Зазначимо, що введення обов’язковості процедури отримання рейтингу може викликати деякі ускладнення. Перш за все, йдеться про ступінь достовірності наданої оцінки. За певних умов недосконалого державного регулювання можливі елементи корупції, коли зі більші гроші можна буде отримати більш високий рейтинг. Цьому можна запобігти, якщо методика розробки рейтингової оцінки буде зрозумілою та контрольованою, а доступність отримання інформації про рейтинг - абсолютною.
Іншим наріжним камінням може стати висока плата за отримання рейтингу. За відповідними нормативними документами, плата за рейтингування покладається на державні та місцеві бюджети. Однак на наш погляд, дотримання такого підходу не є ринковим методом. Вважаємо, що плата за рейтинг має бути прерогативою суб’єктів фондового ринку, що зробить більш дієвим механізм відбору найбільш сумлінних учасників фінансових операцій. Відповідно, тарифна політика має визначатися державними регулюючими органами, зокрема, Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку та Держкомфінпослуг. Причому, в основу цієї політики має бути покладено чітко виважені нормативи вартісної оцінки складових цієї фінансової послуги, а саме: оцінка фінансово-економічних показників; оцінка нематеріальних активів (Goodwill); оцінка кредитної історії; оцінка менеджменту тощо. Фактично, ціна отримання рейтингу має залежати і від собівартості її виконання, і від ситуації на ринку. Вона не має відлякувати майбутніх емітентів своїм розміром. З іншого боку, якщо плата за отримання рейтингу буде досить значною, це поставить перепони деяким компаніям, фінансовий стан яких є хитким.
Неабияке значення має своєчасність проведення робіт з рейтингування. Якщо рейтингова оцінка затягуватиме процедури підготовки випуску цінних паперів до обігу на фондовому ринку, це свідчитиме, що національна рейтингова система працює недосконало.
Одне з перших незалежних агентств з надання кредитного рейтингу в Україні - Кредит Рейтинг - було створено у 2001 р. Воно присвоює рейтинги економічним агентам: муніципалітетам, компаніям, банкам, страховим компаніям, а також інструментам - облігаціям, синдикованим кредитам. Зазвичай надання рейтингу триває 2 місяці, коштує 10 тис. дол. США, а підтримка рейтингу - додатково 7 тис. Зважаючи на тривалу історію роботи агентства на українському ринку та його репутацію, ДКЦПФР визнала його переможцем у конкурсі з відбору рейтингових агентств, які мають присвоювати національний рейтинг.
Іншим рейтингом, який варто згадати, є рейтинг АКБ “Укрсоцбанк", які застосовують українські банки. З метою отримання достовірної оцінки підприємства, що виходить на фінансовий ринок України, розроблено складну розгорнуту методику оцінки позичальника. Згідно з цією методикою виділено три кола захисту кредиторів: захист доходами; захист активами; захист бізнесом.
Захист зобов’язань доходами вираховується через такі показники: коефіцієнт покриття як співвідношення між чистим доходом і позиковим капіталом; коефіцієнт достатності доходів; покриття процентних витрат; покриття обслуговування боргу; показники достатності прибутку; достатності грошового потоку; показники рентабельності; показники реінвестування та приросту. Процедура визначення ступеню захисту зобов’язань активами включає такі показники: забезпеченості власним капіталом; ліквідності; обіговості. Оцінка захисту зобов’язань бізнесом здійснюється через визначення макроекономічної складової бізнесу, тобто, динаміки економічного розвитку країни; галузеву характеристику, а саме: динаміку розвитку ринку та його складових; характеристику підприємства та його бізнес-моделі. Таким чином визначаються компоненти Z-схеми Альтмана, яка дозволяє отримати якісну характеристику рейтингу - можливість банкрутства підприємства, що досліджується.
Наявність різних рейтингів, що оцінюють кредитоспроможність українських підприємств, забезпечує урізноманітнену, більш об’єктивну оцінку їх роботи.
Рейтинг ПФТС почав розраховуватися з 1997 р. Розрахунок проводиться щомісяця на підставі трьох критеріїв: обсягу, кількості угод, що пройшли через ПФТС, а також кількості котировок, що виставлені торговцями цінних паперів. Інтегрований показник розраховується на підставі цих 3-х значень із ваговим коефіцієнтом 50/40/10. Рейтинг розраховується для 20 позицій.
Доцільно поставити питання і про рівень спеціалізації рейтингових агенцій. Якщо йдеться про учасників обов’язкової системи рейтингування, то доцільно, щоб статус рейтингового агентства був національним чи квазінаціональним. Однак рейтингування не вичерпується лише зазначеними категоріями учасників ринку. Вважаємо, що мають бути агентства, що спеціалізуються на наданні рейтингу емітентам та торговцям облігаціями, агенції, що спеціалізуються на рейтингуванні професійних учасників ринку (реєстраторів, торговців, зберігачів), рейтингові агентства, що спеціалізуються на рейтингуванні фінансово-банківського сектора (комерційних банків, лізингових та факторингових компаній тощо) та інші інституції.
Ключовим питанням є створення національного агентства, що розробляло б різні рейтингові оцінки суб’єктів та об’єктів фондового ринку залежно від цілей та завдань фінансової політики. Питання створення національного рейтингового агентства неодноразово піднімалось українськими урядовцями. Ініціатором ідеї створення державного агентства був Н. Азаров, який вів з цього приводу переговори з віце-президентом міжнародного рейтингового агентства Moody’s. Однак слід зазначити, що створення такої національної інституції доречно за умов, що ці оцінки будуть сприйматися світовим фінансовим ринком та його агентами. В іншому випадку відволікатиме значні кошти і не матиме очікуваного ефекту.
Однією з ключових задач державного регулювання фондового ринку виступає залучення коштів населення. У цьому напряму корисно звернутись до досвіду інших країн, зокрема, колишнього соціалістичного табору.
Федеральна комісія з цінних паперів Російської Федерації, усвідомлюючи важливість залучення коштів населення на фондовий ринок, розробило рейтинги професійних учасників ринку, що зорієнтовані на роботу з фізичними особами.
Рейтинг було створено за трьома основними номінаціями:
найбільші організації за кількістю клієнтів - фізичних осіб, що мають ненульові рахунки по грошових коштах та цінних паперах;
найбільші організації за обсягом операцій купівлі-продажу цінних паперів, власниками яких є фізичні особи;
найбільші організації за вартістю фінансових вкладів фізичних осіб.
Розробка цих рейтингів переслідувало дві мети: забезпечення інформаційної прозорості ринку для учасників-непрофесіоналів та виділення ключових гравців, що визначало політику у цьому сегменті.
Крім того, у березні 1999 р. у м. Москва було прийнято законодавчий акт, згідно з яким доходи населення, отримані в результаті операцій з цінними паперами, звільняються від сплати прибуткового податку в тій частині, що іде у бюджет міста. Цей захід, а також інші засади виваженої політики в галузі розвитку ринку цінних паперів привели до активізації вкладів населення, що мають стійку тенденцію до збільшення.
Державне регулювання економіки - це система заходів законодавчого, виконавчого і контролюючого характеру по стабілізації та пристосуванню економіки до умов, що змінюються. Держава здійснює свої регулюючі функції застосовуючи різноманітні методи і форми впливу на економіку. В економічній літературі виокремлюють два загальноприйняті методи державного регулювання: економічний і адміністративний.
Адміністративні методи державного регулювання економіки характеризуються прямими державними контролюючими функціями стосовно монополізованого ринку. До зазначених методів залічують: директивне планування виробництва, витрат і цін; прямий контроль за якістю і властивостями товарів і послуг. Адміністративне регулювання необхідне при розробці та впровадженні жорстких стандартів, які гарантують населенню життя за умов економічної безпеки, при встановленні гарантованого мінімуму заробітної плати і допомоги по безробіттю, при підготовці нормативних актів, спрямованих на захист національних інтересів у системі господарських зв’язків.
Серед економічних методів виокремлюють бюджетно-податкову та грошово-кредитну політику. Перша спрямована на досягнення оптимального співвідношення між доходами і витратами держави. Під другою, грошово-кредитною політикою, розуміють діяльність Національного банку, спрямовану на зміну грошової маси в обігу, обсягу кредиту, рівня процентних ставок та інших показників, за допомогою яких держава здатна регулювати економічну кон’юнктуру.
Вчені Н. Кузнєцов, І. Назарчук виокремлюють дві базові моделі державного регулювання фондового ринку в економічно розвинених країнах. „Перша модель - регулювання фондового ринку зосереджується переважно в державних органах, і лише невелика частина повноважень щодо нагляду, контролю та встановлення обов’язкових правил поведінки передається державою самоврядним організаціям професійних учасників ринку. Такий підхід, наприклад, застосовується у Франції. Друга модель - максимально можливий обсяг повноважень передається самоврядним організаціям. Значне місце в контролі займають не жорсткі нормативні приписи, а переговорний процес, індивідуальні узгодження з професійними учасниками ринку, і при цьому держава зберігає за собою основні контрольні функції. Яскравий приклад такої моделі - ринок цінних паперів Великобританії".