У разi, якщо податкова система краiни мас труднощi з адаптацiсю до iнфляцiйних процесiв, виникають такi складнi проблеми:
По-перше, iз зростанням рiвня цiн частка податкових виплат у загальному обсязi реальних доходiв збiльшусться, породжуючи, таким чином, ефект прогресивного зростання податкiв. Якщо б податки знаходилися у постiйнiй пропорцii до номiнальних доходiв незалежно вiд розмiру останнiх, у цьому не було б нiякоi проблеми, оскiльки в такому разi люди сплачували б однаковий, не залежний вiд рiвня цiн вiдсоток своiх доходiв у виглядi податкiв. Але, оскiльки, норма оподаткування при використаннi його прогресивноi форми мас тенденцiю зростати разом з рiвнем номiнальних доходiв, то iнфляцiя, призводячи до збiльшення номiнальних доходiв, тим самим збiльшус й частку податкiв у складi реальних доходiв.
Друга проблема пов’язана з оподаткуванням капiталу. Ця проблема дуже складна проблема, оскiльки зростання капiталу, пов’язане з приростом ринковоi вартостi активiв, реагус на iнфляцiю бiльш оперативно, нiж реальнi прибутки на цей капiтал. Жоднiй краiнi не вдалося досягти суттсвого успiху у нейтралiзацii наслiдкiв впливу iнфляцii на оподаткування капiталу. Деякi фахiвцi у сферi податкiв навiть вважають, що найбiльша шкода вiд iнфляцii полягас саме у тому, що вона збiльшус фактичне оподаткування капiталу.
Подiбна проблема оподаткування виникас й по вiдношенню до доходiв у вигдядi вiтсоткiв на капiтал. Вiзьмемо простий приклад. Припустимо, що iнфляцiя збiльшусться з 5 до 10% й вiтсотковi ставки зростають разом з iнфляцiсю в пропорцii один до одного,як це й припускасться залежнiстю Фiшера. Iз збiльшенням номiнальноi вiтсотковоi ставки на 5 пунктiв реальна вiтсоткова ставка до сплати податкiв не змiнюсться. Але, якщо номiнальний доход на вiтсотки оподатковусться в розмiрi, скажiмо, 28%, то уряд забирас у виглядi податку 1,4 вiтсоткового пункту(0,28 5%) з сукупних п’яти пунктiв iнфляцiйноi надбавки, скорочуючи, таким чином, реальну суму доходiв по процентах пiсля сплати податкiв, що отримують кредитори. У цьому разi кредитор фактично несе збитки в наслiдок дii iнфляцii, тодi як уряд мас зиск. Такi умови дестимулюють кредиторiв, що й с одним з негативних ефектiв iнфляцii.
Слiд вiдмiтити, що теоретично можливим с бiльш швидке зростання вiдсотковоi ставки до сплати податкiв нiж збiльшення iнфляцii, що зберiгас реальну вiдсоткову ставку постiйною.
Як бачимо, навiть очiкувана iнфляцiя викликас втрати в економiцi, якщо iнститути влади адаптованi до неi не повнiстю. Подiбнi втрати стають особливо iстотними в умовах контролю ставки банкiвського проценту, неадекватного оподаткування доходiв й прогресивного зростання податкових ставок, що збiльшують податковi платежi. Пiд адекватним оподаткуванням в умовах iнфляцii
масться на увазi такий метод зтягування податкiв, за якого не оподатковусться iнфляцiйний компонент приросту активiв. Розглянутий вище негативний вплив iнфляцii на податкову систему, змусив багато краiн “iндексувати” податковi закони, щоб запобiгти збiльшенню податкiв, яке спричинясться iнфляцiсю. Так було проiндексовано у 80-х роках частину податкового кодексу США.
Використання “стримуючоi” податково-бюджетноi полiтики с одним iз шляхiв усунення загрози iнфляцii. Державний бюджет на наступний рiк може бути складений таким чином, щоб скорочення обсягу державних закупок й замовлень посднувалося iз збiльшенням чистих податкiв, компенсуючи очiкуване пожвавлення сукупного попиту у приватному секторi економiки. Правильне песднання скорочення обсягу державних замовлень, трансфертних виплат та пiдвищення податкiв втримас криву сукупного попиту у бажаному положеннi AD, а економiчну систему-в станi стабiльностi.
Полiтика податкового регулювання доходiв (TIP) орiснтована на використання податкiв i створення у фiрм та робiтникiв стимулiв не пiднiмати цiни й зарплату.
TIP-це система, при якiй за допомогою податковоi системи фiрми й зайнятi на них робiтники заохочуються або наказуються в залежностi вiд зростання рiвня цiн й зарплати.
Розглянемо цiновий рiзновид TIP.Фiрмам повiдомлясться,
що рiвень сплачуваних iми податкiв залежить вiд зростання цiн на iх продукцiю. Наприклад, пiдвищення цiн до 5% не викликас нiяких штрафних санкцiй, за кожний наступний вiдсотковий пункт уряд збiльшус ставку оподаткування. Податкова ставка може збiльшуватись, скажiмо на 2 пункти (з 25 до 27%) за кожний вiдсоток приросту цiн на продукцiю фiрми.
За умов реалiзацii такоi полiтики пiдвищення цiн коштуватиме фiрмам надто дорого. Отже, в них з’являсться стимул не допускати значного збiльшення цiн. Зростання цiн по всiх фiрмах, таким чином, буде меншим, й темпи iнфляцii скоротяться. Подiбний механiзм може бути реалiзований й у вiдношеннi зарплати.
Скорочення податкiв у свiтi “концепцiї пропозицiї”.
