Запровадження методики розрахунку інтегрального індексу фондового ринку передбачає два етапи. На першому етапі ДКЦПФР планувала прийняти та запровадити запропоновану методику, оскільки на даний час вона відображає існуючі можливості отримання та обробки інформації для розрахунку індексу. На другому етапі передбачено визначити та встановити наступні вимоги до підприємств-емітентів, які будуть включені до бази:
обсяг торгів емітентів, акції яких входять до розрахунку індексу, має становити 70-80% від загальної ринкової капіталізації підприємств - емітентів акцій;
обсяг торгів за такими підприємствами має складати 50-60% від торгів за акціями на вторинному ринку за угодами купівлі-продажу;
базове значення індексу дорівнюватиме 100.
Разом з цим планується збільшити кількість підприємств до 100, а також підвищити рівень періодичності розрахунку індексу.
Значення індексу розраховується за даними звітності торговців цінними паперами про їх діяльність. Для розрахунку інтегрального індексу фондового ринку були взяті всі виконані торговцями угоди купівлі-продажу з акціями підприємств на вторинному ринку (табл.2.6)
Таблиця 2.6. Показники за емітентами, що увійшли до розрахунку інтегрального індексу фондового ринку у 2007 р.
| І кв. | ІІ кв. | ІІІ кв. | ІУ кв. | |
| Кількість угод, включених до розрахунку, тис. од. | 38,49 | 33,94 | 37,90 | 61,82 |
| Кількість емітентів, угоди яких включені до розрахунку | 204 | 250 | 222 | 310 |
| Обсяг угод, млрд. грн. | 6,245 | 9,917 | 12,435 | 34,026 |
Зазначимо, що на даному етапі розрахунку інтегрального індексу, значення якого коливаються у межах 1,3-1,98, базові показники, що застосовуються, не є стабільними, а, отже, не можуть слугувати орієнтиром у мінливому середовищі фондового ринку України. На це вказує значні розбіжності у кількості емітентів за кварталами 2007 р., а також значний розмах коливань за кількістю угод, що укладені між учасниками.
Підприємства, вартість акцій яких використовувалась для розрахунку інтегрального індексу фондового ринку, визначались за наступними критеріями:
емісія цінних паперів здійснювалась у порядку та згідно з чинним законодавством України та нормативними актами Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку;
цінні папери включені до офіційного котирування хоча б однієї біржі або торговельно-інформаційної системи;
акції мають бути підпорядковані активним процесам купівлі-продажу, що передбачає наявність не менше 10 угод за місяць, причому, угоди купівлі-продажу з акціями цих емітентів здійснювали як мінімум два торговці цінними паперами, які мають відповідний дозвіл на здійснення діяльності з випуску та обігу цінних паперів.
Зазначено, що перелік підприємств для розрахунку національного індексу може змінюватись залежно від впливу кон'юнктури ринку та інших факторів (реорганізація, створення нових підприємств тощо).
Отже, згідно з Методикою розрахунку індексу передбачено використання формули: відношення середньої геометричної ціни акцій підприємств за поточний період до середньої геометричної ціни акцій підприємств в базисний період, а також порядок розрахунку на останній день місяця, й публікація в офіційному виданні Комісії. Проте широкого поширення та оповіщення широкому загалу його значень не відбулось.
З вищезазначеного можна зробити такий висновок. Низка незалежних компаній, більшість з яких - іноземні чи компанії з часткою іноземної власності, розробили систему індикаторів українського ринку, що дозволяє їм оцінювати рух цін на цінні папери, тенденції розвитку ринку, активність емітентів та інвесторів тощо. Як стверджує більшість експертів, наявність таких незалежних агенцій дозволяє отримати об’єктивну оцінку стану фондового ринку. Проте постає питання, якою мірою держава має втручатися у процеси розробки та використання фондових індикаторів.
Для цілей державного регулювання система індикаторів фондового ринку має, на наш погляд, ключове значення. Це обумовлено такими обставинами.
Передусім, індикатори фінансового ринку слугують меті підвищення прозорості його роботи, що є однією з головних умов досягнення високого рівня ефективності функціонування системи фінансів. Особливо це важливо з огляду на загальну “фінансову неграмотність" переважної частини населення, а відтак - через появу напрочуд обережного, можна сказати, байдужого ставлення до його інституцій та інструментів. Через усіляке державне стимулювання появи різних форм оцінок суб’єктів та об’єктів фінансового ринку достовірність та надійність зростатимуть. На наш погляд, таких індикаторів має бути досить багато, причому, з різною базою та цілями розрахунку. Державні органи мають не перешкоджати, а сприяти поширенню агенцій, що ведуть розрахунки тих індексів, що охоплюють якомога більшу кількість емітентів і дають тенденцію загального стану фінансового (фондового) ринку, а також тих компаній, що спеціалізуються на індексах “блакитних фішок". Це різноманіття сприятиме удосконаленню методик розрахунків бази індексів, вибору оптимальних критеріїв добору підприємств у базу тощо.
