Державне регулювання фондового ринку в Україні (стр. 3 из 21)

Функціональне призначення, економічна суть, суттєві зміни механізму господарювання є передумовами для розгляду ринкової інфраструктури як єдиного цілого. Такий розгляд має на меті виявлення чи створення системних ефектів, роль і вплив яких суттєво залежать від його складу та об’єму.

Ефект інфраструктури проявляється через взаємодію елементів, із яких її сформовано. Оскільки суміжні в організаційно-технологічному відношенні елементи інфраструктури взаємодіють та підсилюють один одного. На найнижчому рівні, як наслідок, отримуємо створення сприятливих умов для подальшого поділу праці, поглиблення спеціалізації суб’єктів ринку, що сприяє до зростанню продуктивності, об’єднанню та кооперації суб’єктів і покращує перспективи їхнього розвитку.

Враховуючи функціональний зв’язок суб’єктів інфраструктури, складемо концептуальну схему їхньої взаємодії (рис.1.2).

Рис.1.2 Концептуальна схема взаємодії суб’єктів інфраструктури фондового ринку України

Фондовий ринок як складову частину фінансового ринку вважають забезпечувальною ланкою всієї фінансової системи держави, де відбувається купівля-продаж позик і часток підприємств. Фондовий ринок можна класифікувати за такими ознаками: терміном обігу цінних паперів; умовами емісії та механізмом обігу цінних паперів; за місцем, де здійснюють торгівлю цінними паперами; у залежності від того, нові чи емітовані раніше цінні папери пропонують для продажу [64] (рис.1.3).

За терміном обігу цінних паперів фондовий ринок поділяють на ринок грошових і капітальних цінних паперів. На ринку грошових цінних паперів перебувають в обігу боргові зобов’язання з терміном обігу менше, ніж один рік: короткострокові облігації, векселі, ощадні сертифікати, комерційні цінні папери тощо.

Рис.1.3 Ознаки класифікації фондового ринку

Одним із найпоширеніших боргових цінних паперів є облігації. За Законом України “Про цінні папери і фондову біржу", облігації - це цінні папери, що засвідчують внесення її власником грошових коштів і підтверджують зобов’язання відшкодувати йому номінальну вартість цих паперів у передбачений в ньому строк з виплатою фіксованого відсотка.

Ощадний сертифікат - письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право власника на одержання депозиту і відсотків від вкладення сертифікату.

Вексель - це цінний папір, який засвідчує грошове зобов’язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя.

Загалом цінні папери можна поділити на неінвестиційні (акредитиви, векселі, чеки) та інвестиційні (акції, облігації, інвестиційні сертифікати, ощадні сертифікати, державні скарбничі зобов’язання, приватизаційні папери).

Основними фінансовими інструментами на фондовому ринку залишаються векселі, на частку яких припадає 45-50% загального обсягу торгівлі. Зазначимо, що у 2007 році обсяг виконаних угод з векселями становив 88,07 млрд грн, що на 11,08 млрд грн більше, ніж укладених угод з акціями.

Сьогодні комерційний вексельний кредит усе більше трансформується у банківський, а роль банків у вексельному обігу стає все вагомішою, оскільки саме в банках зосереджені спеціалісти з векселів.

На ринку грошових цінних паперів найнеобхіднішою умовою є швидкість отримання і вичерпність інформації учасників про ціни, угоди та пропозиції цінних паперів.

На ринку капітальних цінних паперів перебувають в обігу акції, середньо - та довгострокові боргові зобов’язання.

Акція - цінний папір без встановленого строку обігу, що засвідчує дольову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в товаристві та право на участь в управління ним; дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивідендів, а також на участь у розподілі майна при ліквідації товариства.

За умовами емісії та механізмом обігу цінних паперів фондовий ринок поділяють на міжнародний і національні. Національний ринок цінних паперів - це сукупність учасників і взаємовідносин між ними, пов’язаних з обігом цінних паперів, які встановлюються та існують на території певної країни. На національному ринку перебувають в обігу цінні папери, емітовані резидентами або нерезидентами.

1.2 Основні завдання та форми регулювання фондового ринку

Ринок капіталів і його складова - ринок цінних паперів - виступає одним з найважливіших ринків економіки країни, що може створювати потужні важелі для прискорення обігу фінансових ресурсів, підвищення рівня доходів фізичних і юридичних осіб, забезпечення економічного зростання.

Обіг цінних паперів є однією з областей державного регулювання, яка має місце в усіх без виключення країнах. Навіть саме існування цінних паперів обумовлено державними засадами формування ринку цінних паперів. Головним критерієм, у відповідності до якого одні грошові документи вважають цінними паперами, а інші ні, є законодавче закріплення переліку цінних паперів, а також гарантування державою їх обігу як грошей, фондів чи їх замінників. Зазначимо, що, по-перше, у більшості країн існують нормативно-правові акти, що містять перелік цінних паперів, тобто перелік грошових документів, які мають юридичний статус цінного паперу.

