Для більш детального дослідження Карпатського економічного району, особливу увагу потрібно звернути на основні питання щодо розміщення продуктивних сил економічного району.
Економічне зростання та реалізація потенційних можливостей будь-якої господарської системи значною мірою залежить від того, наскільки раціонально розміщені її продуктивні сили. Врахування специфіки територіальної організації продуктивних сил у практиці господарювання дозволяє досягти значної економії суспільної праці, істотно покращити структурні параметри економіки та її основні макро- і мікроекономічні показники.
Необхідно відзначити принципову відмінність предмета і об'єкта вивчення курсу розміщення продуктивних сил від інших, пов'язаних з ним дисциплін, а також особливості сучасного трактування складу продуктивних сил регіону та існуючих підходів до їх дослідження. Розміщення продуктивних сил як важлива галузь економічної науки вивчає специфічні, просторові закономірності організації територіальних господарських систем з метою їх раціоналізації, підвищення ефективності господарювання та досягнення соціально-економічного прогресу. Отже, предметом науки про розміщення продуктивних сил є виявлення законів, закономірностей та визначення принципів і факторів просторової (територіальної) організації продуктивних сил, їхнє сучасне і перспективне розміщення.
Сучасна економічна теорія трактує склад продуктивних сил на розширеній основі, не обмежуючись лише тими компонентами, що діють у виробничій сфері. Відповідно до такого підходу до складу продуктивних сил відносять: предмети і засоби праці; робочу силу; природоресурсний потенціал; форми і методи організації праці та виробництва; науковий і соціально-культурний потенціал; інформацію. Взаємодія цих компонентів зумовлює певний рівень розвитку продуктивних сил та їхні специфічні риси.
Наука про розміщення продуктивних сил всебічно досліджує сучасні тенденції їхнього розвитку на рівні населеного пункту, адміністративного району, області, економічного району та країни в цілому. Проблеми, що вивчає ця наука, виходять на міжрегіональний і глобальний рівні, їх комплексний аналіз дає змогу виявити структурні диспропорції в розміщенні продуктивних сил та резерви щодо раціонального використання природоресурсного, трудового і виробничого потенціалу, оцінити рівень збалансованості територіальної господарської системи за різними критеріями. Одержані результати виступають інформаційним підґрунтям наукового обґрунтування основних напрямів державної регіональної економічної політики, а також конкретних заходів щодо структурної трансформації господарських комплексів, збереження навколишнього природного середовища, зростання ефективності господарювання. Тому об'єктом вивчення даної науки виступають усі елементи просторової організації продуктивних сил — природо- і трудоресурсний потенціал, галузеві і міжгалузеві комплекси, територіальні форми організації продуктивних сил та системи господарювання, соціальна інфраструктура тощо.
Метою цієї науки є обгрунтування напрямів оптимізації розміщення продуктивних сил, підвищення економічної і соціальної ефективності їх функціонування, а також визначення перспектив розвитку. Важливо підкреслити, що ця головна мета досягається на основі таких розробок: наукового обгрунтування стратегії і тактики розвитку продуктивних сил на перспективу; встановлення економічно доцільного механізму регіональної економічної політики; складання прогнозів територіального розвитку на найближчу та віддалену перспективи; опрацювання нових проектів реструктуризації територіально-виробничих комплексів; розробки концепцій проектів, програм, рекомендацій, пропозицій, спрямованих на досягнення збалансованого стану національної економіки, її галузей та територіально-виробничих комплексів, а також на формування ефективного механізму господарювання. Саме цим забезпечується велике прикладне значення наукових розробок з проблем розміщення продуктивних сил .
2.1 Історичні
Район охоплює кілька історико-етнографічних земель - Східну Галичину, Північну Буковину, Закарпаття, частину Західної Волині, що зумовило значне різноманіття історії господарського освоєння його території.
З 40-х років ХII ст. центром галицької землі став Галич, а з 70-х років ХШ ст. - Львів, які разом з Перемишлем (нині на території Польщі) та Звенигородом були найважливішими торговельно-ремісничими та релігійними центрами краю. Тут сформувався головний район постачання солі. Ще з ХІ-ХII ст. солеварні Дрогобиччини забезпечували сіллю населення Наддніпрянщини.
