До привілеїв та імунітетів дипломатичного представництва в цілому належать:
а) недоторканність приміщень дипломатичного представництва;
б) недоторканність його архівів і документів;
в) фіскальні (митні) пільги та переваги;
г) свобода зносин представництва
д) митні привілеї диппредставництва;
е) право представництва на прапор та інші символи суверенітету держави, яка акредитує.
Недоторканність приміщень дипломатичного представництва означає, що влада держави перебування не має права доступу в ці приміщення - для отримання такого доступу обов'язковою є згода глави дипломатичного представництва (п.1 ст.22 Конвенції). Більше того, п.2 цієї ж статті зобов'язує владу країни перебування вживати і всіх необхідних заходів для захисту приміщень представництва від усякого вторгнення або завдання збитків і для запобігання всякому порушенню спокою представництва або образи його гідності.
Однак недоторканність приміщень не означає, що вони можуть використовуватися з метою, несумісною з функціями дипломатичного представництва, на що спеціально вказує п.З ст.41 Конвенції. Так, загальне міжнародне право не передбачає надання права притулку у приміщеннях посольств і місій особам, які переслідуються і розшукуються владою країни перебування, оскільки це виходить за межі звичайних функцій посольства (натомість практика щодо надання притулку в посольствах країн, які дотримуються загальних норм міжнародного права, нерідко йде іншим шляхом, наслідуючи досвід латиноамериканських країн, де припускається не лише територіальний, а й дипломатичний притулок). Помешкання представництв, предмети їхньої обстановки й інше майно, що знаходиться в них, а також засоби пересування користуються імунітетом від обшуків, арешту, реквізицій і виконавчих дій. При цьому термін "помешкання" тлумачиться розширювально й охоплює будинки або частини будинків, використовувані для представництва, включаючи резиденцію глави представництва, кому б не належало право власності на них, включаючи обслуговуючу даний будинок або частину будинку земельну ділянку. Але це ні в якій мірі не означає, що помешкання дипломатичного представництва є суверенною частиною території держави, що акредитує. Територія дипломатичного представництва знаходиться під суверенітетом держави перебування, але їй, відповідно до міжнародного права, наданий особливий правовий режим (режим екстериторіальності) із метою успішного виконання функцій, покладених на представництво. Користування недоторканністю приміщень не може бути сполучене із зловживанням цим імунітетом. Дипломатичне представництво не повинно використовувати свої приміщення не за своїми функціями. Хоча Віденська конвенція про дипломатичні зносини прямо на це не вказує, це положення в міжнародному праві є загальновизнаним і ґрунтується на багатій звичаєво-правовій практиці. Як використання приміщень дипломатичного представництва не за призначенням розцінюються насильницьке утримання в них людей, ведення підривної агітації проти іноземної держави, переховування у приміщеннях представництва осіб, обвинувачуваних у здійсненні злочину.На державі перебування лежить спеціальний обов’язок "вживати всі належні заходи для захисту приміщень представництва від усілякого вторгнення чи нанесення збитку та для запобігання всякого порушення спокою представництва чи образи його достоїнства". Це надає державі право вживати спеціальні законодавчі заходи в районах розташування дипломатичних представництв (наприклад, обмеження на проведення мітингів чи демонстрацій.
Щодо архівів і документів представництва, то вони недоторканні в будь-який час і незалежно від місця їх знаходження (ст.24 Конвенції).Офіційна кореспонденція представництва недоторканна. Дипломатична пошта не підлягає ні розпечатуванню, ні затримці. До архівів і документів за змістом ст.24 Віденської конвенції про дипломатичні зносини відноситься вся офіційна документація дипломатичного представництва, а також вхідна та вихідна офіційна кореспонденція, яка не підлягає ані розкриттю, ані затримці. Архіви та документи абсолютно недоторканні за будь-яких обставин, у тому числі й у разі війни, і країна перебування зобов’язана гарантувати цю недоторканність. Норма про недоторканність архівів і документів дипломатичного представництва адресована владі держави, а не приватним особам, до розпорядження яких документи можуть потрапити випадково.
Держава, яка акредитує, звільняється від сплати всіх державних, районних і муніципальних податків, зборів і мита щодо приміщень представництва, власних або найманих, окрім таких податків, зборів або мита, які являють собою платню за конкретні види обслуговування (ст.23).
