Державне регулювання системи професійно-технічної освіти в Україні (стр. 4 из 6)

Одним із найважливіших стратегічних напрямів розвитку системи професійно-технічної освіти, визначеним у рамках Національної доктрини розвитку освіти, є розвиток мережі професійно-технічних навчальних закладів різних типів, професійних спрямувань і форм власності з урахуванням демографічних прогнозів, регіональної специфіки та потреб ринку праці.

Оптимізація мережі навчальних закладів професійно-технічної освіти шляхом їх укрупнення дасть змогу зберегти ресурсний і кадровий потенціал професійно-технічної освіти в період назріваючої «демографічної ями». За рахунок консолідації ресурсів має покращитись матеріально-технічна база професійно-технічних навчальних закладів, оснащення навчального процесу (бібліотечні фонди, навчальні корпуси тощо), що, зрештою, підвищить якість підготовки фахівців середньої ланки.

Об'єднання закладів професійно-технічної освіти сприятиме підвищенню якості викладацького складу. Водночас інтеграційні процеси можуть призвести до скорочення частини працюючого персоналу, що спричинить ряд негативних соціальних наслідків. Економічна доцільність укрупнення (об'єднання) професійно-технічних навчальних закладів зумовлена також економією бюджетних коштів, забезпеченою за рахунок економії на масштабі. Укрупнення об'єктів фінансування професійно-технічної освіти сприятиме раціональному розміщенню державних коштів.

Необхідність удосконалення мережі закладів професійно-технічної освіти шляхом їх об'єднання зумовлена також станом матеріально-технічної бази навчальних закладів, яка останнім часом значно застаріла. Об'єднання ідентичних за профілем професійно-технічних і вищих навчальних закладів дасть змогу поліпшити матеріальний компонент навчального процесу як за рахунок концентрації наявних ресурсів, так і в результаті залучення достатніх фінансових ресурсів, необхідних для його оновлення. Покращення стану матеріально-технічної бази в системі професійно-технічної освіти значно підвищить рівень конкурентоспроможності професійно-технічної освіти фахівців, що випускаються, на ринку праці. У ході проведеного дослідження були виявлені основні переваги й недоліки реорганізації мережі професійно-технічних навчальних закладів (табл. 2).

Один з важливих напрямів побудови раціональній мережі – це перетворення ряду провідних професійно-технічних закладів у ресурсні центри, здатні значно підвищити якість навчання й рівень кваліфікації навчальних, а також здатність до підвищення рівня навчання кваліфікованих робочих на загально регіональному рівні.

Для того, щоб ресурсні центри могли ефективно реалізувати всі вказані цілі, вони повинні значно відрізнятися від звичайних професійно-технічних закладів за своїми функціями. У цілому функції ресурсних центрів (центрів зростання якості) мають бути розширені й орієнтовані на вирішення загально регіональних завдань.

Таблиця 2

Переваги та недолікиреорганізаціїмережіпрофесійно-технічнихнавчальнихзакладів

Напрями	Переваги	Недоліки
Об'єднання вищих і професійно-технічнихнавчальнихзакладів(ПТУ-ВНЗ)	1. Забезпечить спадкоємність підготовки фахівців.2. Дасть змогу мінімізувати витрати при переході в систему вищої освіти.3. Забезпечить підвищення якості підготовки в системі професійно-технічноїосвіти.4. Покращить матеріальний компонент навчального процесу в системіпрофесійно-технічноїосвіти.5. Покращить маневреністьуправління.	1. Ускладнить процес управління професійно-технічноюосвітою через збільшення об'єктів.2. Зламає систему підготовки фахівців, що склалася, вищого і професійно-технічноїосвіти. 3. Спричинить зростанняуправлінськогоаппарату.
Об'єднання професійно-технічнихзакладів	1. Дасть змогу зберегти ресурсний і кадровий потенціалпрофесійно-технічнихзакладів у період назріваючої «демографічної ями».2. Приведе до поліпшення матеріально-технічної бази в системі професійно-технічноїосвіти за рахунок консолідації ресурсів.3. Сприятиме раціональному розміщенню бюджетних коштів, забезпеченою за рахунок економії на масштабі, запобігатиме розпилюванню державних ресурсів.	1. Спричинить негативнісоціальнінаслідки, пов’язані з можливимскороченням персоналу.

