Націоналізація і державний вплив на діяльність корпорацій уможливлювали урядовий контроль за розвитком соціальної сфери та планове управління її інфраструктурою. Витрати на соціальну сферу (соціальне забезпечення, охорону здоров'я, освіту, житлове будівництво та ін.) становили близько половини всіх витрат державного бюджету.
У лейбористській моделі «змішаної економіки» як єдиної «публічної корпорації» значне місце займала система контролю над економічною владою, що здійснювалася третьою силою — профспілками. Профспілковий рух не обмежувався контрольними функціями, а відігравав конструктивну роль як організатор виробництва. Використовувалась і «синдикалістська модель» участі трудящих в управлінні, так званий робітничий контроль.
- Скандинавська модель «змішаної економіки»
Шведський соціалізм. В основу скандинавської моделі «змішаної економіки» покладено концепцію «функціонального соціалізму» шведських соціал-демократів: поєднання приватних і суспільних засад економічного розвитку на функціональній основі.
Соціал-демократична робітнича партія Швеції, яка перебуває при владі і понад 60 років формує економічну та соціальну політику уряду, ніколи не ставила питання про націоналізацію, хоч і ніколи не заперечувала право на існування інших форм власності.
Економічна політика соціал-демократичного уряду Швеції є цілком самостійною, незалежною від зовнішнього впливу. Засадним її принципом є визнання безпосередньої залежності економічної стабільності від рівня державного управління та суспільного добробуту.
Соціалізація суспільства в Швеції пов'язувалась не з усуспільненням власності, а з державним перерозподілом доходів, їх вирівнюванням. Хоч Швеція є країною класичного капіталізму (95 % засобів виробництва перебувають у приватній власності), вона має найбільш розвинену систему соціального забезпечення та колективного споживання. Половина валового національного продукту контролюється державою, і 50 % цих засобів використовується на соціальні потреби. Ці витрати держави завжди є точно обгрунтованими і здійснюються в раціональних формах.
Реформістська програма шведських соціал-демократів передбачала еволюційний перехід до соціалізму через удосконалення системи соціального забезпечення і ставила такі завдання:
—досягнення повної економічної демократії;
—збільшення обсягів суспільного виробництва;
— забезпечення повної зайнятості;
— справедливий розподіл і забезпечення соціальної рівності.
Програму побудовано за принципом «солідарності», який розглядається як компроміс «заінтересованих суспільних груп» (профспілки, об'єднання підприємців тощо). Цей принцип визнається «основною цінністю демократичного соціалізму».
Практичним втіленням принципу «солідарності» стала політика «солідарної заробітної плати», яка формується на підставі угоди профспілок, об'єднань підприємців щодо меж її зростання, тарифних ставок, умов праці. Розміри заробітної плати і всіх інших видів доходів суворо регламентуються, оскільки саме доходи визнаються основним фактором економічної динаміки та забезпечення соціальної справедливості.
Основною рисою політики державного контролю за заробітною платою була і залишається тенденція «вирівнювання» доходів різних суспільних верств. Після того як рівень заробітної плати в Швеції став найвищим у світі, шведські соціал-демократи перейшли до розв'язування проблеми «справедливого розподілу власності». На відміну від австро-німецької моделі, в основу якої покладено принцип участі трудящих в управлінні, що забезпечує їм вплив і контроль за розподілом доходів в корпораціях, шведська модель передбачала формування профспілкових фондів як засобу перерозподілу капіталів між секторами, що забезпечувало виникнення економічної контрвлади.
Система управління суспільством, побудована на залученні до цього процесу різних впливових суспільних сил, яким делегується частина державних управлінських функцій, є основою «функціональної соціалізації», застосовуваної щодо приватного капіталу.
Еволюція програмної мети шведських соціал-демократів полягає в переході від ідеї «політичної демократії» (здійснення демократичних реформ, перебудова політичної системи), до ідеї «соціальної демократії» (спрямованої на ліквідацію відсталості та злиднів), а згодом до «економічної (індустріальної) демократії», орієнтованої на ліквідацію традиційного підкорення праці капіталу, зміцнення позицій праці (підвищення її соціального престижу, підвищення якості життя).
Принципи функціонального соціалізму, соціального партнерства та солідарності, що їх розуміють як компроміс заінтересованих груп, різних соціальних сил, відображено також у програмах соціал-демократичних партій Данії і Норвегії.
- Французький варіант «змішаної економіки»
Французький варіант «змішаної економіки» принципово відрізняється від інших, і не тільки концептуально. Французькі соціалісти, які відіграють вирішальну роль у формуванні «лівого» напряму соціал-демократичного руху, уважають, що націоналізація власності є невідворотним, об'єктивно-обумовленим процесом.
