2.2 Визнання недійсними правочинів, укладених внаслідок обману
Визнання судом недійними правочинів укладених в силу обману регулюється ст. 230 ЦК України. Якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним.
Обман — це навмисне введення в оману сторони правочину іншою стороною або особою, в інтересах якої вчиняється правочин.
Омана так само сприяє перекрученому формуванню волі учасника правочину, однак на відміну від обману не є результатом навмисних, цілеспрямованих дій іншого учасника правочину. Виникненню омани може сприяти відсутність належної обачності, часом самовпевненість учасника угоди або дії третіх осіб [15].
Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.
Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Варто враховувати, що обман стосовно мотиву, тобто внутрішнього спонукання особи до здійснення правочину, не має істотного значення. Зокрема, обман щодо фінансового становища контрагента як мотиву правочину не може бути підставою для визнання правочину недійсним.
Рішенням Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 6 березня 2007 р. задоволено позов Ш. до Б. про визнання недійсним заповіту, за яким Л., яка померла 27 червня 2006 р., заповіла відповідачу належну їй земельну ділянку.
Як на підставу визнання заповіту недійсним суд послався на ст. 229 ЦК з огляду на те, що Л. помилялась стосовно обставин, які мають істотне значення, оскільки відповідач обіцяв доглядати за нею, але не виконав своєї обіцянки. Рішення суду не було оскаржено і набрало законної сили [5].
Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Норми статті 230 ЦК не застосовуються щодо односторонніх правочинів [10].
Якщо сторона правочину була введена в оману не іншою стороною правочину, а третьою особою, підстав для застосування ст. 230 ЦК України немає, крім випадків, коли третя особа була представником сторони правочину при його укладенні [7, с. 575].
2.3 Визнання недійсними правочинів, вчинених особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи
Правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.
Винна сторона (інша особа), яка застосувала фізичний або психічний тиск до другої сторони, зобов'язана відшкодувати їй збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.
При вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства (ст. 231 ЦК України), необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обов'язково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так і іншою особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім'ї, родичів тощо або їх майна. Факт насильства не обов'язково має бути встановлений вироком суду, постановленим у кримінальній справі [10].
Насильство розуміється як заподіяння учасникові правочину фізичних або душевних страждань з метою примусити укласти правочин. Воно повинне виражатися в незаконних, не обов’язково злочинних, діях (наприклад, насильством може мати вплив на волю контрагента за допомогою використання його залежного становища). Насильство викликає страх настання невигідних наслідків. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною майбутнього правочину, так і сторонньою особою щодо іншої сторони, її родичів чи близьких.
Вчинення фізичного тиску на особу виражається у тому, що на особу здійснюється безпосередній фізичний вплив, що супроводжується нанесенням тілесних ушкоджень. Здійснення фізичного тиску може проявитись у спричиненні тілесних легких (ст. 125 КК України), тяжких (ст. 121 КК України) чи ушкоджень середньої тяжкості (ст. 122 КК України), вчиненні побоїв та мордування (ст. 126 КК України), катування (ст. 127 КК України). При здійсненні психічного тиску фізичного насилля не здійснюється, проте особа перебуває під впливом погроз зазнати певних негативних наслідків, які можуть проявитися як у погрозі здійснення у майбутньому тілесних ушкоджень, так і погрозі вчинення інших дій, які не пов’язанні з фізичним впливом, але які можуть спричинити для цієї особи небажані наслідки. Так, деякі з погроз можуть бути кримінально караними, зокрема, погроза вбивством (ст. 129 КК України), погроза зґвалтування (ст. 152 КК України), погроза знищення майна (ст. 195 КК України). Окремо варто виділити вимагання (ст. 189 КК України), що проявляється у вимозі передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб, пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці. Дана стаття досить широко описує коло цінностей, які ставляться під загрозу при здійсненні тиску [13].
