура заощаджень та їх трансформація в інвестиції

Важливу роль у збалансуванні грошового обороту, а також попиту і пропозиції на грошовому ринку відіграють заощадження та інвестиції. Це обумовлює необхідність більш докладно розглянути їх сутність та взаємозв’язок.

Джерелом фінансово-інвестиційних ресурсів є заощадження. Це означає, що у підсумку роль фінансових обмежень інвестицій відіграють заощадження. В будь-якій економіці заощадження дорівнюють тій частині наявного доходу, яка залишається після здійснення витрат на споживання.

Зважаючи на рівняння S = s · Y розглянемо зв’язок між доходом та інвестиціями. По-перше, оскільки заощадження як джерело інвестицій є функцією від доходу, то зростання доходу збільшує фінансово-інвестиційні ресурси, а його зменшення скорочує ці ресурси. Це означає, що інвестиції опосередковано залежать від доходу. По-друге, динаміка доходу є індикатором ділової активності в країні. Зростання доходу свідчить про зростання сукупного попиту, для задоволення якого потрібно нарощувати основний капітал і збільшувати чисті інвестиції.

Аксіомою є те, що заощадження слугують єдиним джерелом фінансування інвестицій. Тому слід визнати аксіоматичним і те, що між заощадженнями та інвестиціями має спостерігатися рівновага, тобто S=I. Але для правильного розуміння цього положення потрібно враховувати, що заощадження є не чинником інвестиційного попиту, а лише його фінансовим обмеженням. За таких умов жорсткої залежності між заощадженнями та інвестиціями у кожному окремому поточному періоді бути не може. Вона проявляється лише за тривалий період. Іншими словами, рівновага між заощадженнями та інвестиціями є не абсолютним законом, а законом-тенденцією.