1.3. Способи встановлення унітарності
Унітарну державу звичайно кваліфікують як просту у зв’язку з тим, що жодна з виокремлених частин її території—адміністративно-територіальних одиниць—не має статусу державного утворення в основному законі унітарна форма державного устрою фіксується у вигляді відповідного визначення держави.
Держава звичайно вважається унітарною (простою), якщо жодна з частин її території не наділена статусом державного утворення. В унітарній державі існуєише одна конституція, одна система права і одна система органів влади. Територія унітарної держави навіть формально є єдиною. її складові частини найчастіше мають статус адміністративно-територіальних одиниць.
Унітарність встановлюється й у не прямий спосіб за змістом конституційних положень, присвячених територіальній організації держави, зокрема, унітарну форму державного устрою засвідчують положення, які визначають адміністративно-територіальний устрій держави. І хоча в основних законах відсутні будь-які характеристики унітарної форми, іноді в них визначені певні особливості владарювання у зв’язку з відповідною організацією державної території. Держава є унітарною і поважає в своїй організації принципи автономії місцевих органів влади і демократичної децентралізації державного управління.
Унітарний устрій держави випливає з її конституційних визначень як «єдиної», або «єдиної і неподільної». Території унітарної держави притаманна якість своєрідної внутрішньої єдності. Це означає, що її виокремлені частини мають статус адміністративно-територіальних одиниць. У свою чергу, адміністративно-територіальні одиниці є своєрідною територіальною базою для здійснення державних функцій, матеріальною основою організації влади у відповідних частинах єдиної державної території, але вони не мають політичної значущості. Особливості характеризують лише статус територіальних автономій, котрі трактують як політичні одиниці.
Унітарній державі об’єктивно притаманні централізація влади. Разом з тим процеси розвитку суспільства і держави зумовили появу тенденцій до централізації без відмови від унітарної форми державного устрою. Внаслідок таких тенденцій було, зокрема, запроваджено практику, за якою автономний статус набувають усі адміністративно-територіальні одиниці вищого рівня (Іспанія, Італія, Папуа-Нова Гвінея). Відповідні держави в теорії конституціоналізму характеризують як регіоналістські.
Формальну відмінність між федеративною і регіоналістською державами вбачають насамперед у тому, що лише суб’єкти федерації можуть мати власні конституції. Нерідко регіоналістська держава сприймається як проміжна форма між унітарною і федеративною державами або навіть як, по суті, перехідна форма.
Територія є не тільки просторовою сферою верховенства держави, а й об’єктом її владних правомочностей. Держава встановлює правовий режим власної території, вирішує питання адміністративно-територіального устрою з метою поєднання державного владарювання з відповідно організованим населенням тощо.
Отже, унітарна держава—це державав якій існує одна конституція, єдине законодавство, єдина судова система, єдине гормадянство. Територія унітарної держави є недоторканою і не подільною.
РОЗДІЛ ІІ. АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ УСТРІЙ ЯК СКЛАДОВА ЧАСТИНА ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ
Адміністративно-територіальний устрій (поділ)—це організація державної території через її поділ на відокремлені частини—адміністративно-територіальні одиниці. Призначенням відповідного поділу території держави є насамперед здійснення виконавчої влади і функціонування місцевого самоврядування там, де останнє вирізняється з явища виконавчої влади. Органи, локалізовані адміністративно-територіальним устроєм, узагальнено визначають як місцеві.
2.1. Характерні риси адміністративно-територіального устрою
Адміністративно-територіальний устрій відіграє важливу роль щодо правотворчої діяльності місцевих органів, адже дія їх актів у просторі є відповідно обмеженою. Звичайною є також практика прийняття окремих актів главою держави, парламентом або урядом, реалізація яких породжує правовідносини в межах адміністративно-територіальних одиниць одного рівня або навіть в межах конкретних одиниць.
Адміністративно-територіальний устрій забезпечує потреби голосування на виборах і референдумах. Його характеристики, як правило, враховуються при встановленні відповідних округів та в деяких інших випадках. Через запровадження адміністративно-територіального устрою відбувається наближення влади до населення, створюючи можливості для реальної участі громадян в її здійсненні, для реалізації принципу народного суверенітету.
З адміністративно-територіальним устроєм пов’язана організація політичної системи суспільства, зокрема таких її елементів, як політичні партії.
Особливості адміністративно-територіального устрою відображають дію різних чинників, зокрема історичні тенденції розвитку суспільства і держави, зміст і характер соціально-економічних змін, географічні і природні властивості окремих регіонів, національний склад їх населення тощо.
Елементами адміністративно-територіального устрою є його одиниці.Адміністративно-територіальнаодиниця—це відокремлена в межах держави частина території, в межах якої організоване здійснення владних функцій.
Адміністративно-територіальна одиниця може бути визначена і як простір щодо організації та діяльності місцевих органів влади. Водночас вона є суб’єктом управління з боку цих органів. Правова регламентація адміністративно-територіального устрою охоплює не тільки визначення відповідних одиниць, а й порядок їх утворення, зміни меж тощо. За загальним правилом вирішення цих питань віднесене до повноважень парламенту.