У центрі уваги - комерційні банки.
Враховуючи недостатню насиченість банківської мережі (порівняно з економічно розвинутими країнами), з одного боку, а з другого - низьку ефективність діяльності окремих існуючих банків, необхідні такі зрушення:
1. Лікідація "монобанківської" структури: один банк або його філія - один адміністративно-територіальний район.
2. Сворення ядра системи комерційних банків - групи банків, що мають розгалужену мережу філій, поринні бути добре регульваними, створюючи атмосферу надійності в банківському секторі.
3. Розширення ринків кредитних ресурсів для комерційних банків. Для цього необхідні:
- залучення комерційних банків до нерозподілу кредитних ресурсів між галузями і підприємствами всіх форм власності відповідно до цілей та стратегії економічних реформ України;
- розширення функцій комерційних банків у сфері операції із цінними паперами та довірчими операціями, що спростиь і пискорить процеси приватизації.
4. Комерційні банки слід реформувати за такими напрямами:
- переведення частини діючих слабких банків до розряду фінансових компаній чи приєднання їх до сильніших банків;
- вивдення сильних банків на міжнародні фінансово-кредитні ринки;
- створення фінансових компаній, відокремлення банків від небанківських кредитних інститутів;
- запровадження видачі ліцензій на окремі банківські операції;
- сприяння комерційним банкам щодо створення спілок, асоціацій та інших об'єднань для координації своєї діяльності і захисту власних інтересів.
5. Вдосконалити діяльність колишніх державних банків доцільно, створивши рівні порівняно з іншими комерційними банками умови для банківської конкуренції.
6. Налагодити чітке дотримання жорстких банківсьних "норм безпеки" (надійності).
Переважна більшість західних банків дотримується консервативних норм діяльності, а в банках пострадянських країн простежується тенденція до ризикованих операцій. Такі операції в разі успіху можуть принести високий прибуток, але можлива невдача загрожує власне існуванню банку. Оскільки банки завжди повинні бути відносно консервативними та уникнути ризикованих операцій (навіть якщо такі операції обіцяють надзвичайно високі прибутки), то дотримання жорстких банківських нормативів є дуже важливим фактором.
Паралельно з проведенням економічних реформ необхідно створити:
- універсальні комерційні банки;
- спеціалізовані комерційні банки;
- приватні банки;
- громадсько-правові кредитні установи, які надають споживчий кредит і продають товари у розстрочку за безготівковою форми розрахунку;
- інвестиційні комерційні банки, які займаються довгострововим кредитуванням переважно приватних підприємств та підприємств, що працюють на комерційній основі;
- іпотечні банки, які спеціалізуються на наданні довгострокових позик під заставу нерухомості (землі та будівель) за рахунок власних накопичень та іпгоречних облігацій і надання позічок із погашенням у розстрочку;
- поштові та поштово-пенсійні банки;
- кредитні усанови промисловості для самодопомоги.
3.4. Поняття конкуренції на Україні
Ключовою ланкою реформ банківської системи повинно стати створення конкурентного середовища, в якому функціонують комерційні банки. Нині це - одне з найслабкіших ланок, яка дісталась у спадок від галузевої побудови в плановій економіці. Питання про універсалізацію чи спеціалізацію великих, колишніх п’яти державних банків, потребує найретельнішого розгляду.
Не повинно бути адміністративних обмежень на кредитну діяльнісь цих банків лише в їх колишніх галузях більша диверсифікація портфелів активів допоможе стабілізувати їхні баланси, змінити ситуацію: слабка галузь - слабкий банк. Це вплине і на згладжування процесів у фінансовій системі, що залежить від процесів (сезонних, виробничого циклу) в економіці. Слід відійти від системи: одне підприємство - один банк , дозволивши підприємству мати розрахунковий рахунок у кількох банках. Звичайно, такий захід має дуже вразливе місце і повинен проводитися лише за наявності хорошого нагляду. Основне питання, що дісталося у спадок від колишнього СРСР, - розмежування готівкових та безготівкових грошей, обумовлених, зокрема, існуванням окремих “кредитного” та “касового” планів. Наслідком цього є існування і зараз Ощадбанку - домінуючого банку, який працює із залученими коштами населення. Такому становищу сприяли як історичні умови (наявність відповідної структури на всій території країни та інші фактори), так і політика держави (наприклад, обмеження на обсяги залучених коштів населення іншими банками, державне страхування вкладів лише в Ощадбанку), а також небажання чи економічна надоцільність інших банків працювати з дрібними вкладниками. Нині депозити до запитання населення розподілені так: Ощадбанк - 75 %, Промінвестбанк - 6 %, Агробанк - 12 %, інші - 7 % ; термінові до року: Ощадбанк - 63 %, Промінвестбанк - 7 %, Укрсоцбанк - 7 %, інші - 23 %; термінові подад рік : Ощадбанк - 22%, Промінвестбанк та Агробанк - 22%, інші - 56 %. Структура депозитів населення у всій банківській системі: до запитання - 47 %, термінових до року - 40 %, термінових понад рік - 13 %1 . Із цифр видно домінуюче становище Ощадбанку щодо залуцення коштів населення. Тому тут можливі дві моделі розвитку Ощадбанку:
1. Ощадбанк залишається спеціалізованим банком по роботі з коштами населення. В цьому випадку доцільно для посилення конкуренції розукрупнити його, створивши на його базі ряд спеціалізованих ощадних банків, і в системі державного страхування, що склалася, використовувати залучені кошти в основному для розміщення державних цінних паперів. Процес розукрупнення не повинен іти за регіональним принципом. Інакше кожен регіон матиме свого монополіста.
