Його не треба примушувати подавати біржі необхідну інформацію, звіти, проходити встановлені процедури, дотримуватися визначених біржею стандартів. Аналогічним чином, учасники, наприклад, асоціації інвестиційного бізнесу зацікавлені в тому, щоб додержуватися правил і норм, встановлених асоціацією, оскільки розуміють, що їх додержання є більш вигідним, аніж порушення.
Структурна залежність трьох типів правового регулювання виражається таким чином. Національне державно-правове регулювання не повинно суперечити міжнародно-правовому; інституційно-правове регулювання не повинне суперечити міжнародно-правовому і національному державно-правовому.
Розділ 2
Поняття державно-правового регулювання
Державно-правове регулювання ринку цінних паперів в Україні на момент написання даної брошури здійснювалось сукупністю законодавчих і підзаконних актів. Перше їх покоління намагалось впорядкувати найбільш важливі ринкові стосунки. Вони охоплювали своєю дією питання випуску цінних паперів, розміщення їх серед інвесторів, державної реєстрації випусків та інформації про них, встановлювали режим державної реєстрації посередницької діяльності, визначали перелік видів цінних паперів, основи функціонування фондової біржі та ряд інших.
Не дивлячись на те, що Україна не була членом ІОСКО, законодавче й підзаконне регулювання ринкових відносин з цінними паперами грунтувалось на врахуванні досвіду їх регулювання в ряді інших країн. Проте складність полягала в тому, що Україні доводилось враховувати досвід функціонування розвинених ринків цінних паперів в умовах, коли власний ринок тільки почав виникати.
Реальне життя та становлення ринкових стосунків у цій сфері одразу ж оголили брак державно-правового регулювання та зумовили необхідність прийняття нових нормативних актів. Найбільш важливими напрямками подальшого його розвитку стали: необхідність створення ефективно діючої комісії по цінних паперах;
впорядкування ряду найбільш важливих актів, наприклад, порядку утворення та діяльності інвестиційних фондів та інвестиційних компаній, довірчих товариств, депозитаріїв і ряду інших, а також розвиток існуючого законодавства шляхом внесення до них додаткових положень.
Для функціонування ринків цінних паперів у всіх країнах величезне значення мають не лише правові акти, які регулюють винятково дану сферу, але й ті, які регулюють її поряд з іншими сферами. Перш за все, тут маються на увазі торговельні та цивільні кодекси, а також нормативні акти про оподаткування. Цивільні та торговельні кодекси, наприклад, встановлюють порядок укладання різноманітних угод, зміст права власності, моменти переходу його від однієї сторони до іншої по угодах (у тому числі з цінними паперами) тощо.
Найчастіше в сфері цінних паперів укладаються угоди купівлі-продажу, міни, позики, дарування та ряд інших. Причому практично в усіх країнах цивільне й торговельне право визначають вказані угоди, а також взаємні права та обов'язки по них однаково.
Вказані угоди в більшості випадків укладаються на основі відповідних договорів. У найбільш загальному вигляді їх суть зводиться до наступного. За угодою купівлі-продажу цінних паперів продавець зобов'язується передати цінні папери у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти ці папери та сплатити їх вартість. Для даної угоди важливим є те, що в результаті право власності на цінні папери переходить від продавця до покупця. Найбільш часто на ринку цінних паперів, особливо вторинному, як засіб платежу використовуються гроші. Проте в ряді випадків, наприклад, при випуску та розміщенні акцій, їх вартість може бути сплачена майном, майновими правами або іншими цінними паперами.
Згідно з договором міни, сторони здійснюють обмін одних цінних паперів на інші. Наприклад, обміни мають місце в процесі подрібнення та консолідації акцій. У першому випадку замість раніше випущених акцій випускаються акції меншої номінальної вартості, проте з метою збереження розмірів статутного фонду вони випускаються в більшій кількості. Наприклад, акції номінальною вартістю 200 доларів США замінені акціями цього самого емітента номінальною вартістю 100 доларів США, при цьому власник акції у 200 доларів повертає її емітенту та в обмін одержує дві акції номінальною вартістю 100 доларів. При подрібненні кількість акцій, що перебувають в обігу, збільшується.
У другому випадку відбувається зворотне. Емітент здійснює випуск акцій з більшою номінальною вартістю, і при цьому відповідно зменшується кількість акцій, що перебувають в обігу. Наприклад, дві акції номінальною вартістю 100 доларів США обмінюються на одну акцію номінальною вартістю 200 доларів США. У результаті кількість акцій, що перебувають в обігу, зменшується.