По-друге, як правило, обіг дозволених цінних паперів закріплюється в законах, тобто актах, які мають найвищу юридичну силу. По-третє, переліки цінних паперів, які містяться у законах різних країн, можуть бути значно відрізнятися між собою, але вони не являють собою даність раз і назавжди, а є відкритими для нових змін і доповнень.

Грошові документи, які не включені в законодавчий перелік цінних паперів і не відповідають встановленим у законі вимогам, не мають правового статусу цінного паперу. Наприклад, не належать до категорії цінних паперів чеки, квитанції, платіжні доручення, грошові ордери, довіреності тощо. Майже в кожній країні, де існують ринки цінних паперів, держава в законодавчому порядку визначає усі види грошових документів, але гарантує обіг як грошових зобов’язань лише обмеженої їх частини. Виняток становлять лише окремі держави, але й у них переліки документів, що вважаються цінними паперами, закріплюються в правових нормах, що мають підзаконний характер [28].

Класифікації цінних паперів різних країн дещо схожі між собою, однак поміж ними існують певні відмінності, особливо стосовно більш деталізованого їх поділу. Головна точка розділу проходить між інструментами, поширеними на ринках розвинених країн і країн виникаючих ринків.

Оскільки ринкова взаємодія з приводу цінних паперів регулюється конкретними державними органами, а також саморегулівними організаціями, то ними визначаються і впроваджуються певні правові вимоги, критерії, стандарти і процедури випуску й обігу цінних паперів. Якщо ж певний грошовий документ використовується у процесі взаємодії на ринку, але він не має юридичного статусу цінного паперу, то не можна вимагати, щоб його використання обов'язково відповідало вимогам, критеріям, стандартам і процедурам, встановленим спеціально для випуску й обігу цінних паперів.

З іншого боку, у процесі взаємодії з приводу цінних паперів інститути-емітенти, наприклад, можуть порушувати встановлені органами держави та інститутами-регуляторами норми. У таких випадках інвестори, чиї інтереси були порушені, можуть звернутися за захистом як до органів судової влади, так і до спеціальних державних органів, які контролюють поведінку учасників ринку цінних паперів, або до інституцій-регуляторів. Якщо йдеться не про цінні папери, зацікавлений інвестор не може звертатися за захистом своїх прав до спеціального державного органу.

Держава визначає не тільки самі цінні папери, але й їх види залежно від особливостей взаємовідносин, які породжуються їх обігом. Найбільш поширеними у світовій практиці вважаються такі типи цінних паперів: (а) цінні папери, які засвідчують участь в емісії (наприклад, акції, пайові свідоцтва, інвестиційні сертифікати тощо), тобто власники яких є співвласниками майна і коштів емітента; (б) цінні папери, які засвідчують наявність боргових взаємовідносин між власником цінного паперу і емітентом, тобто боргові цінні папери (наприклад, облігації, векселі, комерційні папери, ощадні сертифікати тощо), і (в) похідні цінні папери, тобто документи, які засвідчують наявність у їх власників певних спеціальних прав на цінні папери. Існують інші класифікації, що відрізняються в основному терміном дії, спрямуванням та іншими ознаками.

З метою визначення напрямів державного впливу на інструменти ринку цінних паперів, вважаємо за потрібне запропонувати класифікацію цінних паперів за ознакою ступеню державного контролю за їх обігом. Отже, можна виділити цінні папери, обіг яких повністю контрольований державою (ОВДП, векселі Казначейства); цінні папери, що слугують меті запровадження операцій щодо регулювання грошової маси в обігу (векселі чи інші цінні папери центрального банку країни); цінні папери, обіг яких врегульований загальними законодавчими актами щодо функціонування кола інструментів ринку цінних паперів (акції, облігації, векселі тощо); цінні папери, що мають характеристику грошового документу, тобто ознаки цінного паперу, однак їх обіг не дістав деталізованого визначення у законодавстві країни й регулюються в основному підзаконними актами (свопи, інші деривативи).

Крім того, можна виділити інструменти ринку цінних паперів, що випускаються та мають обіг на ринках різних країн, тобто належать до групи інструментів, що позбавлені національного забарвлення: акції, облігації, депозитні сертифікати, векселі, а також похідні інструменти (варранти, опціони, ф’ючерси, свопи). У деяких країнах, включаючи Україну, до категорії цінних паперів відносять цінні папери, що не мають обіг на ринках країн із розвинутою економікою чи інших ринках, зокрема, інвестиційні та приватизаційні папери. Аналіз сучасних схем класифікацій особливо важливий з міркувань державного впливу на уніфікацію фінансових ринків, виявлення ступеню адаптації національного ринку до певних регіональних або світогосподарських фінансових систем.