забезпечення, щоб діяльність всіх суб'єктів, які реалізують цей план (то значить організаційних одиниць гміни, допоміжних одиниць гміни, управління, зовнішніх суб'єктів, які мають вплив на розвиток гміни) була направлена на реалізацію визначених у ньому цілей,
забезпечити, щоб всі суб'єкти підлягали нагляду (впливу) загального управління
забезпечення координації діяльності суб'єктів, які реалізують план розвитку гміни,
виконання перегляду дій і оцінки осягнутих результатів.
Управління не повинно бути включене до виконання окремих завдань (послуг). Тому що належить то до відомства і організаційних одиниць гміни. Натомість, використовуючи належні йому повноваження по нагляду, управління повинно забезпечити згідність діяльності виконавчого апарату з загальною політикою гміни і прийнятими гміною ухвалами. Повинно також пристосувати структуру відомства до завдань, які воно має виконувати. Вибрані організаційні рішення повинні оптимізувати реалізацію цілей і завдань прийнятих гміною.
Колектив загального керівництва виконує завдання за допомогою управління гміни, організацію і правила функціонування, якого визначають організаційні правила, ухвалені на внесок колективу загального керівництва радою гміни. Головою управління гміни є війт (бургомістр, президент). Виконання завдань гміни може проходити в різний спосіб. Після розгляду сукупності обумовленостей управління може примінити один з трьох способів реалізації завдань гміни: деякі завдання можуть бути реалізовані безпосередньо персоналом, який працює в управлінні, інші через організаційні одиниці гміни, а ще інші через зовнішніх контрагентів.
Закон про територіальне самоврядування не згадує серед органів гміни голову колективу загального керівництва, то значить - війта, бургомістра, президента, хоч з правил того закону виникає, що вони реалізують приписані їм законом компетенції, які полягають на видачі адміністраційних рішень. Належить прийняти, що видача адміністраційних рішень не міститься в розумінні „заспокоєння колективних потреб спільноти", яке становить власне завдання гміни. Рішення в індивідуальних справах, зі сфери державної адміністрації, в формі адміністраційних рішень є визнане в науці адміністраційного права за істотний вияв влади, яка належить органам публічної адміністрації. Значить то, що війт, бургомістр, президент виступають в характері органів публічної адміністрації, які в спосіб владний, на підставі права вирішують про права і обов'язки громадян.
Встановлюючи сфери діяльності і завдання гміни закон про самоврядування вживає визначень, які загально вважаються за поняття негострі. В арт. 6 закон становить, що „до обсягу діяльності гміни належать всі публічні справи, які мають місцеве значення"... В арт.7 окреслюються завдання власні гміни, такі як „заспокоєння колективних потреб спільноти"...
Вищевказані правила вказують на те, що діяльність, яка виконується органами гміни, відноситься до цілком різних галузей, напр.: освіта, охорона здоров'я, дороги, культура, охорона натурального середовища, базари, утримання публічного порядку, суспільна допомога і т.п. В тих самих галузях проявлятися може активність органів адміністрації - загальної і спеціальної.
Для окреслення обсягу діяльності органів гміни і органів державної адміністрації не вистачає отже вказати на визначені їм завдання. Необхідним є установити, при використанні яких компетенцій кожний з тих органів може реалізувати свої завдання визначені йому правом.
В період створення нових розв'язань для потреб устрою, які виражаються в покликані до життя органів територіального самоврядування, поділ завдань і компетенцій між органами територіального самоврядування і державної адміністрації відбувся завдяки прийнятому закону від 17 травня 1990 року про поділ завдань і компетенцій визначених в детальних законах між органами гміни і органами державної адміністрації, а також про зміну деяких законів (Збірник законів № 34, поз. 198, з пізн. змінами), званим „законом компетенційним".
Техніка поділу завдань і компетенцій між вищевказаними органами, реалізуючими публічні завдання, прийнята в „компетенційному законі", виникла передусім з недоліку часу на проведення необхідної новелізації кількадесяти детальних законів, які утворюють так зване матеріальне адміністраційне право. Завдання і компетенції, які належали перед 1990 роком до народних рад і місцевих органів державної адміністрації (тоап) були поділені „компетенційним законом" в такий спосіб, що частина з них стала власними завданнями гміни (арт.1 і 2 закону), частина була передана гмінам до реалізації, як доручені завдання державної адміністрації (арт. З, 4 і 8 закону), натомість решту завдань „компетенційний закон" поділив між керівниками районних управлінь
„Міський закон" дозволяє створити гмінам так звані міські зони публічних послуг, на користь яких гміни, які входять в склад міської зони, можуть переказувати як доручені завдання, визначені законом завдання і компетенції. Є то слідуюча, дозволена правом можливість формування обсягу завдань і компетенцій гмін. Належить в цьому місці підкреслити, що міський закон вводить правові регуляції, які по задуму його творців підготують місцеві суспільства до введення слідуючого, обов'язкового суб'єкту територіального самоврядування (повіту).