На відміну від насильства, погроза полягає у здійсненні тільки психічного, але не фізичного впливу, і має місце за наявності як неправомірних, так і правомірних дій (наприклад, погроза звернутися до суду із заявою у справах приватного обвинувачення, позбавити спадщини або накласти арешт на майно). Вона може бути підставою для визнання правочину недійсним, коли через обставини, які мали місце на момент його вчинення, були підстави вважати, що відмова учасника правочину від його вчинення могла спричинити шкоду його законним інтересам [5].
Для визнання правочину недійсним позивач має довести наступні обставини: 1) факт застосування до нього (до потерпілої сторони правочину) фізичного чи психічного тиску з боку іншої сторони чи з боку третьої особи; 2) вчинення правочину проти своєї справжньої волі; 3) наявність причинного зв'язку між фізичним або психічним тиском і вчиненням правочину, який оспорюється [7, с. 576-577].
2.4 Визнання недійсними кабальних правочинів
Правочини (угоди), вчинені на вкрай невигідних умовах внаслідок збігу тяжких обставин в цивілістичній науці одержали назву кабальних. Вони є такими, шо укладені з вадами волі, оскільки формування волі до укладення правочину здійснювалося під тиском обставин, що змусили особу вчинити правочин на невигідних для себе умовах.
Недійсною може бути визнана угода за наявності одразу двох обставин — виникнення тяжкої обставини і укладення угоди на вкрай невигідних умовах. Укладений договір може стосуватися не тільки відчуження майна, а й надання послуг, виконання робіт [12].
Згідно зі ст. 233 ЦК України для визнання правочину недійсним необхідно встановити наявність двох обставин: тяжких обставин та вкрай невигідних умов вчинення правочину.
При розгляді зазначеної категорії справ потрібно враховувати такі фактори, як майновий і психічний стан осіб та їх близьких напередодні й на момент вчинення правочину; співмірність наданих послуг із вартістю переданого за правочином майна; наявність іншого житла або іншого місця помешкання в разі відчуження житла, а також враховувати їх вплив на формування волевиявлення сторін [5].
Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах [10].
Слід враховувати, що особа, яка вимушена вчинити правочин, не обов'язково має бути позбавленою необхідних засобів до існування. Тяжка обставина може виникнути не тільки у бідної людини, але і заможної. Наприклад, деякі види лікування можуть потребувати надзвичайно великих коштів, тому навіть заможні люди можуть бути змушені укладати кабальні угоди.
Нерідко бувають випадки, коли особа занижує ціну товару для того, щоб продати його швидше. Занижена ціна товару не завжди свідчить про те, що особа перебуває в тяжких умовах. При заниженні ціни та бажанні укласти угоду якнайшвидше особа може мати різні мотиви. Необхідно пам'ятати, що між виникненням обставин, що змушують укласти угоду і укладенням угоди повинен існувати причинний зв'язок, оскільки тяжкі обставини повинні тягти за собою вчинення правочину на вкрай невигідних умовах. Виникнення тяжких обставин і укладення угоди можуть бути не взаємопов'язаними, наприклад, сама лише наявність хворобливого стану не обов'язково тягне за собою вчинення кабального правочину, оскільки вона безпосередньо не примушує особу до таких дій.
Ступінь тяжкості обставин, а також наявність причинного зв’язку між настанням тяжких обставин та укладенням кабальної угоди має визначити суд. Окрім того, поняття невигідності є оціночним поняттям, тому для визначення невигідності слід досліджувати звичайні умови для такого роду договорів, і зважати на те, наскільки суттєвими є втрати особи від вчинення правочину. Так, якщо за римських часів договір купівлі-продажу визнавався кабальним, якщо продавець отримував за товар половину реальної ціни, то на даний момент таких критеріїв не існує. Визначення того, що умови є невигідними, належить суду. При дослідженні цього питання необхідно звертати увагу на те, що собою являв товар, чи мав він недоліки та чи були інші обставини, які могли потягти за собою цілком справедливе заниження ціни [12].