Іншими випадками угод обміну є випадки злиття акціонерних товариств, приєднання одного емітента до іншого, обміну облігацій на акції тощо.
При злитті акції емітентів, які об'єднуються, заміняються на акції знову створеного акціонерного товариства, причому акції емітентів, які об'єднуються, вилучаються з обігу й обмінюються на акції емітента, до якого той приєднується. У цьому випадку акції емітента, який приєднується, також вилучаються з обігу та знищуються. При обміні конвертованих облігацій власник облігації повертає її емітенту, який замість неї видає власникові певну кількість акцій.
Особливістю угоди міни є те, що обидві сторони з точки зору права виступають одна стосовно іншої одночасно продавцями і покупцями. Випуски боргових цінних паперів практично завжди представляють собою угоди позики. За договором позики позикодавець (інвестор) передає позичальнику (емітенту) грошові кошти у власність, і позичальник зобов'язується повернути позикодавцю таку саму суму грошей. При цьому нерідко емітенти зобов'язуються також виплачувати інвесторам винагороду за користування позиковими коштами.
Найбільш важливим моментом договору позики є те, що боржник зобов'язаний повернути позикові кошти по закінченні певного строку.
За договором дарування одна сторона передає цінні папери іншій стороні у власність на безоплатній основі. Особливістю цих угод є те, що обдарований одержує цінні папери від дарувальника безкоштовно, і до нього переходить право власності на них.
Окрім угод, укладених відповідно до цивільних і торговельних кодексів, велике значення в державно-правовому регулюванні ринків цінних паперів займає податкове законодавство. [ 3 ] Воно здатне стимулювати або стримувати розвиток вказаних ринків, а також заохочувати випуски конкретних видів цінних паперів. Наприклад, прибутки по державних або муніципальних облігаціях часто звільняються від оподаткування взагалі або оподатковуються по незначній ставці. З міркувань оподаткування іноді емітенти воліють випускати боргові цінні папери замість акцій, оскільки в багатьох випадках власникам акцій доводиться фактично платити податок двічі: один раз у вигляді податку на прибуток емітента і другий - у вигляді податку на індивідуальні прибутки по акціях, у той час як при випуску облігацій - один раз - на прибутки від них.
Важливе місце в державно-правовому регулюванні ринку цінних паперів займають нормативні акти, що стосуються розвитку конкуренції та протидії монополізму (антимонопольне законодавство). Збереження конкуренції на вказаному ринку розглядається в багатьох розвинених країнах як фактор, який сприяє розвитку ринкових стосунків. Разом з тим задача державно-правового регулювання у цій сфері полягає у тому, щоб право захищало не будь-яку, а тільки сумлінну конкуренцію.
Державно-правове регулювання в Україні також здійснюється сукупністю нормативно-правових актів. До неї входять сукупність законів (наприклад, Про господарські товариства (1991), Про приватизацію майна державних підприємств (1992), Про приватизаційні папери (1992), Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі (1996), Про заставу (1992), Про власність (1991), Про державне регулювання ринку цінних паперів (1996), Про цінні папери і фондову біржу (1991) тощо), сукупність підзаконних актів, виданих Президентом України, Кабінетом Міністрів України, Національним банком України, Фондом державного майна України, Державною комісією з цінних паперів і фондового ринку України та іншими органами державної виконавчої влади.
Розділ 3.
Основоположні принципи державно-правового регулювання ринку цінних паперів
Ринкова взаємодія є складним суспільним явищем, яке має певну сукупність невід'ємних складових частин. Штучно змінити природу ринкової взаємодії неможливо, отож завдання учасників значною мірою полягає у тому, щоб знаходити засоби, які будуть допомагати здійснювати ринкові відносини успішно та ефективно. Зокрема, до таких засобів належать норми і принципи правового регулювання ринкової взаємодії.
Правові норми являють собою встановлені і визначені правила поведінки. Вони можуть дозволяти, обмежувати, вимагати, забороняти, допускати або визначати той чи інший варіант поведінки на ринку цінних паперів. У зв'язку з тим, що ринкова взаємодія з цінних паперів є не лише складною, але й постійно рухомою та розвивається в певних напрямках, на практиці досить часто ані державно-правові, ані інституційно-правові норми не можуть охопити своєю дією певні важливі аспекти ринкових відносин з цінних паперів. У таких випадках на допомогу приходять правові принципи регулювання.
Під правовими принципами регулювання ринкової взаємодії тут розуміється певна сукупність вимог або критеріїв, яким повинні відповідати регулюючі дії учасників ринку. (Надалі йтиметься більшою мірою про інституційних учасників). [ 4 ]