Здійснення нагляду за комунальною діяльністю.
Територіальне самоврядування не є незалежним від держави. Як вже багато разів згадувалося воно є одною з форм реалізації публічних завдань, при чому є то особлива форма устрою для реалізації тих завдань. Органи самоврядування працюють на підставі законів прийнятих державою і підлягають нагляду держави в межах встановлених правом. Між органами держави і органами територіального самоврядування немає відношень ієрархічної підпорядкованості і службової залежності. Самоврядна адміністрація доповнює (деколи заміщає) державну адміністрацію в обсязі визначеним законами. При визначенні завдань і компетенцій органів територіального самоврядування використовується принцип допоміжності, згідно з яким не належить довіряти більшій одиниці (суб'єкту) того, що може зробити однаково добре менша одиниця.
Органи державної адміністрації здійснюють нагляд за комунальною діяльністю в обсязі і формах визначених правилами законів. Як комунальну діяльність необхідно розуміти всяку діяльність (активність) гмін, а також інших згаданих в законі про територіальне самоврядування одиниць територіального самоврядування. То не відноситься до діяльності цивільно-правового характеру, які приймають на себе органи гміни і гмінні організаційні одиниці в сфері керування комунальним майном. В науці адміністраційного права загально приймається, що визначений законом обсяг нагляду є основною передумовою, яка визначає границі незалежності органів територіального самоврядування. Розширення нагляду держави над органами самоврядування є рівнозначним з обмеженням їх незалежності, ці обмеження свідчать про збільшення незалежності суб'єктів територіального самоврядування.
Головний вплив на обсяг виконуваного нагляду становить розподіл на завданні власні і доручені. Реалізація власних завдань підлягає нагляду тільки на основі критерію згідності з правом і при застосування форм
Перша з тих гарантій полягає на наданні одиницям територіального самоврядування правової особовості, яка дає можливість виступати в стосунках з іншими суб'єктами від власного імені, на власний рахунок і на власну відповідальність
Орган самоврядування, який має правову особовість, може бути суб'єктом прав і обов'язків в майновій сфері, є повноправним учасником майнового обороту.
Другою гарантією є майнове забезпечення функціонування гміни, як одиниці територіального самоврядування. То забезпечення полягає на установленні гміни власником комунального майна, яке закон про територіальне самоврядування окреслює, як власність і інші майнові права (напр. вічне користування, службове, заборгованості, які належать гміні і т.п.).
Третя гарантія то прийнятий правом принцип формування і реалізації бюджету гміни. Формування бюджету, а тим самим можливість прийняття рішень про доходи і витрати гміни застерігається до виключної компетенції ради гміни. Жоден інший суб'єкт не має правової можливості впливати на установлену політику гміни в затвердженому радою бюджеті. Стосується то також регіональних розрахункових палат, які мають право тільки до дослідження відповідності бюджетної ухвали з правилами закону.
Черговою гарантією незалежності гміни є її право до ведення кадрової політики. Стосується то, передусім, вибору виконавчого органу, а також підбору осіб, які виконують визначені функції в раді гміни, в управлінні, допоміжних одиницях і організаційних одиниць гміни. Найбільш видимим проявом самоврядності є порядок вибору виконавчого органу гміни. Відбувається він на засіданні ради демократичним способом, з обов'язковим тайним голосуванням, без будь-якої участі чи впливу інших суб'єктів. За правилами визначеними радою гміни вібуваються вибори в допоміжних одиницях. Самостійно управління (колектив загального керівництва) гміни або голова управління гміни комплектує кадри на керівні посади в управлінні, а також в організаційних одиницях.
Самостійність гміни гарантує також прийнята законом конструкція нагляду за комунальною діяльністю. Той нагляд є закріплений конституцією.
Правила про нагляд визначають:
предмет нагляду
суб'єкт уповноважений до здійснення нагляду,
критерії, згідно з якими виконується нагляд,
обсяг і порядок (процедури) здійснення нагляду.
дозволені правом засоби нагляду.