Однак зазначимо, що іншим завданням державного управління має стати забезпечення інформування зацікавлених юридичних і фізичних осіб наданням найбільш достовірної та повної оцінки роботи фінансового ринку. Це може бути досягнете, на нашу думку, кількома шляхами. Перший шлях полягає у співставленні різних значень рейтингів та індексів, що отримані за різними методиками та різними агенціями. Наявність високого рівня кореляції між наведеними індикаторами свідчитиме про застосування однотипних підходів до розрахунку індикаторів, що, фактично, вкаже на дублювання зусиль компаній, вибір східного списку компаній. Якщо ж розбіжності матимуть значний розрив, то це означатиме, що критерії добору до бази індексу є різні, отже, певна методика може бути більш виваженою та обґрунтованою. Завданням державних органів постає у такому випадку забезпечення публічності інформації, яка надавала можливості широкому загалу проаналізувати ці співставлення.
Інший шлях полягатиме у започаткуванні державної агенції, яка б надавала можливість обраховувати фондовий індекс, до складу якого входили б підприємства різних форм власності та галузевого спрямування. Цей фондовий індекс мав би бути глобальний за призначенням, тобто, містити якомога ширшу базу для обрахування, значний список тих підприємств, які проявляють активність на фондових ринках України. Цим досягалось би охоплення широкого кола підприємств-емітентів, що давало б можливість проаналізувати рух цін на фондовому ринку загалом, визначити макроекономічну ситуацію, вести базу даних змін величини індексу тощо. Це дозволить у майбутньому передбачити ситуації та сценарії, які можуть привести до “обвалу" фондового ринку, виявити негативні тенденції та ситуації, які їм передували.
Державним органам слід повніше застосовувати існуючу інформацію, що надаються компаніями з профілем діяльності у сфері фінансового аналізу, для цілей розробки нормативних актів, що регулюють діяльність фондового ринку України.
Отже, фондові індекси посідають важливе місце в системі індикаторів фінансового ринку. Вони надають кількісну характеристику динаміки змін стану ринку, дозволяють виявити тенденції руху цін на акції та інші цінні папери, є інструментом торгів на біржах, подають сигнали щодо формування портфеля цінних паперів тощо. В системі державного управління фондові індекси слугують меті прийняття адекватних управлінських рішень з регулювання роботи фондового ринку, підвищення рівня прозорості його роботи. Основні проблеми, що постають у процесах запровадження та застосування індексів, пов’язані із забезпеченням ліквідності цінних паперів, розвитком вторинного ринку цінних паперів, збільшення частки “незв’язаних” акцій, що знаходяться у вільному продажу, щоб робити значення фондового індексу більш достовірним. Держава має стимулювати незалежні агенції у напряму розробки різних за видом та призначенням фондових індексів та активно використовувати ці дані. Державним органам доцільно розробити власний фондовий індекс, який би за характером був би глобальним і розраховувався на широкій базі - по акціях значної кількості емітентів різних форм власності, які активно провадять операції на фондовому ринку України.
Щодо іншого індикатора фондового ринку - рейтингу, має бути проведена розгорнута робота стосовно розвитку мережі рейтингових агенцій на двох рівнях - загальнодержавному та регіональному, створена науково обґрунтована система оцінки діяльності суб’єктів ринку, визначені пріоритети у налагодженні цієї роботи.
Зазначимо щодо України, що важливим представляються такі напрями діяльності зі створення розвинутої системи рейтингової оцінки суб’єктів та об’єктів фондового ринку:
розробка концепції рейтингової оцінки та на її базі прийняття відповідних нормативно-законодавчих актів;
визначення основних уповноважених інституцій, що надавали б достовірну оцінку професіоналам, емітентам та інструментам фінансового ринку;
створення національної рейтингової агенції;
визначення ступеню втручання держави у визначення тарифів на послуги рейтингових агенцій;
налагодження співпраці з загальновизнаними агентствами Standard & Poor’s, Moody’s, Fitch.
Певні кроки для цього вже було зроблено. В Україні прийнято Концепцію створення системи рейтингової оцінки регіонів, галузей національної економіки і суб’єктів підприємництва. Згідно з цією Концепцією, з першого кварталу 2009 р. вводиться норма обов’язкового отримання рейтингу учасниками торгів на фондовому ринку та надання рейтингу їх інструментам. Отримання рейтингу є обов’язковим для відкритих акціонерних товариств (частина з яких знаходиться у державній власності), великих підприємств та монополістів, що емітують облігації й іпотечні цінні папери. Рейтингова оцінка проводиться також щодо регіонів та органів місцевого самоврядування шляхом аналізу сукупності показників економічних та політичних факторів, показників використання бюджету, характеристики міжбюджетних відносин та макроекономічної політики.