Дістало подальший розвиток:
– наукове обґрунтування етапів історичного становлення книговидання в Україні (початковий (теологічний), могилянський, поліцейський, університетський, радянський);
– змістовні характеристики книги як одного із дієвих засобів комунікації в сучасному суспільстві;
– аналітична оцінка основних проблем у розвитку вітчизняного книговидання (засилля імпортованої друкованої продукції на українському книжковому ринку; економічна та фінансова немічність суб’єктів видавничої діяльності; нерозвиненість і безсистемність книгорозповсюдження, відсутність якісного змістовного наповнення вітчизняних книг, недостатність попиту на українську книгу і тривалі строки її реалізації тощо).
Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає у визначенні перспективних напрямів з покращання діяльності органів державного управління, які відповідають за розвиток книговидання в Україні. Основні положення та висновки використані при розробці Концепції державної політики у сфері книговидання та Концепції інформаційної політики України. Результати дослідження покладено в основу підготовки підручників, навчальних посібників, методичних матеріалів, читання лекцій та проведення практичних занять з інформаційної політики, державного регулювання в економічній сфері тощо. Практичні результати роботи використані Управлінням у справах інформації Харківської обласної державної адміністрації (довідка № 1242 від 19.10.2007 р.).
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійно виконаною науковою працею. Усі сформульовані в ній висновки, методичні положення та пропозиції ґрунтуються на особистих дослідженнях.
Апробація результатів дослідження. Основні результати і висновки дисертації обговорювались на VІ та VІІ міжнародних конгресах „Державне управління та місцеве самоврядування” (м. Харків, лютий 2006 р., березень 2007 р.), науково-практичних конференціях Львівського та Харківського регіональних інститутів державного управління Національної академії державного управління при Президентові України (2005 – 2007 рр.).
Публікації. Основні положення та результати дисертації викладено у 9 наукових працях, з них 6 за темою дослідження опубліковано в наукових фахових виданнях з державного управління. Загальний обсяг публікацій становить 3,1 авт. арк.
Структура дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатку. Загальний обсяг дисертації – 204 сторінки. Кількість рисунків – 25 на 11 сторінках, таблиць – 6 на 3 сторінках. Список використаних джерел складається з 245 найменувань (на 21 сторінці).
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, сформульовано мету і завдання, об’єкт, предмет, методи дослідження, розкрито зв’язок з науковими проектами і темами, сформульовано основні положення щодо наукової новизни роботи. Показано практичну значущість результатів дисертаційної роботи, наведено дані щодо апробації результатів дисертації та публікацій за темою дослідження.
У першому розділі – „Книговидання в контексті розвитку інформаційного суспільства в Україні” – узагальнено основні риси інформаційного суспільства, проаналізовано поняття „інформація” та „комунікація”, визначено місце книги в процесі суспільної комунікації, з’ясовано особливості процесу книговидання, виокремлено існуючі підходи та методи щодо державного регулювання цієї сфери, опрацьовано закордонний досвід впливу держави на розвиток книговидання.
Однією зі складових процесу соціальної комунікації є книга, що виступає, з одного боку, соціально значущим носієм даних про осіб, предмети, факти, події та процеси, що відбуваються у суспільстві, а з іншого – засобом передачі цієї інформації до певних соціальних груп, зацікавлених в її отриманні. Книга відіграє роль посередника, за допомогою якого комунікант передає інформацію реципієнту. Книга, передаючи певну інформацію соціальним групам та окремим індивідам, виконує важливу регулятивну функцію, оскільки члени суспільства під впливом отриманої інформації регулюють власні практики, а інколи і практики інших (у разі наявності влади або інших соціально значущих ресурсів). Після опрацювання необхідної інформації у соціальних акторів виникає потреба в новій інформації на сторінках нових книг, яка задовольняється через випуск нових видань. Таким чином, відбувається процес безперервної комунікації (рис. 1). При чому в якості замовників можуть у даному разі виступати як індивідуальні, так і колективні суб’єкти соціальної дії, як окремі особи, так і установи і організації.
Отже, книги можна визначити елементом інформаційної сфери життя суспільства, що виконують при цьому низку важливих значущих соціальних функцій (однією з головних серед яких є інформаційна). Їх належне виконання потребує, з одного боку, інституціоналізації процесу книговидання через створення відповідних організаційних структур (видавництв та розповсюджувальних мереж), а з іншого – створення державою відповідних умов для розвитку даної галузі.
