Історичні умови, у яких приймався вказаний закон, виявили вплив на його зміст, у зв'язку з чим багато його нормативних положень є схожими на положення законів США про цінні папери (1933) та про торгівлю цінними паперами 1934 року.
Законодавчими актами Німеччини, регулюючими ринок цінних паперів, є, зокрема, закони про біржі (1896), про акції, про допуск до біржової торгівлі (1986), про інвестиційні товариства (1969), про іноземний інвестмент-бізнес (1969), про проспекти при продажі цінних паперів (1990) та ряд інших.
Не дивлячись на те, що закон про біржі був прийнятий у минулому столітті, він у цілому продовжує відігравати важливу роль у регулюванні торгівлі цінними паперами на біржовому ринку. Перша поправка до нього була зроблена в 1908 році, подальші - відповідно в 1975, 1986 і 1989 роках. [ 10 ]
Закон встановлює порядок створення бірж, здійснення державного контролю за їх діяльністю, порядок визначення цін на конкретні цінні папери, допуску цінних паперів до офіційного та неофіційного котирування, а також містить інші положення. Зокрема, він передбачає, що біржі можуть бути створені в Німеччині тільки після одержання на те відповідної ліцензії департаменту по нагляду за ринком цінних паперів. Вказаний орган наділений також повноваженнями відкликати видані ліцензії.
Департамент землі призначає при біржі свого постійного представника - державного комісара, у функції якого входить здійснення повсякденного контролю за проведенням біржових торгів цінними паперами, а також дотриманням біржею норм німецького законодавства. Державні комісари мають право відвідувати збори акціонерів біржі та засідання її ради керівників, а також робити зауваження у випадку порушення біржею правових норм. Вищим керівним органом кожної фондової біржі є рада керівників. Вона призначає виконавчий орган біржі - правління - і керує його діяльністю.
Посередники, які торгують цінними паперами на фондовій біржі, повинні пройти відповідну процедуру допуску. Вони реєструються як учасники біржової торгівлі за рішенням Ради керівників. Режим допуску встановлений як для посередників, торгуючих на аукціонах «з голосу», так і для тих, які ведуть торгівлю в межах комп'ютерної системи. Окрім того, курсмаклери та вільні маклери мають бути зареєстровані також у департаменті по нагляду за діяльністю бірж. По закінченні чотиримісячного строку після чергового фінансового року ці учасники зобов'язані надавати у вказаний державний орган звіт про свою діяльність. Вказаний звіт має бути завірений аудитором або аудиторською фірмою. На додаток до цього, департамент по нагляду за діяльністю бірж за своєю ініціативою зобов'язаний перевіряти документацію курсмаклерів і вільних маклерів як мінімум двічі на рік шляхом призначення ревізорів. У випадках виявлення істотних недоліків маклерів вказаний орган повідомляє про це раду керівників біржі для прийняття рішення про призупинення або відкликання дозволу на участь у біржових торгах.
Як зазначалось вище, на фондових біржах Німеччини існує режим допуску цінних паперів до офіційного та неофіційного котирування, разом з тим у ряді випадків закон встановлює винятки з цього загального правила. Наприклад, не вимагають проходження процедури допуску до офіційного котирування випуски облігацій федерального уряду, створюваних ним спеціальних фондів або уряду землі, а також облігації, випущені державами - членами Європейського Союзу.
Цінні папери допускаються до офіційного обігу на фондовій біржі за умови, що емітент відповідає пред'явленим вимогам, подав до біржового комітету по допуску належний проспект про цінні папери, а також якщо допуск до офіційного котирування не завдає шкоди громадським інтересам.
Закон встановлює для емітентів, цінні папери яких перебувають в офіційному обігу на фондовій біржі, обов'язок подавати до комітету по допуску й публікувати у відкритому друці матеріально значущу інформацію, а також періодичні та щорічні звіти про господарчу діяльність і фінансовий стан. Крім того, емітент повинен відкрити в місті, у якому розташована фондова біржа, щонайменше одне представництво та один депозитарій, у яких інвестори могли б з'ясовувати будь-які питання, пов'язані з володінням цінними паперами.
Закон про акції представляє собою основний нормативно-правовий документ, регулюючий порядок випуску акцій і формальні вимоги, пред'явлювані до цього виду цінних паперів. На відміну від зарубіжної практики, у Німеччині в основному випускаються акції на пред'явника; випуск іменних акцій здійснюється досить рідко. Виняток становлять страхові компанії. Вказаний закон регламентує якби «внутрішню» діяльність емітента по випуску акцій, у той час як закон про біржі регулює «зовнішній» обіг акцій на фондових біржах. В англо-американській правовій системі норми закону про акції звичайно називають законодавством про компанії та корпорації. Цей закон встановлює, зокрема, порядок і процедуру прийняття емітентом рішення про випуск акцій, вимоги до мінімальної номінальної вартості, порядок здійснення додаткових випусків тощо.