Митні привілеї представництва зводяться до звільнення від усього мита відносно предметів, які призначені для офіційного користування представництва (п. "а" ст.36).Збори, стягнуті представництвом при виконанні своїх обов'язків (наприклад, за видачу віз), звільняються від усіх податків і мит держави перебування.Звільнення від податків і зборів (фіскальні привілеї) тривалий час існувало як норма міжнародної ввічливості, визнана на основі взаємності. Природа цієї норми в особливому статусі представництва, на яке як на орган іноземної держави, що володіє імунітетами відповідно до міжнародного права, не поширюється територіальне верховенство країни перебування. Уперше фіскальні привілеї були сформульовані як норма загального міжнародного права при кодификації дипломатичного права та закріплені у Віденській конвенції про дипломатичні зносини: "Акредитуюча держава та глава представництва звільняються від усіх державних, районних і муніципальних податків, зборів і мит. окрім податків, зборів і мит, що представляють собою плату за окремі види послуг" (ч.1 ст.23). Фіскальні привілеї не поширюються на платежі за конкретні види обслуговування (такі як газ, водопровід, каналізація, парове опалення, електроенергія тощо). Незважаючи на очевидну загальну тенденцію до визнання фіскальних привілеїв дипломатичних представництв, держави все-таки дуже болісно ставляться до втручання у сферу оподатковування. Існуюча в різних державах практика в цій сфері може мати досить істотні розбіжності. Тому принцип взаємності, як і раніше, залишається домінуючим при встановленні обсягу фіскальних привілеїв при обміні дипломатичними представництвами. В Україні Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні від 10 червня 1993 р. взагалі не згадує фіскальні імунітети. Однак з огляду на примат Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 р. над законами України слід визнати пряму дію в національному законодавстві України норми ст.23 Конвенції.
Митні привілеї, як і фіскальні, здавна існували в обмежених межах у багатьох державах і розцінювалися як данина міжнародній ввічливості. Уперше митні привілеї дипломатичного представництва були сформульовані як норма загального міжнародного права при кодификації дипломатичного права та закріплені у Віденській конвенції про дипломатичні зносини: "Держава перебування відповідно до прийнятих нею законів та правилами дозволяє ввозити та звільняє від усіх мит, податків і зборів, за винятком складських зборів, зборів за перевезення та подібного роду послуг: a) предмети, призначені для офіційного використання представництва; б) предмети, призначені для особистого використання дипломатичного агента або членів його родини, що живуть разом із ним, включаючи предмети, призначені для облаштування" (ч.1 ст.36). Як видно, митні привілеї не мають у міжнародному праві абсолютного характеру. Їхній обсяг установлюється законодавством кожної держави, тому найчастіше може бути визначений на умовах взаємності. В Україні питання про митні привілеї в Положенні про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні від 10 червня 1993 р. не врегульоване, а віднесене до ведення "законодавства України відповідно до норм міжнародного права" (п.11).
Свобода зносин представництва - означає, що дипломатичне представництво має свободу зносин із своїм урядом, іншими представниками і консульствами акредитованої держави, де б вони не знаходилися. Для здійснення цих зносин дипломатичні представництва вправі користуватися всіма засобами, які підходять, включаючи дипломатичних кур'єрів, закодованими або шифрованими депешами. Дипломатичні кур'єри користуються особистою недоторканністю і підлягають особливому захисту з боку держави перебування. Державою, що акредитує, або представництвом може бути призначений дипломатичний кур'єр ad hoc (наприклад, командир цивільного повітряного або морського судна, що несе прапор держави, що акредитує). У цьому випадку імунітети припиняються в момент доставки дипломатичної пошти за призначенням. Дипломатичні представництва вправі за згодою країни перебування встановити радіостанцію і використовувати її, а також володіють позачерговим правом користування засобами цивільного електрозв'язку. У свою чергу, держава перебування для належного й ефективного виконання функцій дипломатичних представництв зобов'язана сприяти полегшенню їхньої роботи, забезпечити свободу пересувань і повідомлень, надати всі можливості для виконання функцій дипломатичних представництв.
Нарешті, дипломатичне представництво має "право на прапор", тобто передбачено і поставлено під захист міжнародного права можливість без перешкод користуватися символами суверенітету своєї держави - її національним прапором, гербом, виконанням гімну та ін. Щодо порядку користування цими символами, то кожна держава визначає його у своєму законодавстві. Ці символи держави, що акредитує, розміщуються на помешканнях представництва, включаючи резиденцію глави представництва, а також на його засобах пересування.Право користатися прапором і гербом акредитуючої держави на приміщеннях представництва, а також на засобах пересування належить Представництву та його голові1. Періодичність користування прапором і емблемою (гербом) своєї держави представництво визначає самостійно.