Кожна держава характеризується певною формою, тобто відмітними від інших держав способом організації і здійснення політичної влади. В Конституції України закріплені норми, що характеризують форму державного правління, державного устрою і політичного режиму.
Відповідно до статті 2 Конституції України, за формою державного устрою Україна є унітарною державою. Це означає, що в Україні діє єдине громадянство, єдине законодавство, єдина судова система, що в межах державних кордонів України немає і не може бути будь-яких утворень, що мають ознаки державного суверенітету. Автономна Республіка Крим, яка входить до складу України, не має такого суверенітету, і не має політичної самостійності. Територія України визначається цілісною і недоторканою. Що стосується політичного режиму в Україні, то стаття 1 Конституції України визначає Україну як суверенну, незалежну, демократичну, соціальну, правову державу. Конституційний лад України ґрунтується на принципі пріоритету прав і свобод людини і громадянина. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Отже, державна влада в Україні здійснюється на демократичних засадах, що є конституційною гарантією демократичного режиму.
2.2. Автономна Республіка Крим, регіональні та місцеві органи
державної влади
Особливе місце в процесі становлення державно-територіального устрою незалежної України належить законодавчому врегулюванню взаємовідносин між центральними органами державної влади та органами управління Автономної Республіки Крим, що була утворена на базі Кримської області у період між проголошенням Декларації про державний суверенітет України та здобуттям нею незалежності — у відповідь на вимогу ЦК КПРС, занепокоєного незалежницькими тенденціями в Україні77. Після проголошення України незалежною державою у відносинах центру і Кримської автономії виникла низка політико-правових проблем, які підсилювались нагнітанням у Криму антиукраїнських настроїв. Радикальні представники російської громади виступали за відновлення СРСР або за приєднання Криму до Росії, що суперечило суверенітету України, загрожувало її територіальній цілісності.
Поступово ці проблеми були розв'язані шляхом внесення змін і доповнень до Конституції України, прийняття Верховною Радою України законів «Про Автономну Республіку Крим», «Про розмежування повноважень між органами державної влади України і Республіки Крим» і особливо — прийняття нової Конституції України 1996 р.
У Конституції України Автономній Республіці Крим присвячено окремий десятий розділ. її статус визначено як адміністративну автономію, що є невід'ємною складовою частиною України. Республіці надані широкі повноваження в питаннях організації та діяльності органів влади і місцевого самоврядування, прийняття нормативно-правових актів, що не суперечать законам України, права власності на об'єкти, що їй належать.
АР Крим здійснює розпорядчі і контрольні повноваження в розробці й реалізації програм економічного, соціального і культурного розвитку, раціонального природокористування, охорони довкілля; створення і функціонування вільних економічних зон згідно з законодавством України.
Історія Криму в радянські часи була такою. У 1921 р. в складі Російської РФСР була створена національна автономія — Кримська АРСР як результат самовизначення кримськотатарського народу. Після закінчення Другої світової війни і виселення з півострова кримських татар сталінським режимом (за нібито співробітництво з німецькою окупаційною владою), республіку перетворено на область. У 1954 р. Президія Верховної Ради СРСР затвердила подання Президій Верховних Рад РСФСР та УРСР про передачу Кримської області до складу України — «з нагоди 300-річчя возз'єднання України з Росією, враховуючи спільність економіки, територіальну близькість і тісні господарські та культурні зв'язки між Кримською областю і УРСР». Необхідність піднімати економіку області, забезпечити її прісною водою за рахунок водних ресурсів України та інші господарські потреби були насправді головними чинниками, що обумовили зміну підпорядкування області (див.: Чумак В. Україна і Крим: феномен на межі Європи та Сходу // Бюлетень Центру українських досліджень. Історична серія. — 4.1. - 1995. - С. 27-35; 36-44).
АР Крим здійснює розпорядчі і контрольні повноваження в розробці й реалізації програм економічного, соціального і культурного розвитку, раціонального природокористування, охорони довкілля; створення і функціонування вільних економічних зон згідно з законодавством України. До повноважень Автономної Республіки Крим віднесені також питання реалізації державної політики в галузі освіти, культури, розвитку мови і національних традицій, охорони здоров'я, спорту тощо.