Як важливу передумову докорінного трансформування суспільства вони розглядали проведення (починаючи з кінця 50-х pp.) політики «соціально-економічної модернізації», що знайшла відображення в доктрині «третього шляху» генерала де Голля. Її складовими були:
— націоналізація ключових підприємств, банківських та фінансових установ і посилення ролі державного сектора;
— посилення дирижизму: державного індикативного планування суспільної економіки і директивного планування економіки націоналізованого сектора, довгострокового, середньострокового та поточного планування і програмування;
— підвищення його конкурентоспроможності на світовому ринку. У зв'язку з цим було розроблено систему заходів, у тім числі принцип «солідарної заробітної плати», що стимулює підприємців до модернізації виробництва з метою підвищення продуктивності праці; державне планування і регулювання інвестиційної діяльності; зменшення податкового тиску на фірми, податкові пільги для тих фірм, які впроваджують нові технології.
У Франції в цей час за програмою соціалістів відбувається великомасштабна націоналізація відсталих галузей виробництва, їх модернізація, планове й податкове регулювання процесу перерозподілу доходів.
РОЗДІЛ 3
Проблеми соціальної орієнтації змішаної економіки
Як зазначають автори і прихильники системи змішаної економіки, державне регулювання в соціально-економічній сфері покликане захистити населення від бідності, підвищити його добробут і компенсувати витрати, на які багато людей ідуть в інтересах суспільства (витрати на виховання дітей, отримання освіти, догляд за престарілими тощо). З цією метою держава розробляє систему заходів, які передбачають: захист рівня життя шляхом застосування різних форм компенсації від зростання цін та проведення індексації основних доходів; надання допомоги найбіднішим сім'ям; надання допомоги у разі безробіття; здійснення політики соціального страхування; встановлення мінімальної заробітної плати; розвиток освіти і охорони здоров'я; захист навколишнього середовища; підготовка і перепідготовка кадрів.
Найважливішим елементом у системі соціального захисту населення в умовах змішаної економіки є соціальне страхування, до складу якого входять пенсійне та медичне страхування і страхування від нещасних випадків та від безробіття. Пенсійне і медичне страхування здійснюється, як правило, шляхом відрахувань від заробітної плати й прибутків в однакових пропорціях. У Швеціі соціальні фонди формуються повністю за рахунок держави.
В країнах змішаної економіки важливими складовими політики зайнятості виступає виплата допомоги по безробіттю, система професійної перекваліфікації та працевлаштування, створення додаткових робочих місць, регулювання зайнятості осіб, які не можуть на рівних конкурувати на ринку праці. Допомога по безробіттю надасться зі спеціальних страхових фондів у розмірі 50-75% середнього заробітку за останній час протягом певного періоду. По закінченню цього строку в багатьох країнах надається державна допомога в меншому розмірі і, як правило, на основі індивідуального визначення потреб. Одержання допомоги по безробіттю здійснюється за певних умов: сплати внесків до страхового фонду, трудового статусу, періоду чекання, фізичної придатності до праці, реєстрації на біржі праці і ін. При відсутності встановлених умов допомога не виплачується, а отже безробітні залишаються без засобів до існування.
Інакше кажучи, наявна система страхування від безробіття не усуває ні самого безробіття, ні соціальних проблем, які спіткають безробітних. Справа в тому, що в умовах змішаної економіки, так само, як і при капіталізмі вільної конкуренції, діє капіталістичний закон народонаселення, суть якого, як відомо, полягає в тому, що робітниче населення, створюючи нагромадження капіталу, тим самим зростаючих розмірах само виробляє засоби, які роблять його відносно надлишковим населенням. В системі змішаної економіки, як і в будь-якому капіталістичному суспільстві, існують три форми безробіття: плинне, яке характеризується періодичною зайнятістю, що набуває поширення в періоди спаду виробництва; приховане (аграрне), яке виникає в результаті розорення дрібних фермерів і неможливості усіх їх знайти роботу; застійне, яке характеризується тривалою відсутністю роботи.
В сучасних умовах в країнах змішаної економіки серед безробітних є чимало інженерно-технічних працівників, службовців, кваліфікованих робітників Досить високий процент безробітних серед жінок та молоді.
Зрозуміло, що відсутність роботи і допомоги по безробіттю породжують проблему бідності. Бідність вимірюється за допомогою прожиткового мінімуму, який існує у вигляді життєвого (фізіологічного) мінімуму та соціального мінімуму. Перший відображає задоволення лише головних фізіологічних потреб та основних послуг. Другий включає задоволення не тільки фізіологічних потреб, а й духовних і соціальних запитів.