Смекни!
smekni.com

Методи державного регулювання економіки України (стр. 2 из 3)

Якість правового регулювання залежить від того, як законо­давчі органи формують юридичні норми. Основними вимогами , до різних форм правового регулювання є: своєчасність, стабільність, повнота, внутрішня узгодженість.

Основними формами правового регулювання економіки в Україні є: Конституція та закони України; укази й розпорядження Президента України; постанови та інші акти Верховної Ради, постанови й розпорядження Кабінету Міністрів, нормативно-правові акти центральних органів (міністерств, відомств); норма­тивні акти місцевих державних адміністрацій та органів місцево­го самоврядування.

Згідно з Конституцією України (ст. 92) тільки законами ви­значаються:

• права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина;

• засади використання природних ресурсів, виключної (мор­ської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору, організації та експлуатації енергосистем, транспорту і зв'язку;

• основи соціального захисту, форми і види пенсійного забез­печення, засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки;

• правовий режим власності;

• правові засади і гарантії підприємництва; правила конкуре­нції та норми антимонопольного регулювання;

• засади зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної справи;

• засади регулювання демографічних та міграційних процесів;

• організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформа­тики і т. д.

Виключно законами України визначаються: Державний бю­джет України і бюджетна система України; система оподатку­вання, податки і збори; засади створення і функціонування фі­нансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків;

статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи; порядок утворення і функціонування вільних та інших спеціальних зон, що мають економічний чи міграційний режим, відмінний від загального.

Адміністративні методи ДРЕ

Адміністративні методи ДРЕ — це інструменти прямого впливу держави на діяльність суб'єктів ринку. Їхні ознаки: прямий вплив державного органу або посадових осіб на дії виконавців через встановлення їхніх обов'язків, норм поведінки та віддаван­ня команд (наказів, розпоряджень); безальтернативний вибір спо­собів розв'язування завдань, варіанта поведінки; обов'язковість виконання наказів, розпоряджень; відповідальність суб'єктів гос­подарювання за ухиляння від виконання наказів.

Іноді адміністративні методи асоціюють з поняттям «адмініст­рування», хоч вони мають різний зміст. Адміністрування харак­теризує політичний режим, стиль державного управління, за яких в управлінських процесах переважно використовуються методи силового тиску, жорстке підпорядкування, команди, штрафи, по­карання. Адміністрування можливе за використання будь-яких методів, у тому числі й економічних.

Адміністративні методи випливають із необхідності регулювати деякі види економічної діяльності з погляду захисту інтересів гро­мадян, суспільства в цілому, природного середовища. В економічно розвинутих країнах за нормальних умов адміністративні методи ві­діграють другорядну роль. Використання таких стає доцільним тоді, коли ринковий механізм і економічні засоби ДРЕ виявляються не­достатніми або діють надто повільно. Основними інструментами адміністративного регулювання, як уже було сказано, є ліцензії, квоти, санкції, норми, стандарти, державні замовлення, ціни і т. д.

Ліцензії — це спеціальні дозволи, які видаються суб'єктам підприємницької діяльності на здійснення окремих її видів. Лі­цензування спрямоване на захист економічних інтересів країни, суспільства та його членів як споживачів товарів та послуг. Складовим елементом ліцензування є перелік видів підприємни­цької діяльності, що мають дозвільний (ліцензійний) статус. В Україні порядок видачі та скасування ліцензій визначається «По­ложенням про порядок видачі суб'єктам підприємницької діяль­ності спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення окремих ви­дів діяльності» (Постанова Кабінету Міністрів України).

Квоти — визначають частку суб'єктів ринку у виробництві, споживанні, експорті, імпорті і т. п. товарів та послуг. Квотування здійснюється з метою створення конкурентного середовища, захис­ту вітчизняного ринку, стабілізації цін на внутрішньому ринку.

Санкції — це заходи держави, спрямовані на покарання суб'єктів ринку, які не виконують установлених правил діяльнос­ті. У порядку економічних санкцій держава може вимагати спла­ти неустойки, штрафів, пені за невиконання суб'єктами ринку певних зобов'язань, а також вилучати на користь державного або місцевих бюджетів виручку від незаконної діяльності.