Статус областей в системі державно-територіального устрою, обсяг їх повноважень і характер взаємовідносин з центральними органами влади визначається Конституцією, законами та указами Президента. Виконавчу владу в областях і районах, у містах Києві та Севастополі, як уже зазначалося, здійснюють місцеві державні адміністрації, голови яких призначаються і звільняються Президентом за поданням Кабінету Міністрів. Місцеві державні адміністрації є втіленням деконцентрації влади. Вони підзвітні і підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня та обласним і районним радам у частині делегованих їм відповідними радами повноважень. Водночас, вони активно взаємодіють з органами місцевого самоврядування.
Таким чином, однією з ланок адміністративно-територіальної системи України є Автономна Республіка Крим.
Ст.134 Конституції України визначає АРК як невід'ємну частину України, яка вирішує питання, віднесені до її відання, строго в межах визначуваних Конституцією України повноважень.
Розділ X Конституції України визначає політико-правовий статус Автономної Республіки Крим, при цьому підкреслюючи в ст.. 134, що АРК є невід'ємною складовою частиною України.
РОЗДІЛ ІІІ. ОРГАНИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ
Місцеве самоврядування можна визначити як одну з запроваджуваних в Україні форм народовладдя. Згідно з Конституцією України (ст. 140), самоврядування «є правом територіальної громади — жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду кількох сіл, селища та міста — самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України». Йому притаманні такі риси, закріплені законом «Про місцеве самоврядування в Україні»:
- місцеве самоврядування діє в порядку і межах, визначених верховноювладою;його органи дотримуються визначеного законодавством розмежування сфер компетенції;для здійснення завдань, що стоять перед самоврядними органами, вони мають самостійні джерела фінансування;вони формуються з дотриманням принципу виборності.
Як форма народовладдя місцеве самоврядування дає змогу територіальним громадам (місцевим співтовариствам) самостійно і під свою відповідальність, з використанням власних матеріальних і фінансових ресурсів, безпосередньо і через органи місцевого самоврядування вирішувати питання, які стосуються спільних інтересів членів територіальних громад.
Система місцевого самоврядування в Україні включає: сільські, селищні, міські Ради та їх органи (виконавчі комітети, комісії тощо); інші форми самоорганізації громадян (громадські комітети і ради мікрорайонів, житлових колективів, домові, вуличні, дільничні комітети); різні форми безпосереднього волевиявлення громадян (місцеві референдуми, збори та сходи громадян).
Сільські, селищні, міські, районні й обласні ради формуються шляхом виборів. Спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст представляють обласні та районні ради. Таким чином, суб'єктом самоврядування виступає сама громада або інша територіальна спільнота і представницькі органи територіальних громад в особі рад. Територіальні громади прямим голосуванням обирають терміном на 4 роки голів сіл, селищ і міст, які очолюють виконавчі комітети рад та головують на їх засіданнях. Голови районних і обласних рад обираються самими радами і очолюють виконавчий апарат ради.
Органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності, встановлюють місцеві податки і збори, утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, затверджують і реалізовують програми соціально-економічного і культурного розвитку та бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць. Органам місцевого самоврядування законом можуть надаватися окремі повноваження органів виконавчої влади. Здійснення цих повноважень фінансується з державного бюджету або шляхом віднесення до місцевого бюджету окремих загальнолюдських податків.
Кожну ланку самоврядування закон наділяє власною компетенцією, в межах якої вона діє незалежно. В разі незаконного втручання державних структур у їх повноваження, органи місцевого самоврядування мають правона судовий захист своїх інтересів. Разом з тим, органи самоврядування несуть конституційну відповідальність за свою незаконну діяльність. Рішення органів місцевого самоврядування в разі їх невідповідності Конституції і законам України призупиняютьсяу встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.
3.1. Роль місцевого самоврядування в політичній системі України
Визначаючи роль місцевого самоврядування в політичній системі України, яка включає державні та громадські інститути, можна стверджувати, що особливістю місцевого самоврядування є його державно-громадський характер. Незважаючи на те, що, відповідно до Конституції України, органи місцевого самоврядування організаційно відособлені і не входять у систему органів державної влади, місцеве самоврядування усе ж таки має ознаки інституту державної влади. Його організаційна відособленість дає підстави говорити про визначену автономію місцевого самоврядування в системі органів влади, а не про його виключення зі структури держави, що побічно підтверджується й існуванням терміна «місцева автономія». Положення Європейської хартії місцевого самоврядування також підтверджують виконання органами місцевого самоврядування значної частини державних завдань.