Державно-правове регулювання ринку цінних паперів у Канаді здійснюється, головним чином, на рівні провінцій цієї країни.
У Канаді не існує федерального законодавства про ринок цінних паперів. Нормативно-правові акти, які називаються «Національною політикою», приймаються не федеральним державним органом, а є угодами між комісіями по цінних паперах провінцій Канади. Останні є органами виконавчої влади держав - суб'єктів федерації. Разом з тим, у кожної провінції існує законодавство цієї провінції, яке регулює її ринок цінних паперів. Між законами провінцій існують деякі розбіжності, проте в цілому вони охоплюють своєю дією однакові стосунки.
Наприклад, в Онтаріо основним законом, який регулює сферу цінних паперів, є закон про цінні папери 1989 року.[ 11 ] Він містить юрми, що стосуються діяльності комісії по цінних паперах, інвестиційних фондів, режиму державної реєстрації випусків цінних паперів, порядку здійснення торгівлі на біржовому та позабіржовомуринках, вимог до проспектів, порядку внесення тендерних пропозицій про придбання великих пакетів акцій з метою встановлення контролю над емітентом, заборони на інсайдерську торгівлю цінними паперами тощо.
Положення закону про цінні папери деталізуються, уточнюються і розвиваються в численних підзаконних актах комісії по цінних паперах, які називаються постановами, роз'ясненнями, політикою, бланкетними розпорядженнями та наказами комісії.
Закон про цінні папери 1989 року є новою редакцією двох попередніх законів про цінні папери, які були прийняті відповідно ". 1966 і 1978 роках. Відповідно до закону, в Онтаріо в комісії по цінних паперах існує виконавчий орган - Директор, який діє від імені комісії у період між її засіданнями. Особи, не згодні з рішеннями Директора, можуть оскаржити їх у комісії. Комісія може скасувати або схвалити рішення Директора. На випадок незгоди з рішенням комісії зацікавлена особа може оскаржити його в суді. Комісія по цінних паперах вправі здійснювати реєстрацію відкритих випусків цінних паперів, проводити розслідування, призначати перевірки фінансового стану учасників ринку цінних паперів, проводити реєстрацію фондових бірж, а також учасників ринку цінних паперів, здійснюючих посередницьку діяльність.
Здійснюючи державний контроль за діяльністю біржі, вона може приймати будь-які рішення, що стосуються організації біржової торгівлі, затвердження біржових нормативних актів, матеріальної бази проведення біржових торгів, а також забезпечення дотримання законодавства емітентами, цінні папери яких котируються на фондовій біржі. Будь-яка особа або компанія, інтереси яких утискуються діями або нормативними актами фондової біржі, вправі оскаржити ці дії або акти в комісії по цінних паперах.
Закон Онтаріо встановлює стосовно брокерсько-ділерської андеррайтерської та консультаційної діяльності у сфері цінних паперів режим державного ліцензування. Ліцензії видаються як особам, так і компаніям. Для одержання ліцензії зацікавлена особа або компанія подає Директору комісії заяву, у якій викладає відомості в обсязі, встановленому комісією. Директор має право на запит у подавача додаткових відомостей, які необхідні йому для прийняття рішення. У випадках, коли, на думку Директора, дана особа або компанія мають достатню підготовку, він видає їм письмове свідоцтво про реєстрацію їх як посередників або консультантів. Наявність свідоцтва означає дозвіл на виконання відповідних дій. Директор також вправі відмовити у видачі ліцензії.
Усі зареєстровані посередники й консультанти повинні повідомляти Директору про зміни у відомостях, поданих ними при одержанні ліцензії, протягом п'яти робочих днів з дати, коли такі зміни виникли. Це стосується, зокрема, змін у місцезнаходженні офіса посередника або консультанта, у складі керуючих органів дилерських компаній, у володінні акціями та паями інститутів-ділерів, приймання на роботу та звільнення з роботи працівників посередницької або консультативної фірми, відкриття або закриття філій на території Онтаріо.
Стосовно відкритих випусків цінних паперів закон також встановлює режим державної реєстрації. Виняток становлять випуски облігацій уряду Канади, Королівства Великобританії, а також інших держав; муніципальних облігацій; боргових цінних паперів, гарантованих банками або кредитними установами;