Норма — це, по-перше, науково обгрунтована міра суспільне необхідних витрат ресурсів на виготовлення одиниці продукції заданої якості, по-друге, правила поведінки людей і здійснення певних видів економічної діяльності. Норматив — поелементна складова норми, яка характеризує кількість вироблених або ви­користаних у споживанні товарів (робіт, послуг, ресурсів) на будь-яку одиницю, наприклад, на душу населення, на одного за­йнятого, на одиницю часу (площі, об'єму), на одну гривню ВВП і т. п. За допомогою норм і нормативів здійснюються планово-економічні розрахунки, регулювання у сферах виробництва, пра­ці, соціального захисту населення, охорони навколишнього при­родного середовища.

Стандарти — це єдині норми за типами, марками, парамет­рами, розмірами і якістю виробів, а також за величинами вимі­рювань, методами випробування та контролю, правилами паку­вання, маркування та зберігання продукції, технології виробницт­ва. Об'єктами стандартизації є конкретна продукція, норми та нормативи, вимоги, методи, терміни, позначення і т. ін., які ма­ють перспективу багаторазового використання і застосовуються в різних галузях господарства, а також у міжнародних економічних відносинах. Дотримання державних стандартів є обов'язковим для всіх суб'єктів економічної діяльності.

Державне замовлення є інструментом як адміністративного, так і економічного регулювання. Коли йдеться про адміністративне регулювання, мається на увазі, що для підприємств, які повністю або частково перебувають у державній власності, а також для підприємств-монополістів, державні замовлення на поставку продукції (виконання робіт, надання послуг) є обов'язковими.

Ціни теж можуть використовуватися як інструменти адміні­стративного регулювання. Метою такого регулювання є запо­бігання руйнівному впливу вільного ціноутворення на еконо­міку. Держава здійснює адміністративний вплив через: вста­новлення фіксованих цін на найважливіші товари та послуги, застосування граничних цін або граничних коефіцієнтів їх під­вищення, запровадження механізму декларування зміни цін, заморожування цін на певний термін і т. д.

Економічні методи ДРЕ

Застосування економічних методів ДРЕ дає змогу створювати економічні умови, які спонукають суб'єктів ринку діяти в необ­хідному для суспільства напрямі, вирішувати ті чи інші завдання згідно із загальнодержавними та приватними інтересами. Регулю­вання за допомогою економічних методів дає змогу суб'єктам ринку зберегти право на вільний вибір своєї поведінки.

Економічне регулювання здійснюється інструментами фіс­кальної, бюджетної, податкової, грошово-кредитної, амортиза­ційної та інших напрямків державної економічної політики.

Інструментами фіскальної політики є державні закупівлі, які характеризують бюджетні видатки, і податки, які визначають бюджетні доходи. Отже, існує зв'язок між фіскальним, бюджет­ним та податковим напрямками політики.

Державні закупівлі здійснюються через механізм державних замовлень, який передбачає конкурсний відбір виконавців дер­жавних замовлень, укладання контрактів, виробництво продукції (виконання робіт, надання послуг), контроль, оплату продукції. Обсяги державних закупівель обумовлено державними потреба­ми в продукції (роботах, послугах), можливостями державного бюджету забезпечити фінансування та моделлю фіскальної полі­тики. Виділяють стимулюючу (експансіоністську) фіскальну полі­тику, спрямовану на стимулювання виробництва через збільшення державних закупівель, та стримуючу (рестрикційну), спрямовану на отримання виробництва.

У рамках бюджетної політики держава здійснює пряме фі­нансування установ сектору загального державного управління, фінансування інвестиційних програм, обслуговування державно­го боргу. Витрати державного бюджету здійснюються також у таких формах, як дотації, субсидії, субвенції.

Податкова політика застосовується для поповнення держав­них фінансових ресурсів, а також для стимулювання економічно­го зростання, науково-технічного прогресу, здійснення структурних перетворень, підвищення конкурентоспроможності вітчизня­них виробників. Податкова політика реалізується за двома на­прямками — це, по-перше, визначення видів податків і встанов­лення податкових ставок та, по-друге, надання податкових пільг окремим суб'єктам (особам) з метою впливу на інвестиційний клімат та рівень грошових доходів населення.