2. Ощадбанк наближається до моделі універсального комерційного банку. Разом з тим, якнайбільше банків повинні мати можливість та інтерес до участі в залучені коштів населення на конкурентній основі. Тут також можливий варіант розукрупнення.
Обидва варіанти мають недоліки, тому реформа Ощадбанку потребує ретельної підготовки.
Ще одна велика проблема (тут також необхідне реформування) - зарегульованість в операціях із готівкою. Є багато обмежувальних інструкцій, які треба переглянути чи відмінити взагалі.
Ті ж проблеми стоять і перед іншими спеціалізованими банками, які практично є монополістами в сільського господарства, в промисловості, комунальної сфери чи в операціях з іншими державами.
Для кожного із цих банків слід брати один із варіантів розвитку, однак усі вони повинні передбачити посилення конкуренції в банківській діяльності. Спеціалізація банків за галузевим принципом неприпустима як і з точки зору конкуренції, так і з точки зору якості портфеля активів.
Висновки
На основі проведеного аналізу можна зробити висновок про те, що банківська конкуренція володіє цілим рядом специфічних рис, що відрізняють її від конкуренції в промисловості чи в інших галузях національної економіки і заслуговують окремого узагальнення. До виявлених особливостей належать:
- конкуренція в банківському секторі економіки виникла пізніше, ніж конуренція в промисловості, однак відрізняється різновидністю форм і високою інтенсивністю;
- в якості конкурентів комерційних банків виступають не тільки інші банки, але і банківські кредитно-фінансові інститути, а також деякі нефінансові організації;
- конкурентний простір пердставлений багаточисельними банківськими ринками, на одних із яких банки виступають як продавці, а на інших - як покупці. При цьому в нашій країні на сьогоднішній день найбільшу гостроту має конкуренція банків як покупців на ринку кредитних ресурсів;
- внутрігалузева конкуренція носить переважно видовий характер, що зв’язано з диференціацією банківського продукту;
- банківські послуги можуть взаємозамінювати один одного, але не мають конкурентноздатних зовнішніх (небанківських) замінників, в зв’язку з чим міжгалузева конкуренція здійснюється тільки завдяки переливу капіталу;
- в банківській справі відсутній ряд вхідних бар’єрів, характерним для багатьох інших галузей (зокрема, патентний захист), що веде до відносно великої інтенсивності конкуренції в цій сфері економіки;
- обмеження цінової конкуренції висовують на перший план проблеми управління якістю банківського продукту і реклами;
- банківські ринки є ринками деференціальної олігополії, що надають широкі можливості для кооперації і узгодження ринкової політики кредитних інститутів. В деяких країнах (наприклад, в Німеччині) подяд з індивідуальною існує групова банківська конкуренція.
В якості основних закономірностей банківської конкуренції на сучасному етапі можна назвати слідуючі:
- універсалізація банківської діяльності;
- лібералізація державного регулювання банківської діяльності;
- розширення регіональної і національної сфери діяльності кредитних інститутів;
- проникнення на банківський ринок небанків;
- зростання значення нецінової конкуренції;
- глобалізація банківської конкуренції;
- посилення інтенсивності банківської конкуренції - як резуьтат всіх названих закономірностей.
Звичайно, це лише більш загальні закономірності. Однак основний висновок із сказаного очевидний: банківська конкуренція за кордоном загострюється. Вважається, в не далекому часі це буде проходити і в нашій країні. І нашим банкірам, як зараз західним, пройдеться активно користуватись інструментарієм банківського маркетингу.
Список використаної література: