Актуальність та складність вирішення соціальних питань конкретних категорій працівників пояснюється і тими обставинами, що темпи падіння матеріального добробуту населення, як правило, Істотно випереджають обсяги спаду економічного потенціалу. Аналіз
багатьох даних свідчить, що під час зниження валового внутрішнього продукту у два рази має місце погіршення життєвого рівня населення, принаймні, у 3-4 рази.
Тому головна увага у регіональній політиці держави на сучасному етапі реформування економічних відносин повинна бути спрямована на створення організаційно-правових та економічних умов для забезпечення, в першу чергу, стабільної роботи підприємств виробничої сфери у кожному регіоні, незалежно від його масштабу, як основи для вирішення накопичених соціальних проблем.
Глибока економічна криза, що охопила країну з початком перебудовчих процесів і продовжується сьогодні, недостатній державний вплив на комплексний розвиток регіонів не сприяли позитивним зрушенням у територіальних пропорціях, призвели до виникнення подальших відмінностей у територіальній структурі національної економіки, значно затримали поступальний хід соціально-економічного розвитку кожного регіону.
Протягом 1991-1997 років відбулося значне зменшення обсягів виробництва і надання послуг у всіх галузях господарства, але найбільш помітно у трьох ведучих - промисловості, сільському господарстві, капітальному будівництві, в яких створюється переважна частка валового внутрішнього продукту.
Протягом цих років стійкою була тенденція щорічного скорочення обсягів виробництва промислової продукції у всіх без винятку регіонах.
Якщо за 1991-1996 роки обсяг продукції промисловості в цілому по Україні скоротився на 50%, то по регіонах найвищими темпи спаду виробництва були у Волинській (71%), Закарпатській (70%), Львівській (69%), Луганській (66%), Харківській (64%), Кіровоградській (64%) та Херсонській (63%) областях (додаток 1.1). Це пов"язано з тим, що в структурі промисловості зазначених областей переважали підприємства легкої, машинобудівної, хімічної промисловості, на які припадало найбільше скорочення обсягів виробництва.
Значне скорочення відбувалося також у чорній металургії, паливній, харчовій промисловості. З цієї причини у територіальному розрізі найбільше згортання виробництва промислової продукції відбулося у тих регіонах, де провідне місце в структурі промисловості займають перераховані галузі. Так, у Дніпропетровській області обсяг промислової продукції скоротився на 57%, у Донецькій - на 54, Сумській - на 60, Чернігівській - на 58%.
Внаслідок нерівномірності розвитку кризових явищ по окремих галузях промисловості, а також різкого підвищення цін на продукцію деяких галузей, відбулася подальша диференціація промислових потенціалів регіонів та рівнів їх економічного розвитку. Значно зросла питома вага Дніпропетровської, Донецької, Запорізької та Луганської областей, де ціни на продукцію провідних базових галузей зростали найвищими темпами. Якщо у 1990 році сумарна частка Донбасу та Придніпров"я становила 36.6%, то у 1997 році вона зросла до 53.2% (додаток 1.1). Тобто сьогодні на чотири області припадає більше половини всього промислового потенціалу країни, що свідчить не стільки про нерівномірне розміщення промисловості, скільки про необ"єктивні реалії економічних процесів через слабку керованість інвестиційною та ціновою політикою з боку держави.
Натомість частка Інших промислове розвинених областей (Київської, Львівської, Одеської, Харківської) помітно знизилася внаслідок того, що потужні машинобудівні комплекси цих регіонів були зорієнтовані на загальносоюзний ринок і зазнали найбільшого удару від руйнування минулих економічних зв"язків.
Значно зменшилася питома вага практично всіх західних областей (крім Рівненської) і по 4-х сьогодні складає менше 1 % кожної, що є свідченням катастрофічного згортання промислового виробництва, де воно почало "ставати на ноги" лише у кінці 50-х та у 60-х роках і не наростило потрібного потенціалу.
1997 рік, на жаль, не став роком стабілізації промислового виробництва у більшості регіонів. Із 25 мезорегіональних (обласних) комплексів обсяги промислового виробництва мали тенденцію до зростання проти попереднього року лише у 12 регіонах. Найбільш помітними були темпи зростання у Харківській (+8.1%), Хмельницькій (+4.4), Івано-Франківській (+3.2) та Луганській (+3%) областях, що дає надії на закріплення цієї позитивної тенденції у 1998 році.
В той же час подальший спад промислового виробництва спостерігався в 13 регіонах, найбільш значний - в Автономній Республіці Крим (-24%), у Кіровоградській (-22), Одеській (-21.3), Київській (-18.9), Тернопільській (-16.5%) областях. По цих регіонах потрібно вжити невідкладних заходів з боку центральних виконавчих
органів для виправлення становища у промисловому секторі і досягнення його стабільної роботи.