Виділено такі основні функції ресурсних центрів: професійно-технічне навчання складних і нових професій, пов'язаних із сучасними технологіями, відповідно до завдань економічного розвитку регіону; навчально-методичне і програмне забезпечення підготовки з нових професій і технологій, включаючи методичну підтримку однопрофільних навчальних закладів професійно-технічної освіти; у рамках свого профілю організація взаємодії з працедавцями, зокрема маркетингові дослідження на ринку освітніх послуг і ринку праці за своїм профілем; прогнозування потреби в кадрах, аналіз змін вимог працедавців до кваліфікації випускників, підготовка пропозицій щодо змін у професійних і освітніх стандартах; підвищення кваліфікації викладачів і майстрів з нових навчальних і виробничих технологій; сертифікаційна діяльність за своїм профілем у рамках загальнорегіональної системи оцінювання якості підготовки випускників і якості відповідних навчальних програм; професійна орієнтація студентів і технологічне навчання загальноосвітніх шкіл.

Ресурсні центри доцільно створювати в рамках професійно-технічних закладів, що діють, мають резерв приміщень, оскільки це знижує витрати (не передбачається нове будівництво), спрощує вирішення правових питань щодо їх діяльності. Але при цьому необхідно розробити спеціальний статут, інші локальні нормативні акти, що гарантують повноцінне виконання ресурсними центрами своїх нових функцій.

Особливої актуальності в системі професійно-технічної освіти набуває інститут державного замовлення. Під державним замовленням розуміють певний обсяг підготовки фахівців різних профілів, який визначається державою й фінансується з державного бюджету. При цьому державне замовлення має виходити з реальних потреб довгострокового соціального й економічного розвитку України. Державне замовлення в системі професійно-технічної освіти відіграє особливо значну роль, оскільки державне замовлення слугує одним із критеріїв визначення обсягу бюджетного фінансування діяльності професійно-технічної освіти. Розміщення державного замовлення оформляється державним контрактом, який укладається між державним замовником і виконавцем державного замовлення.

На практиці державне замовлення у сфері професійно-технічної освіти фактично консервує існуючу структуру підготовки фахівців, оскільки існуючий механізм формування і виконання державних замовлень не відповідає повною мірою вирішенню проблем забезпечення економіки країни певного виду фахівцями в необхідних обсягах. Відсутність порядку формування державного замовлення у сфері освіти унеможливлює визначення реальної потреби держави у підготовці необхідної кількості фахівців робочих професій та спеціалістів із вищою освітою.

Таким чином, етап формування державного замовлення, звичайно, ж потребує законодавчого визначення, проте проблема має розглядатися значно ширше, а саме – необхідно вести мову про необхідність запровадження в Україні стратегічного планування соціально-економічного розвитку країни, яке у свою чергу, мало б стати основою для розроблення державного замовлення в галузі вищої та середньої спеціальної освіти.

При цьому має бути встановлена відповідність обсягу фінансування у Державному бюджеті України державного замовлення на підготовку фахівців натуральним показникам державного замовлення.

За своєю структурою держзамовлення повинне включати два компоненти: загальнодержавний та муніципальний (комунальний). Загальнодержавне замовлення має формуватися з урахуванням стратегічних потреб соціально-економічного розвитку країни, муніципальне – з урахуванням потреб місцевих ринків праці. Кожний із зазначених видів замовлень повинен оплачуватися з бюджетів відповідних рівнів і розподілятися між навчальними закладами І-ІІ рівнів акредитації на конкурсній основі.

У процесі дослідження удосконалено складові механізму багатоканального фінансування системи професійно-технічної освіти. Суть удосконалення зводиться до появи змішаного фінансування професійно-технічної освіти, яке виражається у взаємодії органів місцевого самоврядування, місцевих органів державної влади, різних організаційно-правових структур, а також тристороннього договору підготовки кадрів, який передбачатиме цільове спрямування відповідних коштів на підготовку конкретного студента з виконання певних зобов’язань з боку фінансуючого, фінансованого суб’єктів та суб’єкта, що управляє відповідними коштами, для фінансування видатків на здобуття професійно-технічної освіти. Комплексно такий механізм багатоканального фінансування системи професійно-технічної освіти поданий на рис. 1.

n – кошти Державного бюджету;

m – кошти місцевих органів державної влади;

l – кошти органів місцевого самоврядування;

k – змінна частина коштів фінансування центральних органів державної влади потреб місцевих органів державної влади у професійно-технічній освіті;

t – кошти місцевих органів державної влади, які спрямовуються студентам;

p – кошти органів місцевого самоврядування, які спрямовуються студентам;

q – кошти організаційно-правових структур, підприємств, які спрямовуються в рамках тристороннього договору;