Засоби праці - це речі або комплекси речей, за допомогою котрих людин опрацьовує предмети праці, впливає на них. До них ставляться різноманітні знаряддя праці, механізми, засоби зв'язку, шляху повідомлення, земля й ін. В міру розвитку виробництва засобів праці розвиваються, удосконалюються, ускладнюються.
Предмети праці і засоби праці в сукупності виступають як речовинний чинник виробництва, як засоби виробництва.
Виробництво не можна подавати як механічне з'єднання його елементів. Це складна система взаємодії робочої сили з засобами виробництва, тобто з його матеріальною основою. Засоби з'єднання чинників виробництва визначають систему пануючих у товаристві виробничих відношень. Утримання виробничих відношень визначається рівнем розвитку продуктивних сил, а характер їхнього прояви - засобом з'єднання робітника з засобами виробництва, тобто відношеннями власності на засоби виробництва.
У товаристві завжди панують визначені типи, види власності: приватна, колективна, дрібна трудов, державн, змішана і т.д. При цьому вони змінюються, розвиваються під впливом змін у матеріальних умовах виробництва і знаходяться в різних сполученнях, у постійних зв'язках. Якщо відношення власності перестають змінюватися, те продуктивні сили сковуються у своєму розвитку, гальмується технічний і соціальний прогрес. Відношеннями власності визначається приналежність зробленого продукту, форма його розподіли, характер обміну і рівень споживання різних груп людей.
Часто поняття власності зводиться до володіння визначеним майном, капіталом (заводом, фабрикою, будинком, рахунком у банку і т.д.). Це не зовсім вірно.
Обсяг власності мера міста визначається не його рахунком у банку й особистому майні, а тими можливостями, що фактично дає йому займана посада.
Виробничі можливості товариства завжди були обмежені. З збільшенням населення виникала необхідність залучення в господарський оборот нових земель, самих різних природних ресурсів. До початку ХХ сторіччя темпи приросту використовуваних ресурсів залишалися щодо невеличкими. Пояснювалося це, з одного боку, визначеною стабільністю в потребах населення, а з іншого боку, - обмеженістю росту чисельності самого населення. Дві тисячі років тому на Землі мешкало 230-250 млн.чел., у 1800 р. - не многим більш 900 млн., у 1900 - 1,5 млрд., 1960 - біля 3 млрд., 1995 - 5,5 млрд.людина. Темпи приросту населення різко зросли в поточному сторіччі, хоча ще в самому кінці XVIII в. молодий англійський священик Томас Роберт Мальтус вивів закон убутної прибутковості. Відповідно до цього закону, продовольство буде збільшуватися в співвідношенні один, два, три, а чисельність населення - один, два, чотири і т.д.
У зв'язку з демографічним вибухом, що відбувається, за останні сорок-п'ятдесят років у господарський оборот було вовлечено стільки природних ресурсів, скільки їх було використано за всю історію розвитку цивілізації до цього часу. Обгрунтування вибору використання обмежених ресурсів стало однієї з центральних проблем господарювання.
Результатом господарювання в будь-який економічній системі є зроблений продукт. Він являє собою суму всіх створених протягом року благ і має подвійну цінність. Насамперед це різноманітні предмети і послуги, зроблені для задоволення виробничих і особистих потреб людей.
Друга цінність суспільного продукту складається в тому, що він має вартість, втілює в собі визначена кількість витраченої праці і показує ціною яких зусиль зроблене цей продукт.
У радянській статистика цей продукт одержав назву сукупного або валового продукту. Він містить у собі матеріальні блага і послуги, створені в матеріальному виробництві, і нематеріальні блага і послуги, створені в нематеріальному виробництві (духовні, моральні цінності, утворення, охорона здоров'я і т.д.). По своїй вартісній структурі сукупний продукт складається з вартості витрачених засобів виробництва, необхідного продукту, що складає з благ і послуг особистого споживання, і прибавочного продукту, призначеного на розширення споживання і виробництва. К. Маркс показав це формулою:
C + Y + m = K (1)
где: С - стоимость израсходованных средств производства;
Y - заработная плата;
m - прибавочна вартість.
Важливою формою суспільного продукту є кінцевий продукт. Він утвориться шляхом вирахування з валового продукту всього обороту предметів праці, тобто шляхом усунення їхнього повторного рахунку.
Чистий національний продукт (НП) по американській статистика складає ринкову вартість усіх кінцевих благ, зроблених у країні протягом року. У ньому немає повторного рахунку (наприклад, із вартості хліба виключається вартість тест, із вартості машини - вартість металу і т.д.). НП можна виміряти трьома засобами: 1. Як суму доданих цінностей, приєднаних у ході виробництва кінцевих благ кожним виробником протягом року.