Як вiдомо, будь-яке втручання в функцiонування економiки, що затримус пересування кривоi сукупного попиту вгору або змушус ii зсуватися вниз вiдносно кривої сукупноi пропозицii буде стримувати темпи iнфляцii. Аналогiчного ефекту можна було б досягти, якщо б було можливо вплинути на сукупну пропозицiю. Такий пiдхiд до економiчноi практики став вiдомим як “концепцiя пропозицii”.
Малюнок 4 iлюструє, яким чином економiчна полiтика “концепцiї пропозицii” мала б сприяти усуненню iнфляцii. Економiчна система спочатку знаходиться у станi рiвноваги на довгостроковому iнтервалi в точцi E . Якщо не вiдбувається нiяких змiн з боку сил, формуючих пропозицiю в економiчнiй системi, то пересування кривоi сукупного попиту з AD до AD1 перевело б економiчну систему в точку Е -в новий стан рiвноваги на короткостроковому iнтервалi. В економiчнiй системi виникла б iнфляцiя.
Однак припустимо, що в той момент, коли пересувасться крива сукупного попиту, економiчна полiтика у рамках “концепцii пропозицii” досягас мети пiдвищення природного рiвня реального обсягу виробництва до Q1. Це вiдповiдало б перемiщенню кривоi сукупноi пропозицii на довгостроковому iнтервалi iз положення n у положення n1. Якщо не вiдбувасться нiяких змiн в очiкуваному рiвнi цiн на фактори виробництва, то разом з нею зсунеться праворуч до AS1 й крива сукупної пропозицiї на короткостроковому iнтервалi. При умовi вказаних пересувань кривоi пропозицii, економiчна система досягне новоi рiвноваги в точцi Е , запобiгши при цьому будь-якому пiдвищенню цiн.
P n n1 мал.4
AS1
AS AD AD1
0 Q Q Q
Основне питання полягає в тому, яким чином здiйснити бажане збiльшення природного рiвня реального обсягу виробництва. Прибiчники “концепцii пропозицii” як один iз способiв досягнення цього результату розглядають змiнення у податковiй полiтицi. Вони звернули увагу на те, що на протязi 70-х рокiв вiдбулося припинення зростання природного рiвня реального обсягу виробництва у США. Головною причиною такого стану речей, на думку прихильникiв “концепцiї пропозицiї”, стала дiюча в США податкова система. Вона нiяким чином не сприяла розвитку процесiв накопичення та iнвестування, а також зацiкавленостi у високопродуктивнiй працi. Iнфляцiя ще бiльш посилила проблему. Не тiльки корпорацii i дуже заможнi люди страждали вiд високих податкiв. Посднана дiя iнфляцii, прогресивного податку на доход вводила звичайних робiтникiв, що отримують зарплату, в групи, що оподатковуються за бiльш високою ставкою. Основою економiчноi програми прибiчникiв “концепцiї пропозицiї” стала детально обмiркована послiдовнiсть дiй по зменшенню ставок оподаткування. По-перше, мав бути знижений податок на доход громадян, що посилило б трудову мотивацiю робiтникiв. По-друге, планувалося реформувати систему податкiв на доходи вiд прирiсту капiталу та ввести рiзноманiтнi податковi стимули (пiльги для пiдприємств, що збiльшують обсяги виробництва)-це стимулювало б накопичення та iнвестицii. По-третє, практика iндексацii мала розповсюдитись на всю податкову систему для того, щоб ставки податкiв не пiдштовхувались iнфляцiєю.
б) Регулювання цiн в умовах iнфляцiйноi нестабiльностi
Надзвичайно важливу роль грає державний контроль над цiнами, особливо в умовах кризи економiки i виходу з неї.
Пiд контролем над цiнами розумiють будь-яку послiдовнiсть цiлого ряду заходiв - вiд помiрних обмежень до примусового встановлення верхнiх границь зростання цiн, що проводяться у рамках економiчноi полiтики.
Одним з пiдходiв є перевiрений у свiтовiй практицi метод тимчасового заморожування цiн й надалi iх часткового перегляду. Вiн полягає у забороненнi пiдвищувати цiни вище визначеного рiвня, без спецiального на те дозволу. За граничний рiвень цiн може бути прийнятий той, що iснував на протязi базового перiоду перед “заморожуванням”. При цьому пiдвищення цiн вважається допустимим, якщо, наприклад, воно було пов’язано з ростом цiн на iмпортнi вироби (тобто коли збiльшення витрат неможливо контролювати); недопустимим-якщо його причиною стало невиправдане пiдвищення зарплати, що стимулювало пiдприємцiв самим обмежувати зростання заробiтної плати.
Заморожування цiн дозволяє долати iнфляцiйнi очiкування населення, господарюючих суб’єктiв, кредитної cистеми, внести деяке заспокоєння в економiку.
В ролi альтернативи прямому державному регулюванню цiн iнодi розглядаються картельнi згоди про цiни, якi можуть зiграти позитивну роль, якщо однiсю з сторiн, що беруть в них участь буде Уряд, що забеспечус загальну узгодженiсть цiн.
МАКСИМАЛЬНИЙ РIВЕНЬ ЦIНИ являє собою законодавчо встановлену максимальну цiну, яку продавцю дозволяєтся запрошувати за свiй товар або послугу.
В широких масштабах максимальнi рiвнi цiн, або загальний контроль за цiнами, застосовуються для обмеження iнфляцiйних процесiв в економiцi.
На приклад, економiчне процвiтання обумовлюс пересування кривоi попиту на даний вид товару праворуч, так що, як показано на рис.1, рiвноважна, або ринкова цiна дорiвнюс Р. З одного боку швидке зростання цiн на товари сприяє розвитку iнфляцiї, з iншого-виключає з числа покупцiв товару тих споживачiв, чиi грошовi доходи не встигають за швидким зростанням цiн.