в) Результати цієї діяльності задовольняють індивідів лише в певній, але не повній мірі. Тому незадоволення, а також його міра примушують індивідів знову звертатися до держави у зв'язку з виконанням нею делегованих їй повноважень. Якщо існуючих державних повноважень недостатньо, то в конституції додатково закріплюються ті, які вважаються необхідними. Тобто коло замкнулось. [ 5 ]
Зазначена схема є значною мірою спрощеною та загальною, але на наш погляд, дає змогу побачити колоподібний характер процесу делегування регулюючих прав та обов'язків.
Значно частіше процес делегування повноважень має вигляд лінії, спрямованої у безмежність. Тобто, по суті, це є фрагмент загального процесу регулювання суспільної взаємодії. Щоб краще зрозуміти природу фрагментарного делегування повноважень, розглянемо три сфери регулювання ринкових відносин.
Внутрішньо-державне делегування повноважень. Під внутрішньо-державним делегуванням повноважень тут розуміється процес делегування, обмежений відносинами між державними органами. Наприклад, законодавча влада делегує повноваження по регулюванню певних відносин органу виконавчої влади або певний орган виконавчої влади делегує зазначені повноваження іншому органу цієї влади.
Зокрема, Закон про цінні папери і фондову біржу повинен регулювати взаємодію між учасниками ринку цінних паперів, [ 6 ] Тобто повноваження по регулюванню ринкових відносин у сфері цінних паперів має Верховна Рада України (законодавча влада). У деякій мірі вона регулює ці відносини безпосередньо і прямо, тобто визначає умови та порядок випуску цінних паперів, регулює посередницьку діяльність в організації обігу цінних паперів на території держави.
Але ряд повноважень по регулюванню ринкової взаємодії у цій сфері законодавча влада делегує виконавчій. Наприклад, відповідно до статті 21 Закону Про цінні папери і фондову біржу, порядок випуску та обігу векселів визначається Кабінетом Міністрів (виконавчій владі). Стаття 22 вказує, що порядок реєстрації випуску облігацій підприємств і акцій, а також інформації про Їх випуск визначається Державною комісією з цінних паперів і фондового ринку України, яка є органом державної виконавчої влади.
Державно-інституційне делегування повноважень. В окремих випадках держава делегує повноваження по регулюванню певних ринкових відносин суспільним інститутам. Тобто делегування виходить за межі державної організації.
Наприклад, деякі права та обов'язки по регулюванню ринкової взаємодії у сфері цінних паперів держава делегує фондовій біржі. Зокрема, відповідно до статей 32 і 33 Закону України Про цінні папери і фондову біржу (1991), остання повинна виконувати функції організаційно оформленого і постійно діючого ринку, на якому відбувається торгівля цінними паперами. Для того, щоб можна було виконувати зазначену функцію, фондовій біржі делегуються певні повноваження по регулюванню ринку цінних паперів. Наприклад, це стосується права на визначення умов допуску цінних паперів для торгівлі на біржі, порядку торгівлі на ній, умов та порядку передплати на цінні папери, які котируються на біржі, а також правил ведення розрахунків по укладених на біржі угодах (стаття 34).
Внутрішньо-інституційне делегування повноважень. Під внутрішньо-інституційним делегуванням повноважень тут розуміється таке делегування, яке здійснюється в межах суспільного інституту. Внутрішньо-інституційне делегування, головним чином, є конкретизуючим делегуванням повноважень.
Наприклад, законодавча влада своїм законом про цінні папери і фондову біржу делегувала певні загальні повноваження фондовій біржі (інституту). Зокрема, згідно зі статтею 34 цього Закону, визначаються лише загальні напрямки, відповідно до яких фондова біржа, як певний інститут, має здійснювати регулювання ринкової взаємодії. У законі немає конкретних вказівок про те, яким чином і яким керівним органом біржі повинно виконуватися регулювання.
Щоб виконувати покладені на неї законом функції, фондова біржа створила органи і делегувала їм певні повноваження по регулюванню ринкових відносин. Так, згідно з Правилами фондової біржі, повноваження по допуску цінних паперів для котирування на біржі делеговані Біржовою радою котирувальній комісії, а повноваження по винесенню експертної оцінки цінних паперів, які пропонуються для котирування, - відділу економічного аналізу й інформації (пункт 2).
Як бачимо, делеговані державою повноваження в рамках інституту розподіляються між окремими органами - від вищого до нижчих. Отже, в межах інституту відбувається відносно самостійне делегування повноважень по регулюванню ринкової взаємодії.
§ 3. Принцип раціонального моделювання.
Раціональне моделювання є, мабуть, найважчим серед усіх видів інтелектуальної діяльності, пов'язаної з регулюванням ринкової взаємодії. Термін «раціональне» тут використовується в значенні досить ефективного або досить плідного.