Книги як кінцевий продукт виробництва є результатом процесу книговидання, що включає такі етапи: організаційний (підготовчий), творчо-технічний (або виробничий) та розповсюджувальний. Неабияку роль у створенні умов для діяльності суб’єктів книговидання відіграє держава.
У дослідженні доведено, що державне регулювання книговидання представляє процес впливу держави на розвиток цієї сфери за допомогою комплексу методів (адміністративних, правових та економічних), що забезпечують повноцінне функціонування даної сфери та сприяють створенню умов для її гармонійного розвитку.
Книговидання як технологічний комплекс об’єднує значну кількість суб’єктів ринкових відносин, що займаються виконанням робіт та наданням послуг у видавничій діяльності, діяльності з виготовлення, розповсюдження та продажу книжкової продукції. Це видавництва та видавничі підрозділи, поліграфічні підприємства, організації гуртової та роздрібної торгівлі. Саме ці інститути виступають об’єктом державного регулювання.
Державне регулювання книговидання реалізується в основному за допомогою таких засобів: державне замовлення; ліцензування, патентування і квотування; сертифікація та стандартизація; нормативи та ліміти; ціни і тарифи; інвестиційні, податкові та інші пільги; дотації, компенсації, цільові інновації та субсидії.
Проте наведені засоби (які спираються на адміністративні та економічні методи регулювання) не є вичерпними. Для регулювання тієї або іншої сфери економіки, в тому числі і книговидання, держава може використовувати і інші способи впливу, які спричинять зміни у структурно-функціональному, кадровому, технологічному, комунікативному аспектах діяльності об’єктів регулювання. Неабияке значення має і нормативно-правове регулювання, затвердження та реалізація певних програм, стратегій тощо.
Елементами системи державного регулювання книговидання у статиці є:
1) суб’єкт, представлений відповідними державними інституціями, що мають інструменти впливу організуючого і контролюючого характеру,
2) об’єкт, представлений видавництвами та розповсюджувальними інституціями різних форм власності, які мають відповідну структурно-функціональне, кадрове, матеріально-технічне, правове та інформаційне забезпечення своєї діяльності;
3) суспільство, яке виступає замовником на книгу.
У динаміці ця система працює через механізми прийняття суб’єктом регулювання відповідних рішень, які реалізується через певні методи та засоби. Ці рішення в свою чергу мають вплив на різні етапи процесу книговидання.
Аналіз тенденцій розвитку книговидання в розвинених країнах засвідчив невпинне зростання показників цієї галузі протягом останніх років. Лідерами світового книговидання на сьогодні є США, Великобританія, Китай. Швидкими темпами до них наближається і Російська Федерація.
Дослідивши світові тенденції розвитку книговидання, виділено французьку, американську та пострадянську моделі розвитку зазначеної галузі. Основними їх відмінностями виступають розповсюджені форми власності видавництв, домінуючі методи та інститути регулювання розвитку книговидання, а також існуюча система розповсюдження видавничої продукції. При цьому, якщо в пострадянських країнах за традицією зберігаються відповідні державні інститути, відповідальні за розвиток книговидання, то за французької і американської моделі неабияке значення мають недержавні інститути та мережеве розповсюдження, що виступають важливими ознаками активної ролі суспільства та громадських об’єднань у процесі розвитку даної сфери.
У другому розділі – Особливості розвитку книговидання в Україні: проблеми і тенденції” – виокремлено етапи розвитку українського книговидання, проаналізовано нормативно-правову базу та організаційні засади регулювання цієї сфери, визначено основні проблеми, які стримують розвиток книговидання в Україні.
У своєму розвиткові українське книговидання пройшло декілька етапів (теологічний, могилянський, університетський, поліцейський і радянський). Їх спільною характерною ознакою був пильний контроль з боку державних органів, які визначали характер і зміст друкованих праць, відслідковували дотримання цензурних норм. Найвищого досягнення українське книговидання відчуло за радянської доби, що характеризувалася чіткою правовою регламентацією діяльності видавців книжкової продукції та зростаючим державним замовленням на книгу. Неабияку роль у розвиткові книговидання відіграли і наукові установи та спеціалізовані видавництва, що виступали головним „локомотивом” просування книжкової продукції до читачів. Між тим, незважаючи на істотну державну підтримку, українське книговидання за характером друкованої продукції знаходилося в чітко визначених межах, що визначалися „центром”. Недостатньою була кількість „україномовних книжок”, потреби споживачів у певних виданнях були незадоволеними через відсутність механізмів вивчення попиту. Усі видання, які виходили друком, підлягали суворій цензурі. Лише після отримання незалежності України з’явилася реальна можливість розв’язати всі зазначені проблеми.