Тепер крива пропозиції праці для виробника, на відміну від досконало конкурентного ринку прані, буде висхідною, оскільки коли виробник мас монопольну (монопсонічну) владу над ринком праці, він мусить платити виші ставки заробітної плати, аби мати змогу залучати більші кількості праці у своє виробництво.
Наймача праці який має моно-псонічну силу купувати (наймати) різні її обсяги за різними ставками заробітної плати, називають монопсоністом. Так само це поняття застосовують і до всіх фірм, які можуть купувати різні обсяги будь-яких ресурсів за різними цінами.
Нагадаємо, то у перекладі з давньогрецької мови "монопсонія" означає ''один покупець", так само як "моно-
полія" - "один продавець". Серед економістів прийнято застосовувати термін "мо-нопсонія" до всіх ресурсних ринків, на яких покупці "запроваджують ціну", хоча це і не зовсім точно. Стосовно ринку праці термін "монопсонія" вживають, як правило, у широкому розумінні. Ним позначають, по-перше, ті ринкові ситуації, за яких один наймач забезпечує 100% відсотків попиту на ринку конкретного виду праці, внаслідок чого крива пропозиції праці для нього збігається з кривою ринкової пропозиції праці (чиста монопсонія); по-друге, ті моделі ринку, на яких кілька великих фірм наймають основний відсоток пропонованої працівниками праці конкретного виду Таку модель ринку праці часто називають олігопсонією, а наймачів - олігопсоністами.
Розгляньмо процес ухвалення рішення про обсяг потрібної праці фірмою, що "запроваджує заробітну плату". Зосередимо свою увагу на найпростішій моделі монопсонічного ринку, яка передбачає, що на ринку праці є лише один її наймач. Це модель чистої монопсонії. Чистий монопсоніст теоретично має змогу вдаватися до цінової дискримінації на ринку праці, виплачуючи різним працівникам за однакову роботу різні ставки заробітної плати. Однак така цінова політика погіршує моральний клімат серед працівників. викликає їхнє обурення І дестабілізує виробничий процес. Тому вважатимемо", що наймач платить однакову ставку заробітної плати усім працівникам, які виконують одну і ту ж роботу. Отже, за такої моделі ринку висхідна крива пропозиції праці для чистого монопсоніста по суті є його кривою середніх витрат на працю; кожна точка на ній показує ставку заробітної плати (витрати) зайнятого, яку доведеться платити монопсоністові для залучення відповідної кількості працівників.
Дослідження динаміки ставок заробітної плати па ринках праці, де проявляються монопсонічні сили, дали змогу економістам зробити такий висновок: за інших рівних умов мопопсоніст максимізує свій прибуток шляхом наймання меншої кількості працівників і при цьому виплачує ставку заробітної плати меншу, ніж в умовах конкуренції. Монопсоніст — наймач праці вважає вигідним зменшувати зайнятість, щоб знизити ставки заробітної плати відповідно витрати, тобто встановити ставки заробітної плати, нижчі від конкурентної.
Монопольна влада на конкретному ринку праці може виявлятися і з боку продавців робочої сили. Вона виникає тоді, коли в якійсь галузі утворюється потужна трудова спілка, здатна диктувати фірмам власні умови щодо рівня заробітної плати в галузі.
На практиці монопольні сили з боку покупців і продавців на ринку праці можуть накладатися, "тиснути" одна на одну. Тоді виникає ситуація, за якої монопсонія на одному боці ринку праці фактично усуває монополію на іншому боці. Як наслідок ставка заробітної плати може бути встановлена на рівні, близькому до рівноважного.
3.Мінімальна заробітна плата
Особливе місце в системі оплати праці посідає мінімальна заробітна плата, що являє собою законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, годинну норму праці (обсяг робіт). До мінімальної заробітної плати також включаються доплати, надбавки, премії. В доплати не входять: виплати за роботу в понаднормований час, у важких або шкідливих умовах, з особливими географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику здоров'ю тощо. Ці кошти повинні виплачуватися зверх мінімуму. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності та господарювання.
Це виражається в тому, що працівники мають право претендувати на певний місячний рівень винагороди за працю. Цей рівень не знижується, якщо норма робочого часу і норма виробітку не виконані не з вини працівника. Неспроможність підприємства виплачувати мінімальну заробітну плату всім своїм працівникам є однією з ознак банкрутства.
Величина мінімальної заробітної плати звичайно визначається на основі прожиткового мінімуму, який розраховується за нормативами задоволення мінімальних потреб у товарах І послугах з урахуванням рівня цін, і повинна відповідати йому. Якщо такої відповідності немає, то це свідчить про відставання економічного розвитку країни або про недосконалість існуючої системи розподілу, оскільки мінімальна заробітна плата —- одна із складових мінімальних гарантій держави.
Відповідність мінімальної заробітної плати споживчому мінімуму можлива лише за стабільної економічної ситуації і певного високого рівня виробництва. В умовах кризового стану економіки мінімальний розмір оплати праці та інші соціальні виплати визначаються виходячи з реальних економічних умов.
У міру стабілізації економіки мінімальний розмір заробітної плати повинен наближуватися до рівня прожиткового мінімуму.
Мінімальна заробітна плата є основою для визначення державних тарифів у сфері оплати праці, пенсій, стипендій, допомоги та інших соціальних виплат.
У зарубіжних країнах установлення І перегляд мінімальної заробітної плати суттєво різняться. У таких країнах, як США, Франція, Іспанія, Нідерланди, мінімальна заробітна плата установлюється законодавчо; у Бельгії І Греції — на підставі загальнонаціональної угоди уряд}', профспілок І підприємців; в Італії, Німеччині, Великобританії установлюються галузеві мінімуми заробітної плати, а загальнонаціональний мінімум заробітної плати відсутній.
У процесі подальшого реформування оплати праці в Україні, приведення законодавчих норм до європейських стандартів базовим питанням під час укладення генеральної угоди має стати встановлення мінімальної годинної заробітної плати. Мінімальна годинна заробітна тата — це гарантована мінімальна винагорода, обчислена у грошовому виразі, яку власник або уповноважений орган виплачує працівникові за виконану ним годинну норму. Ураховуючи, що місячна мінімальна заробітна плата не може бути меншою за встановлений законодавством розмір, годинна мінімальна заробітна плата не є похідною місячної заробітної плати.
Установлення годинної мінімальної заробітної плати не повинно скасовувати норму місячної мінімальної заробітної плати, оскільки в умовах наявності прихованого безробіття запровадження годинної мінімальної заробітної плати може спричинити збільшення часткового безробіття й зменшення доходів населення.
На ціну праці поряд із покупцями та продавцями впливає також уряд.
Одним із прикладів державного втручання у ринок праці є мінімальна заробітна плата , механізм і методи встановлення якої були розроблені в 1928р. Міжнародною організацією праці (МОП). Основною метою встановлення мінімальної заробітної плати, як зазначається в Рекомендації МОП № 135, є надання особам, які працюють за наймом, необхідного соціального захисту щодо мінімально допустимих рівнів заробітної плати.
На практиці мінімальна заробітна плата встановлюється відповідними владними структурами даної країни, і її рівень залежить від досягнутого країною, рівня економічного розвитку Наприклад, у США з часу прийняття у 1938р. закону про справедливі умови найму існує федеральний мінімум заробітної плати. В 1996 р. федеральний мінімум заробітної плати становив 4.75_дол. за годину. В деяких штатах США рівень мінімальної заробітної плати був дещо вищим. Тепер вона поширюється приблизно на 90 % усіх робітників та службовців США.
Мінімальний розмір заробітної плати — популярна тема для політичних дискусій. Ставлення економістів до призначення державою рівня мінімальної заробітної плати неоднозначне. Так, із часу запровадження мінімальної заробітної плати у США довкола цього питання точаться постійні диспути. Особливо гострими вони були у 80-х роках.
Ті, хто виступав у цей період за незначне підвищення чи проти будь-якого підвищення мінімальної заробітної плати, обґрунтовували це негативним впливом на інфляцію та молодих працівників. Якщо мінімальна заробітна плата буде підвищена, стверджували вони це стане поштовхом до загального підвищення заробітної плати, що у свою чергу підвищить ціни і зумовить новий виток інфляції.
Ті, хто в США виступає за істотне підвищення мінімальної заробітної плати, стверджують, що зменшувана купівельна спроможність (як наслідок інфляції) примушує працівників, котрі отримують цей мінімум, жити у злиднях. Вони також не погоджуються з тим, що мінімальна заробітна плата стосується більшою мірою молодих працівників.
Гострі політичні дискусії з цих питань точаться з початку 90-х років і в Україні. За цей час рівень мінімальної заробітної плати неодноразово переглядався. Якщо на початок 1990 р. вона становила 70 крб на місяць (цей рівень було визначено ще в 1972 р.), то у грудні 1991 р. у зв'язку з посиленням інфляційних процесів було запроваджено новий її рівень. З середини 1996 р. до середини 2000 р. мінімальна заробітна плата зросла з 15 грн на місяць 118 грн. Нині на черзі стоїть завдання запровадження погодинної мінімальної ставки заробітної плати.