Протягом 1991 -1996 років обсяги виробництва сільськогосподарської продукції скоротились у всіх 25 мезорегіонах. Найбільше падіння сталося у Кіровоградській, Запорізькій, Луганській, Миколаївській областях, Автономній Республіці Крим (понад 50% у кожному проти 40% по Україні в цілому). Більш помірними темпами спад виробництва продукції аграрного сектора відбувався у Закарпатській, Івано-Франківській, Рівненській, Тернопільській та Хмельницькій областях, де темпи падіння становили від 20 до 35%.
За цей час відбулися деякі зміни у динаміці територіальних пропорцій аграрної сфери. Зокрема, зросла питома вага Вінницької, Дніпропетровської, Донецької, Київської, Полтавської, Харківської, Хмельницької, Черкаської областей, тобто тих регіонів, де важливим напрямом сільськогосподарської спеціалізації є зернове І цукрове господарство. Знизилася частка таких регіонів, як Автономна Республіка Крим, Волинська, Житомирська, Запорізька, Львівська області. В цілому зрушення у територіальних пропорціях стосовно розвитку сільського господарства були меншими, ніж у розвитку промисловості.
У 1997 році ситуація у сільськогосподарському виробництві ще залишалася складною. В Україні дещо зросли обсяги виробництва зерна, соняшнику, овочів, плодів та ягід. Однак зменшилося виробництво цукрових буряків, продукції тваринництва, що призвело до загального скорочення валової продукції проти 1996 року на 1,9%. У більшості областей також не одержано приросту виробництва валової продукції сільського господарства. Ці дані свідчать про те, що минулий рік не став роком стабілізації у роботі аграрного сектора. У цьому році потрібно докласти багато зусиль місцевим органам влади і виробникам сільськогосподарської продукції для того, щоб стабілізувати ситуацію в аграрному комплексі і створити необхідні умови для збільшення виробництва продукції для внутрішніх потреб країни та експорту за кордон.
Економічна криза, що охопила усі галузі матеріального виробництва, дуже негативно проявила себе у сфері капітального будівництва. За 1991-1996 роки обсяги капітальних вкладень у народне господарство України зменшились у 4.4 раза, найбільш помітно у господарство західних областей - у 4.8 раза, в тому числі у господарство Волинської області - у 7 разів, Закарпатської - у 6 разів. Значне скорочення обсягів капітального будівництва було характерним для деяких Інших регіонів: у Одеській області - у 6 разів, Кіровоградській - у 7.2 раза, Автономній Республіці Крим - у 8 разів.
Внаслідок скорочення обсягів капітальних вкладень значно зменшились обсяги будівництва і введення в експлуатацію об"єктів соціальної та виробничої' інфраструктури, що негативно позначилося на рівнях забезпечення потреб населення у послугах цими об'єктами. Зокрема, обсяг введення житлових будинків у 1997 році скоротився проти 1990 року по республіці у 2.8 раза, а по деяких областях скорочення більш значні: у Дніпропетровській та Чернігівській - в 4.6 раза, у Миколаївській та Херсонській - у 3.9 раза, у Кіровоградській -у 3.3 раза.
Значний спад економічного потенціалу України, криза неплатежів, заборгованість по зарплаті та пенсіях, зростання безробіття та інше призвели до різкого зниження життєвого рівня населення. Відповідно до даних НАН України, купівельна спроможність населення країни складає зараз менше 20% від загальноєвропейської норми, а за показниками рівня життя Україна займає 95 місце у світі.
Поряд з підвищенням майново-грошової поляризації між різними верствами населення існує і не виправдана диференціація заробітної плати не тільки в галузевому, але й регіональному розрізах. Послаблення державної керованості у сфері оплати праці створює сприятливі умови для зростання диспропорцій у розмірах грошових доходів населення в багатьох областях країни. Природа цього явища досить складна і різноманітна.
Однак, з державної точки зору різкі відмінності у рівнях життя населення в окремих регіонах країни від середніх значень (у 2-3 рази) не досить виправдані (додатки 1.5-1.6). Світовий досвід свідчить, що значні регіональні коливання від середніх значень можуть призвести до серйозних суспільно-політичних зрушень і навіть руйнації територіальної цілісності.
За умов сучасного етапу розвитку національної економіки І особливостей соціально-політичної ситуації в окремих регіонах, коли відмінності умов життя населення значно більші 30-50%, пом'якшення регіональних диспропорцій - найважливіше завдання уряду і облдержадміністрацій країни.
Практично у всіх регіонах значно погіршилася демографічна ситуація. Суттєве падіння реальних умов життя абсолютної більшості населення, недостатній його соціальний захист призвели протяго 1991 -1997 років до перевищення показників смертності на показниками народжуваності, скорочення тривалості життя населенн і зменшення загальної його чисельності. З 1991 року в країні почавс сталий процес падіння природного приросту населення. Якщо в 199 році додатний природний приріст населення спостерігався у регіонах, то в 1997 році депопуляції населення не було лише Закарпатській області.