2. Як суму прибутків, отриманих у формі заробітної плати, відсотка, ренти і прибули тими, хто протягом року використовував свої ресурси для виробництва.
3. Як суму витрат на кінцеві блага, що одержуються споживачами, фірмами й урядом, тобто суму кінцевих продажів.
По розмірі цього продукту не можна судити про добробут нації. У ньому багато умовностей, і зіставлення НП різних країн скоріше характеризує рівень развиваемости націй, чим рівень життя населення. При порівнянні і зіставленні НП необхідно застосовувати незмінні ціни.
Якщо цілком виключити з валового суспільного продукту матеріальні витрати (С), тобто витрати матеріалізованої праці минулого років, то одержимо чистий прибуток товариства. У економічній теорії і сучасній обліково-статистичної практика чистий продукт товариства одержав назву національного доходу.
Утворюваний у процесі виробництва суспільний продукт проходить у своєму прямуванні стадії розподілу, обміну і споживання. На всім шляху його прямування між людьми укладаються, постійно підтримуються і розвиваються визначені економічні відношення. Головними, що визначають є відношення, що мають місце в самому виробництві. Вони накладають відбиток на весь наступний ланцюжок економічних взаємозв'язків, визначають їхній характер, спрямованість розвитку.
К. Маркс відзначав, що кожному засобові виробництва присущ свій засіб розподілу утворюваного продукту. Але розподільні відношення не пасивні. У одних випадках вони можуть гальмувати виробництво, в інших виступати в якості його пришвидшувача.
Через розподіл і обмін забезпечується повернення у виробництво різноманітних засобів виробництва і робочої сили. Тим самим підтримується пропорційність у господарстві або відбувається розладженість в усім господарському механізмі (бюджетний дефіцит, інфляція, безробіття і т.д.).
На стадії розподіли встановлюється частка різноманітних класів, соціальних груп і окремих людей у виробничому продукті. Це частка доходить до споживача через обмін. Обмін опосредует зв'язок між виробництвом і розподілом з однієї сторони і споживанням з інший. Він являє собою купівлю-продаж сукупного продукту. У якості продавців і покупців виступають підприємства, організації і населення. Обов'язковою умовою безперервності самого процесу виробництва є повна реалізація створеного продукту.
При цьому умові виробництво одержить необхідна притока матеріальних і людських ресурсів, а населення - свою частку в продукті, визначену розподільними відношеннями.
Завершальною стадією прямування суспільного продукту є споживання. Почавши прямування з виробництва, продукт цілком або поступово зникає в споживанні. Тим самим забезпечується відтворення самого життя людини і його діяльності.
2. Взаємовплив та взаємозалежність продуктивних сил і виробничих відносин.
Економiка як народне господарство має двi сторони свого вираження: по-перше, як матерiально-натуральне наповнення, по друге, як сукупнiсть виробничих вiдносин, що пов’язують процеси виробництва, розподiлу, обмiну та споживання суспiльного продукту як фази постiйного вiдтворення економiки.
Матерiально-натуральне наповнення економiки проявляється в продуктивних силах суспiльства (рис. 1), що вiдображають систему вiдносин <людина - природа>. До них належить передусiм робоча сила як здiбнiсть людини творити в матерiальнiй та духовнiй сферах. Робоча сила втiлюється у трудових ресурсах. Це особистий фактор виробництва.
Другою складовою продуктивних сил є речовий фактор виробництва, тобто засоби виробництва, якi людина використовує в процесi працi, спрямованої на забезпечення тих чи iнших своїх матерiальних та духовних потреб.
Засоби виробництва подiляються на предмети працi та засоби працi. До перших належать предмети, що данi природою, та тi, що в процесi працi переробляються чи обробляються з метою одержання готової продукцiї для особистого чи виробничого використання. До других належать, по-перше, машини, устаткування, iнструменти та iншi технiчнi знаряддя; по-друге, технологiчнi процеси та енергопостачання i, по-третє, автоматизованi системи управлiння (АСУ), електронно-обчислювальнi машини (ЕОМ), комп’ютери тощо.
Центральне мiсце в системi засобiв працi посiдають накопиченi людством знання. Людина живе у свiтi обмежених можливостей. Обмеженi її фiзичнi та iнтелектуальнi здiбностi, час, який вона може придiлити тому чи iншому заняттю, засоби, якi можуть бути використанi для досягнення поставленої мети. Обмеженiсть наявних ресурсiв була, є i залишається головною i досить жорсткою умовою, яка нашаровується об’єктивною реальнiстю на розмiри i можливостi зростання особистого та суспiльного багатства. Але це стосується конкретної людини i конкретних умов iснування суспiльства. Щодо розвитку суспiльства в цiлому в iсторичнiй перспективi, то