У ХVIII ст. найважливішими торговельно-економічними центрами регіону були Львів та Броди, причому з другої половини століття Львів почав втрачати значення найпершого на користь Бродів, які 1779 р отримали статус вільного міста і стали важливим транзитним пунктом міжнародної торгівлі. Серед промислів зростало значення лісопильного (особливо на Буковині та Закарпатті), паперового, винокурного, сукнового, а з кінця століття - виробництва горілки. Особливе значення мала наявність у Львові монетного двору. На розвитку солеваріння негативно відбилось встановлення австрійським урядом 1784 р. монополії на виробництво солі. Як наслідок, усі приватні солеварні було закрито. Найбільші ярмарки проводились у Бродах, Львові, Чернівцях, Мукачеві та Ужгороді.
У цілому впродовж XIX ст. землі району були відсталою зоною, в якій залишалось сільське та лісове господарство, де в кінці століття було зайнято 75% населення - екстенсивне тваринництво (передусім вівчарство). Традиційно
розвиненими були солеварне (перші солеварні на парових машинах діяли у Калуші,
Косові та Стебнику) та лісопильне виробництва. Майже вся деревина вивозилась за межі району, передусім на австрійські та угорські деревообробні заводи. Лісопереробку було представлено невеликою кількістю підприємств сірникової та паперової промисловості, а також Східної Галичини та Північної Буковини, 85% населення Закарпаття. На рівнинній частині господарському відношенні окраїною Австро-Угорщини. Основою економіки розвивалося екстенсивне землеробство (передусім вирощування пшениці), у гірській кількома меблевими фабриками (зокрема "Мундус" в Ужгороді) та лісохімічними заводами (зокрема у Сваляві). З галузей харчової промисловості найрозвиненішими були спиртогорілчана, тютюнова та борошномельна.
З середини XIX ст. на території Карпатського району набула розвитку паливна, передусім нафтова промисловість. А на початку XX ст. Бориславський нафтовий басейн за обсягами видобутку нафти посів одне з перших місць в Європі. Проте на місці перероблялась лише третя частина видобутої нафти, решта - на австрійських та угорських підприємствах, а також експортувалась до Німеччини (через низьке мито на ввезення нафти та високе - нафтопродуктів). Як супутня певний розвиток отримала озокеритова промисловість, але до кінця століття вона практично занепала через зменшення попиту та скорочення запасів. Невеликі буровугільні шахти діяли у Золочівському, Снятинському, Коломийському і Жовківському повітах.
Металургія та машинобудування, не отримали значного розвитку через низьку якість залізної руди та неконкурентоспроможність місцевих залізовиробів.
З середини XIX ст. розпочалося будівництво залізниць, зокрема, Перемишль - Львів (1861 р., перша в Україні), Львів - Чернівці, Чоп - Ужгород, Львів - Бухарест, Стрий - Станіслав, Ярослав - Сокаль тощо.
У кінці 40-х - на початку 50-х років XX ст. на території Карпатського району спостерігався значний підйом у розвитку промисловості. Відкрито потужні Долинське нафтове, Угерське, Більче-Волицьке, Рудківське газові родовища; збудовано нафтопереробний завод у Дрогобичі, магістральний газопровід Дашава — Київ, Добротвірську ДРЕС; розпочато експлуатацію Львівсько-Волинського кам'яновугільного басейну. На цей час припадає виникнення нової для району галузі - машинобудування (Львів, Станіслав, Мукачеве, Дрогобич, Коломия, Чернівці). Подальший розвиток отримали целюлозно-паперова та легка промисловість.
У 50-80-х роках на базі відкритих Роздольського та Яворівського родовищ сірки створено гірничохімічні комбінати, збудовано нові підприємства хімічної промисловості (Калуш, Сокаль), Бурштинську ТЕС, магістральний газопровід Уренгой – Помари – Ужгород. На початку 60-х років новим явищем у вітчизняній легкій промисловості стало створення у Львові виробничих об'єднань – фірм: взуттєвого "Прогрес" та шкіряного "Світанок".
2.2 Природні
Карпатський економічний район має вигідне економіко-географічне положення. Він межує з такими країнами Європи як Польщею, Словаччиною, Угорщиною, Румунією та Молдовою.
Водночас найрозвинутіші в економічному відношенні регіони України (Донбас, Придніпров'я, Столичний, Причорномор'я), Польщі (Краківщина, Верхня Сілезія, Варшава), Словаччини (Братислава) знаходяться на відстані близько 500 км від головного центру району - м.Львова. Це, в свою чергу, вимагає зводити до мінімуму далекі й нераціональні перевезення, розвивати внутрірайонне кооперування.
Досліджуваний район також має сприятливий природно-ресурсний потенціал.