Відразу необхідно зробити застереження: моделей розвитку будь-якої суспільної взаємодії може бути надзвичайно багато, але не кожна модель може бути ефективною або плідною, тобто раціональною.
У загальному вигляді під моделюванням розуміється такий спосіб регулювання, в основі якого лежить досить умовне та спрощене відтворення реальної ринкової взаємодії, а також уявлення про те який вигляд буде мати зазначена взаємодія, якщо до неї привнести певні зміни. Тобто, процес моделювання складається з двох взаємопов'язаних частин: моделі-відтворення та моделі-уявлення.
Складність застосування принципу раціонального моделювання досить часто на практиці полягає у тому, що необхідно, по-перше, створити модель-відтворення; по-друге, створити її раціональною; по-третє, створити модель-уявлення; по-четверте, зробити її раціональною; по-п'яте, вдало поєднати модель-відтворення з моделлю-уявленням.
Інша група труднощів застосування принципу раціонального моделювання пов'язана з необхідністю точного впровадження в практику заходів, які вважаються з’єднуючим ланцюгом цих двох моделей. При вдалому здійсненні відповідних заходів реальна взаємодія на ринку в досить великій мірі набуде того вигляду, який мала модель-уявлення. Безперечно, навіть найкраща і найраціональніша модель-уявлення не зможе охопити весь «малюнок» реальної ринкової взаємодії. Але застосування модельного принципу необхідне для того, щоб взагалі якимсь чином можна було впливати на реальну взаємодію, підтримувати її певний стан, а також забезпечувати її збереження, не допускаючи серйозного порушення.
В основі інституційного регулювання ринкових відносин лежить діяльність по прийманню і виконанню певних рішень. Тобто, як про це вже йшла мова, перш ніж регулювати взаємовідносини, інститут повинен прийняти відповідне рішення.
Діяльність по створенню та виконанню рішення складається з декількох ланцюгів. Зокрема, вона включає у себе: (а) визначення проблеми; (б) вироблення сукупності різноманітних рішень цієї проблеми; (в) вибір найбільш раціонального рішення; (г) втілення обраного рішення в практику; (д) оцінка впливу рішення на стан проблеми, яка підлягає регулюванню. [ 7 ]
Але для того, щоб прийняти ефективне рішення, необхідно побудувати раціональну модель-відтворення тієї частини реальної ринкової взаємодії, яка підлягає регулюванню. Головне в створенні цієї моделі полягає у тому, щоб вдало визначити існуючі в реальній взаємодії системні, структурні та функціональні взаємозв'язки. Труднощі, що виникають, тут пов'язані не лише з виділенням необхідних зазначених вище зв'язків, але й з досить правильним відтворенням «малюнку» реальних стосунків. На кожному кроці тут чекає підступна невдача: модель-відтворення може бути побудованою на основі хибно обраних систем, структур та функцій; при побудові моделі можуть бути припущені викривлення.
Крім того, побудова моделі-відтворення є складанням певного «малюнку» взаємодіючих багатофакторних процесів (систем, структур). З часом змінюється реальний «малюнок» взаємовідносин на ринку. Тому побудова моделі-відтворення є по суті спробою охопити процеси, які перебувають у стані руху. Усе це об'єктивно спричинює умови, за яких модель-відтворення може мати багато варіантів.
Не менші труднощі виникають і при побудові моделі-уявлення, оскільки тут вступають у дію різні цілі, різні уявлення, різні наміри (а також інтереси). До того ж раціональне моделювання є значною мірою залежним від суб'єктивних факторів.
Принцип раціонального моделювання є не тільки необхідним засобом правового регулювання ринкової взаємодії, але він також є запорукою його успіху. І мабуть тому, що сама ринкова взаємодія є складним явищем, а її регулювання - складним процесом, застосування цього принципу є теж непростою справою.
§ 4. Принцип структурної побудови нормативних актів.
Кожний нормативно-правовий документ існує у вигляді певного тексту. Вимоги та дозвіл, обмеження та надання свободи, делегування повноважень та раціональне моделювання - усе це відтворюється в тексті нормативно-правового документу у вигляді окремих положень, статей, розділів тощо.
Текст документу завжди є певною сукупністю положень, статей і розділів. Вони повинні бути взаємопов'язаними між собою, а також розташовуватися в певному порядку, (в певній послідовності).
Створення такого документу краще за все починати з визначення мети регулювання, тобто якщо інститут має намір здійснити регулювання якихось ринкових відносин або якоїсь окремої сфери ринкової взаємодії, то він повинен визначитися з тим, для чого він створює нормативний акт. Далі слід побудувати певну модель-уявлення, складовими частинами якої є органи, повноваження, процедури, вимоги, відповідальність тощо. Модель-уявлення повинна бути здатною надати реальній ринковій взаємодії такого характеру, який є бажаним для інституту.